Історія Бучача
Про час заснування Бучача існують розбіжні думки науковців: 1260 або 1397 рр. На території міста знаходилося давнє слов’янське поселення, що до 1340 р. входило до складу Галицько-Волинського князівства.
Перша письмова згадка про місто – 1397 р.
Бучач належав литовським магнатам Бучацьким гербу Абданк. Бучацькі правили містом до кінця XVI ст., потім – Гольські, а з 1632 р. – Потоцькі гербу Пилява.
У 1515 р. місто отримало магдебурзьке право.
З 1558 р. тут двічі на рік проводилися ярмарки, а щотижня в четвер – торги.
У 1580 р. було закінчене будівництво замку, а 1610 р. зведено муровану церкву Св. Миколая. Під стінами замку неодноразово велися бої. У вересні 1648 р.замком оволоділо козацьке військо.
Навесні 1672 р. гетьман Петро Дорошенко разом із турецьким султаном Мохаммедом IV відбили у поляків Кам’янець-Подільський і Бучач. 18 жовтня 1672 р. у Бучачі під деревом “Золота Липа”, яке збереглося при дорозі на Соколів, був підписаний мирний договір між Туреччиною та Польщею. Кордон пройшов по річці Стрипа і поділяв місто на дві частини – східну (турецьку) і західну (польську). Турки були у Бучачі 11 років. У листопаді 1683 р. поляки здобули перемогу над турками під Хотином, і статті Бучацького договору втратили силу.
Польський король Ян III Собєський відвідав Бучач 1683 у р.
На середину XVIII ст. припадає містобудівельна діяльність архітектора Бернарда Меретина і скульптора Йоана Георгія Пінзеля. На замовлення і при фінансовій підтримці графа Миколая Потоцького вони звели низкуд визначних пам’яток пізнього барокко: придорожня фігура Св. Іоанна (1750), міська ратуша і придорожня фігура Св. Анни (1751), монастир ОО. Василіян (1751-1753), парафіяльний костел (1761-1765), церква Покрови Пресвятої Богородиці (1764).
1772 р., після першого поділу Польщі, Бучач відійшов до володінь Габсбургів.
У 1809-1815 рр. Бучач належав Росії.
За даними 1880 р., територія міста займала 3055 кв. м, і у ньому проживало 8967 жителів, у т. ч. євреїв 6077, поляків 1816, українців 1066.
Скасування панщини (1848) сприяло розвитку економіки, основне місце в якій продовжувало займати рільництво.
У 1910 р. в місті проживало 14 286 жителів.
Під час Першої світової війни у межиріччі Серету і Стрипи проходила лінія фронту. 15 серпня 1914 р. у місто вступила російська армія і стояла тут до липня 1917 р., коли його знову відвоювали австро-німецькі війська.
1 листопада 1918 р. українці створили Західноукраїнську Народну Республіку. Багато подій тих часів пов’язано з Бучачем.
2 червня 1919 р. у монастирі відбулася нарада з участю президента ЗУНР Євгена Петрушевича, державних секретарів, генералів М. Омеляновича-Павленка і О. Грекова, полковника В. Курмановича та інших старшин УГА.
9 червня Є.Петрушевич провів реорганізацію Державного Секретаріату. Вирішено скасувати посаду президента і всю військову і цивільну владу передати уповноваженому диктаторові. Ним став Петрушевич.
У липні 1919 р. місто окупували поляки.
10 серпня – 15 вересня 1920 р. у Бучачі перебувала Червона Армія.
За переписом 1921 р. у місті проживало 7517 осіб, разом із приміськими селами Нагірянкою і Підзамочком – 12 309. З них євреї складали 51,3%.
У 1920 р. Бучас увійшов до складу Польші. 18 вересня 1939 р. місто зайняли радянські війська, і він увійшов до складу СРСР.
7 липня 1941 р. Бучач зайняли німецькі війська. Нацисти знищили біля 7500 жителів міста і району, переважно євреїв.
Червона Армія вдруге зайняла Бучач 21 липня 1944 р.
Після війни місто було відбудоване, значно розширило свою територію.
Ще до вашої уваги нотатки про Бучач у нашій розповіді про подорожі на Тернопілля у 2006 році
