Коломия
Коломия – одне з найцікавіших і найзатишніших міст у Західній Україні. І одне з найбільших (60 тисяч – для Заходу це о-го-го!)
Звичайно ж, писати про історію Коломиї у сотий раз не варто, є багато сайтів, де докладно все це викладено. Тому відразу зупинимося на пам’ятках.
Отже, Коломия. Ходити вулицями міста дуже приємно і цікаво, тому що тут збереглася неабияка кількість цінних зразків архітектури австрійського періоду. Слід зауважити, що багато будівель перебуває у гарному стані, вони відреставровані і відремонтовані, що для нашої країни, погодьтеся, надзвичайна рідкість.
Почнемо з культових споруд. У Коломиї чимала кількість храмів різних конфесій (понад 20), але ж ми релігійно незалежні люди, тому нас цікавить виключно архітектура.
Почнемо з найцікавішої пам’ятки міста – Благовіщенської церкви, яку ще називають Спаською. Побудована вона була ще у 1587 р. і вважається найстарішим дерев’яним храмом Галичини (хоча, може ми щось плутаємо?) Поруч стоїть дзвіниця XVIII ст. У храмі зберігся старовинний іконостас XVIII ст. Церква ще має назву “Монастирок” через те, що вона входила колись до комплексу монастиря. У 1589 р. татари зруйнували Коломию, у тому числі і монастир. Церкву невдовзі було відновлено. За легендою, тут молився Богдан Хмельницький і писав свої універсали (насправді, про кожен храм Західної України існує така ж легенда). Храм надзвичайно маленький, тісний і приземкуватий, але ж ідеальний у плані пропорційності і гармонійності. Зараз активно «реставрується», тобто з боку дзвіниці дошки поміняли. Розташована церква на старовинному цвинтарі, у «антураж» якого дуже вдало вписана. Знаходиться поруч з автостанцією.
Тепер просунемося до центру міста, де на нас чекають ще декілька цікавих храмів. От, наприклад, Дитяча церква. Чому дитяча? А ось чому. Церква Святого Йосафата (1775) у радянський період була зачинена, точніше, зачинена як церква. Як повідомляє сайт Коломийсько-Чернівецької єпархії «в костелі з 1946 р. була військова частина, майстерні, професійне училище, клуб для танців. Костел був повністю зруйнований, замуровані вікна, знятий фронтон, який два бульдозери заледве тросами скинули донизу, солдати розбили дзвіницю, огорожу, були замуровані підземелля, в яких поховані відомі городяни міста. Костел став служити приміщенням для великого дитячого магазину «Каштан». Були домуровані додаткові приміщення для того, щоб не залишилося нічого, що могло б нагадувати коломиянам про колишній Божий храм. У 1991 р. о. Володимир Касіян подав ідею, щоб магазин передали УГКЦ під дитячу церкву. Це був хитрий хід, щоб у такий спосіб переконати депутатів і владу міста прийняти таке рішення. 1 грудня 1991 р. Владика Софрон Дмитерко освятив церкву як «дитячу» – «для виховання дітей».
Таким чином дитячий профіль будівлі було збережено.
Треба сказати, що автором храму є знаменитий Бернард Меретин, який збудував чималу кількість шедеврів у Західній Україні. Ще додамо, що деякий час тому храм був голубим, а зараз став помаранчевим (недалекоглядний хід з огляду на те, що зараз 2010 рік. Ну, це такий політичний жарт.)
Є у Коломиї ще декілька храмів. Ось, наприклад, кафедральний собор Святого Архістратига Михаїла (1855-1871), також відомий як «Руська церква» (тобто українська, на відміну від польської). Собор побудований на місці домініканського монастиря, що існував тут у XVIII ст. З-під престолу цієї церкви витікає джерело, яке зветься Кляштор. Вода з джерела вважається цілющою.
Зберігся у центрі й римо-католицький костел Ігнатія Лойоли (1897). Колись його називали «панським», тому що відвідували його в основному заможні родини. Після Другої світової війни костел закрили, і за радянської влади він тривалий час використовувався як склад меблевого магазину.
Також є у Коломиї синагога (ХІХ ст.) За зовнішніми ознаками, діюча. Невже є кому туди ходити?
Є ще у міста костел Святого Миколая (1874), зараз церква УГКЦ. Зведений німецькими колоністами. На жаль, у нас нема його фото.
Звичайно, набудували в Коломиї і сучасних «монстрів». Зараз храми, на жаль, зводяться за принципом «у кого більше», тобто різні конфесії міряються розмірами будівель. (Хоча вже навіть дітям відомо давно, що розмір значення не має). Найбільш помпезним із сучасних у Коломиї є кафедральний собор Преображення Господнього.
Тепер перейдемо до громадської архітектури. Дійсно, у Коломиї можна зустріти надзвичайно красиві будинки рубежу ХІХ-ХХ ст., і їх досить багато. От, наприклад, Музей народного мистецтва Гуцульщини і Покуття. Розташований він у приміщенні Народного дому, збудованого у 1901 р. (арх. Л. Беккер, Н. Кричковський). Мальовничо вписаний у вулицю і, відповідно, у будь-який фотокадр. Або ж цікаві зразки модерну на вулиці Театральній (наприклад, будинок дитячої музичної школи, поч. ХХ ст.), Франка, Чорновола, пл. Відродження тощо.
Окремо треба згадати про коломийську ратушу, яка споруджена у 1877 р. на місці дерев’яної. Кажуть, що зараз годинник замість бою співає якусь пісню про Коломию. Невже, «Дівчина з Коломиї» «Гадюкіних»? Мабуть, що ні. А шкода. Споруда у наш час використовується за призначенням, тобто там сидить мер. До речі, чомусь саме про коломийського мера (абстрактного) існує такий дуже бородатий анекдот:
Йде мер Коломиї на роботу та бачить біля ратуші великий мітинг, люди кричать, щось вимагають. Він їх питає:
– Що ви хочете, чого тут зібралися?
– Хочемо щоб у Коломиї поставили пам’ятник Бандері!
– Добре, завтра буде.
Наступного дня зібралося ще більше людей і всі щось кричать та вимагають.
– Чого вам ще треба?
– Хочемо щоб Бандера був на коні, як Хмельницький!
– Добре, завтра буде.
Наступного дня аналогічна ситуація.
– Ну чого вам іще потрібно!?
– Хочемо щоб в одній руці у Бандери була булава, а в іншій – голова москаля!
– Ну булаву зробимо, але ж голова буде псуватись.
– Нічого, ми кожен день будемо міняти!
Не смішно. І чому саме у Коломиї відбуваються ці віртуальні події – невідомо. До речі, Степан Бандера у місті ніколи не був, але тут навчалася у гімназії його дружина Ярослава. А ще у Коломиї встановлений один з найперших пам’ятників Степану Бандері, не на коні, без булави і голови москаля. Примітно, що встановили його за день до початку державного перевороту в СРСР 18 серпня 1991 р. Чому примітно? Тому що в Україні зазвичай все робили тільки після дозволу Москви. А тут аж за день «до…» (До речі, згадалося ще одна подія «за день до…» Якщо з путчем та розвалом СРСР закінчилася холодна війна, то розпочалася вона з встановлення Берлінського муру 13 серпня 1961 р. Так от. За день до її встановлення, тобто 12 серпня, у Західний Берлін зі Східного втік агент КГБ Богдан Сташинський, який за два роки до цього вбив Степана Бандеру. Він здався західній владі та зізнався у вбивстві. Це був останній біженець з радянського табору перед побудовою муру (всім іншим вже довелося перелазити або шукати шпарин). Ну, а наступного дня вже поспіхом був зведений мур у центрі Берліну. Може, побіг Сташинського був поштовхом до зведення муру? До чого ми тут розказуємо це? Та ні до чого. Просто це філіал рубрики «У світі цікавих фактів») . До речі, прапор Коломиї – бандерівський.
Ще з цікавого: у Коломиї нам випадково трапився старовинний польський цвинтар, розташований на вулиці все того ж Бандери. Недіючий від 1950-х, напівзруйнований. Тут поховано багато коломийців польської національності. Там же стоїть напівзруйнований пам’ятник воякам австрійської армії, які загинули в боях за Коломию у роки Першої світової війни.
Усе це добре, але ж скільки б не було цікавих старовинних будівель у Коломиї, все одно візиткою її є гігантське яйце, під яке замаскований музей «Писанка». (Більш за все тішать повідомлення, що приміщення музею – це «найбільша писанка в світі», наче для світу виготовлення ненормальних розмірів писанок є звичною справою. А ще в Україні роблять «найбільші в світі вареники і галушки», шиють «найбільші в світі вишиванки», а також варять «найбільший в світі борщ».)
Колекція музею налічує більше шести тисяч експонатів. І тут є для вас ще одна цікава звістка: є така давня коломийська традиція, що перші особи держави під час відвідин міста обов’язково приходять до музею і розписуються на яйцях. В музеї вже є яйця Кучми і Ющенка. Ну що тут сказати: батьківщина найміцніших у світі яєць вже чекає-не дочекається самі знаєте кого. (От дуже хочеться мати сайт без політики, але як тут втримаєшся?)
Ну і про народну творчість наостанок. Багато джерел повідомляє, що батьківщина наших улюблених коломийок, не повірите, Коломия. Але дозволимо засумніватися у цьому. Адже є й у інших західнослов’янських народів щось подібне, яке й зветься якось подібно («коломАйки», «коло» тощо). Тут висновок один: чи коломийки з Коломиї розповсюдилися аж до Балкан, чи то просто всі ці слова (і «коломийки», і «Коломия») походять від слова «коло» (тобто «круг») незалежно один від одного.
А чи є коломийки про Коломию? Є одна:
Коломия – не помия, Коломия місто,
В Коломиї такі дівки, як пшеничне тісто.
А ще Коломия прославлена в оповіданнях знаменитого львів’янина Леопольда Зехер-Мазоха. Ось що він писав про це місто: “Той, хто захоче зобразити на невеличкій картинці Галичину, нехай поїде на ярмарок до Коломиї. Там він опиниться на форумі давньої римської колонії, серед штовханини гендлярів, що пропонують, купують, сновигають туди й сюди, і побачить дивовижну країну, що пропливатиме перед ним в розмаїтих обличчях. Йому здаватиметься, що він то на базарі в Багдаді, то на церковній площі якогось села у Шварцвальді. Як і там, ударять по руках смаглявий вірменин з довгим чубуком та білявий шваб з короткою файкою в кутику уст – подібність повна, і він бачить, як Схід та Захід простягають один одному руки”.
Ну ось така вона – Коломия-місто. Світла, затишна, з привітними городянами. Відвідайте Коломию, якщо хочете знати Західну Україну (або ж просто Україну) ближче.
Травень 2010
Історія Коломиї
Галерея Коломиї 2006
Музей Писанка
Готелі Коломиї