Чугуїв

Чугуїв. Хто не чув про нього? Всі чули про це місто, прославлене російською народною творчістю. Правда, є багато варіантів цієї народної творчості, де наше славне українське місто Чугуїв конкурує з якимось вигаданим, тобто цілком міфічним російським селом Кукуєвим, але ми ж знаємо: сокира пливе саме річкою Сіверський Донець і саме з уславленого міста Чугуєва.

Місто знаходиться на лівому березі Сіверського Дінця, за 38 км від Харкова. Засноване воно було у 1638 р. козаками, які за дорученням білгородського воєводи почали будувати тут фортецю. Протягом століть Чугуїв був військовим містом, центром військових поселень. У XVIII-ХІХ ст. сюди переселялося багато людей, головним чином з Росії (серед переселенців були і предки автора цієї статті, нащадки яких, тобто мої родичі, до сих пір живуть у Чугуєві). Докладніше історію міста пропоную прочитати тут.

У місті є декілька цікавих архітектурних споруд, чотири з яких є пам’ятками загальнонаціонального значення.

Недалеко від автостанції (в принципі, в Чугуєві все недалеко від автостанції), на вулиці Харківській, 112, розташована будівля, побудована у 20-ті рр. ХІХ ст. На будинку є меморіальна дошка, яка повідомляє, що у 1873-1918 рр. тут працювала Чугуївська міська дума. Але первісно будинок був зведений як управа військового поселення. Проект будинку – типовий, використовувався і в інших військових поселеннях. Це відразу видно: не дивлячись на гучне слово «класицизм», є в цій будівлі щось військове, і всім своїм виглядом будинок свідчить, що зводився він для військових і за проектом військового. Тобто, більше нагадує казарму. До речі, здається, що всі пам’ятки архітектури Чугуєва дещо «топорні», незграбні і нагадують казарму.

Далі йдемо по вулиці Карла Лібкнехта, на якій є декілька старовинних будинків, а далі повертаємо на вулицю Гвардійську, яка, мабуть, колись була центральною. Складається вона переважно зі старовинної забудови. Гвардійська виводить нас на центральну площу міста, володарем якої є, як і заведено в нашій незалежній суверенній самостійній державі Україні, вічно живий Ленін. Стоїть Ілліч на самому видному місці, і таке враження складається, що стояти буде вічно (якійсь у місті дуже такий занадто великий наліт «совковості» присутній). З площі, до речі, відкриваються чудові краєвиди, зокрема, з городами.

Але не будемо про скульптуру (Леніна). Краще про архітектуру. Ліворуч від нас знаходяться торгові ряди. Це велика будівля початку ХІХ ст., зведена все у тому ж класичному чугуєвському стилі. Будинок знаходиться в жахливому стані, ніяк не використовується. А міг би, наприклад, за своїм прямим призначенням. Адже найбільш ефективний засіб зберегти пам’ятку архітектури – використовувати її за прямим призначенням.

Далі (ліворуч від Ілліча) стоїть провінційний будинок культури. Це так здається на перший погляд. Насправді це… Покровський собор, побудований у період 1824-1834 рр. Дійсно, після того, як комуністи зруйнували купол та вежу дзвіниці храму, став він нагадувати типовий витвір «радянського класицизму». Зараз у приміщенні храму знаходяться дві установи: власне, церква (віднедавна), а з іншого боку – художній музей. В Інтернеті пишуть, що колекція музею – унікальна. Чомусь так не здалося. На суб’єктивний погляд, зібрання картин музею великої цінності не представляє. А експозиція на другому поверсі, де декоративно-прикладне мистецтво, так взагалі не вражає зовсім – якійсь секонд-хенд. Зараз музей бореться за виживання, тому що церква активно його з приміщення виживає. Побажаємо музеєві успіхів! (У 2009 р. храм був переданий православній церкві)

Далі шлях наш лежить до великої будівлі штабу військових поселень. Причому, будівля настільки велична, що, як не крути, а в кадр не влізає. Будинок великий навіть для нашого часу, а можна уявити якою громадиною він здавався тоді, коли був тільки побудований (30-ті рр. ХІХ ст.).

І нарешті. Те, завдяки чому Чугуїв відомий на увесь світ (після сокири, що річкою пливе, звичайно): місто – батьківщина Рєпіна. Ілля Єфімовіч (або, як ще кажуть, Юхимович) народився тут у 1844 р. в родині військового поселенця. У місті встановлений непоганий пам’ятник митцю, а головне, діє його музей у справжній (брешуть, мабуть) садибі. На превеликий мій жаль, у музеї був ремонт, і тому не вдалося туди потрапити, а хатинка Рєпіна виглядала із зачиненими ставнями якось так сиротливо. Доведеться їхати до Чугуєва наступного разу. Але це не важко: від ст. м. Індустріальна, що у Харкові, туди їдуть маршрутки, які за півгодини домчать вас до мети.

До речі, в місті є ще одна старовинна пам’ятка: церква під назвою «Церква ікони Божої Матері Всіх Скорбящих Радість» (сер. ХІХ ст.) Розташована вона, на старовинному цвинтарі, але знайти її не вдалося. Альо, чугуївці, зорієнтуйте по місцевості.

Ну ось і все. Чугуїв залишив змішані враження: з одного боку – якесь порожнє і дуже «совкове» місто, а з іншого – батьківщина далеких предків, і є що подивитися в плані архітектури. Треба їхати ще раз і подивитися під іншим кутом.

П.С. Завжди в маленьких містах знаходиш якісь смішні та дурнуваті приколи. Потішило таке оголошення.

Березень 2008