Звіт про поїздку до Житомира 24.12.2006
У Житомирі нам доводилося бувати два рази, але немає сумніву, що ми там будемо ще й не раз. Дійсно, чому б не поїхати до міста, коли воно так близько до Києва (від ст. м. «Житомирська» їхати годину на маршрутці, які йдуть щопівгодини, а вартує то щастя 20 грн.) Тому радимо всім киянам у вихідний день за умови гарної погоди поїхати і подивитися на таке гарне місто.
Проїжджає маршрутка з Києва до центру міста і зупиняється біля Спасо-Преображенського собору (орієнтир для мілітаристів – танк на постаменті). Ми – пацифісти, тому докладніше зупинимось саме на соборі. Спасо-Преображенський собор (1874) – головна православна (МП) церква міста, величезна і помпезна, побудована у російському стилі. Між іншим, у соборі зберігається «реліквія»: шматок дерева з хрестом на зрізі. Уявіть собі, замість річних кілець – хрест. Це диво-дерево спилили робітники біля храму у 1999 р. Один з робітників помітив незвичний малюнок на зрізі. Як стверджують місцеві служителі культу, цей хрест – не просто хрест, а чудотворний. Як кажуть на одному православному сайті, при наближенні до хреста людина відчуває «какое-то трепетное состояние», і хрест «как бы кровоточит». Вся штука в тім, що про існування хреста ми дізналися після поїздки, тому, на жаль, не змогли відчути «какое-то трепетное состояние». Ну, нічого, наступного разу. (Ну ось він, наступний раз. У 2009 році ми таки вирішили пошукати “реліквію” у храмі, але знайшли її з трудом. Тому що вона не в самому храмі, а у передбаннику, біля самісінького входу, зліва. Ну що вам сказати… За великого бажання можна включити уяву і хрест побачити… Дивіться самі.)
Йдемо трохи далі і потрапляємо туди, де у древні часи було ядро сучасного Житомира. Тут височить костел Святої Софії (1737-1751) (на фото ліворуч). Костел – стримана споруда, фарбована у рожевий колір, з ще більш стриманою дзвіницею (1863). Дуже сподобалися скульптурки ангеляток з дивними жестами – таке враження, що вони танцюють вальс без партнеру. Взагалі інтер’єр костелу якійсь світлий, всередині дуже приємно.
Поруч з костелом стоїть будинок краєзнавчого музею, розміщено його у панському маєтку. А за костелом є парочка дуже симпатичних маленьких житлових будиночків, характерних для забудови єврейських кварталів старовинних міст.
Далі крокуємо вулицею Кафедральною і бачимо будинок колишнього магістрату (поч. ХІХ ст.), а ліворуч – Хрестовоздвиженську церкву, в якій традиційно, по-радянськи, розташований музей природи, в який ми не можемо потрапити вдруге поспіль (ну, вихідний у них у неділю). Церква, до речі, теж у російському стилі. Стан – жалюгідний.
З гори видно церкву Успіння. Потрапити до неї можна, повернувшись до центральної площі (де Свято-Преображенський собор), пройти по вул. Перемоги, а потім повернути на вул. Якіра. На стіні церкви висить меморіальна дошка на честь того, що тут був хрещений Олег Ольжич. Далі йде інформація для тих киян, хто їздить з Шулявки на Петрівку і питається, на честь кого названо тролейбусну зупинку: Олег Ольжич (1907-1944) – український поет, провідний діяч Організації українських націоналістів, закатований у нацистському концтаборі Заксенхаузен.Тепер знов піднімемося вгору. У центрі, на вул. Театральній – костел Святого Яна з Дуклі (1838) (на фото праворуч). Цікава споруда, проста, до того ж темно-сірого кольору, але з білими смугами. Виходить дуже зі смаком, як дорогий костюм у смужечку (ну, таке вже порівняння). Далі, на розі вулиць Михайлівської і Київської – Михайлівська церква (1856). Дуже яскрава, чисто білого кольору, а бані – глибоко сині. На жаль, вона не перший рік в будівельних риштованнях, тому неможливо її добре ані роздивитися, ані сфотографувати.
Ще одна цікавинка міста – бульвар. Починається він пам’ятником Пушкіну (1899), а закінчується шикарним мостом через річку Тетерів. Зблизька річка не дуже так, зате з мосту краєвид такий відкривається! Всім радимо подивитися.
А ще у Житомирі справжній культ видатного конструктора С.М. Корольова. Ми були у місті якраз напередодні його столітнього ювілею (народився 12.01.1907). Там все місто нагадує про славетного земляка.
Взагалі, дуже шкода, що основна частина старовинних будівель міста була зруйнована під час Другої світової війни. Тому в центрі дуже багато сірих совкових блочних коробок.
Тепер про побут. У Житомирі у нас виникала велика проблема з пошуком пристойного кафе. На жаль, на пішохідній вулиці Михайлівській ми нічого не знайшли (самі, вибачте, гадюшники). Найкраще, що трапилося нам у той день у Житомирі, це «Картопляна хата» біля театру ім. Кочерги. Може ми не там шукали? Егей, житомиряни, де у вас розташовані нормальні кав’ярні?
Але, не дивлячись на дрібні недоліки, які є скрізь у нашій країні, Житомир складає враження міста з багатою історією. Та й ті пам’ятки, що залишилися, варті великої уваги. Тому всі негайно до Житомира!
Грудень 2006