Ізюм

Історія Ізюма

За даними археологічних досліджень, на території Ізюмщини слов’янські поселення з’явилися ще у VI ст.

На думку деяких істориків, саме на території сучасного Ізюму у 1111 р. на берегах літописної ріки Сальниці давньоруські воїни на чолі з Володимиром Мономахом розбили половців.

Приблизно на тім же місці, у травні 1185 р. стояла бойова дружина героя знаменитого «Слова о полку Ігоревім» Новгород-Сіверського князя Ігоря Святославовича перед тим, як піти у похід на половців.

У 2 пол. XIII ст. край був спустошений монголо-татарами, надовго збезлюдів і більше трьох століть іменувався «диким полем».

На поч. XVI ст. Московська держава на своїх окраїнах встановлює прикордонні варти. Однієї зі складових сторожової межі стала варта, що стояла біля «Ізюмської сакми». Згадування про неї знаходимо у літописі під 1571 р. Варта розташовувалася на двох бродах і контролювала Ізюмський шлях, який використовували кочівники для нападу на московські землі.

З метою зміцнення лінії оборони у 1599 р. за наказом Бориса Годунова воєводами Богданом Бєльським і Семеном Алфер’євим на річці Оскіл розпочалося будівництво фортеці й першого міста Слобідської України – Цареборисова. У 1635-1658 рр. виникають нові міста, які сформували так звану Білгородську межу.

Територія краю починає заселятися українськими козаками й селянами Правобережжя і переселенцями з Росії, яких московський уряд, зацікавлений у заселенні своїх південних рубежів, заохочував, надаючи пільги, в тому числі звільнення від податків, право на безмитну торгівлю тощо. До 1651 р. у різних джерелах знаходимо відомості про Ізюмський окоп – укріплення, споруджене на горі Крем’янець. У 60-ті рр. XVII ст. на лівому березі Сіверського Дінця існувало невелике поселення царських звіроловів, що займалися виловом диких звірів. А вже у 1670-ті рр. на цих землях оселилася група українських переселенців під керівництвом балаклійського полковника Якова Чернігівця, які побудували невелике укріплення. У документі, датованому 1680 р., це поселення називалося Ізюмським містечком. Проживало в ньому близько 70 родин.

У 1681 р. силами харківських козаків під керівництвом полковника Г. Дінця-Захаржевського на правому березі Сіверського Дінця була побудована Ізюмська фортеця. Цей рік і вважається офіційною датою заснування міста.

Практично одночасно з будівництвом фортеці, у 1684 р., козаками був зведений Преображенський собор, що зберігся й донині, а також дерев’яна Покровська церква (зруйнована у 1941 р.).

У 1685 р. Ізюм стає одним з п’яти полкових міст Слобожанщини – центром Ізюмського слобідського козачого полку, якому підпорядковувалося 13 прилеглих містечок і слобід. Перетворення Ізюму на полковий центр сприяло подальшому розвитку міста. На поч. XVIII ст. Ізюм був одним із найбільш густонаселених міст Слобідської України. Навколо фортеці почали виникати приміські слободи, які називалися форштами (форштадтами). Так з’явилися Піски, Попівка, Гончарівка тощо. Вони в подальшому злилися з містом, і як його райони зберегли свої назви до наших днів.

Боронив Ізюмський край від набігів татар Ізюмський полк. Він також брав участь у різних боях і походах російської армії. У 1696 р. полк був учасником Азовського походу, згодом брав участь у битвах Північної війни, особливо відзначившись у битвою під Ерестфером.

У 1765 р. згідно з царським маніфестом були ліквідовані слобідські полки, й Ізюмський слобідський козачий полк був реорганізований у регулярний гусарський. Ізюмські гусари брали участь практично у всіх найважливіших військових кампаніях XIX ст.: війна із Наполеоном, Туреччиною 1828-1829 рр., Кримська війна й російсько-турецька війна 1877-1878 рр.

Після утворення у 1835 р. Харківської губернії Ізюм став повітовим центром. Ведення сільського господарства, як і раніше, залишалося основним заняттям населення. Починають розвиватися ремісничі промисли: ковальське, швейне й шкіряне виробництва, виготовлення полотна та одягу. Особливо славилися вироби гончарів. Наприкінці XVII ст. в Ізюмі з’являються перші підприємства мануфактурного типу. Саме тоді були побудовані винокурний завод, водяний млин. Щорічно в місті проводилися чотири ярмарки (на дні Знесіння, Іоанна Хрестителя, Воздвиження, Дмитра Солунського), щотижня проводилися торги.

У 2-й пол. XIX – на поч. ХХ ст. Ізюм був одним з найважливіших ринків з продажу худоби, вовни, зерна. У місті налічувалося 24 промислові підприємства, більше тисячі ремісників різних спеціальностей. З 1906 р. працювали Ізюмський пивоварний завод Шадлуна й Блезе, завод сільськогосподарських машин Сабо, три цегельних заводи Болтунова, лісопильні заводи Бедниченка, Беловицького, Дерюгіна. У 1914 р. побудована електростанція. За розвитком промисловості в губернії Ізюм вийшов на друге місце. У цей час на його промислових підприємствах працювало близько 18 тис. осіб.

У 1910 р. була відкрита залізниця, що зв’язала Ізюм із Харковом і Донбасом. У 1912 р. німецька фірма «Карл Брандт» розпочала будівництво Головних ізюмських залізничних майстерень, і до 1915 р. роботи були закінчені. Майстерні були сучасним підприємством з новітнім технологічним устаткуванням і верстатами. Події 1917 р. внесли суттєві корективи у плани компанії – лише у 1929 р. майстерні були реорганізовані в Ізюмський паровозоремонтний завод. З розвитком промисловості зростає потреба у кваліфікованих кадрах. У місті починають працювати трикласне міське училище, жіноча гімназія, реальне училище.

У квітні 1916 р. імператор Микола II підписав розпорядження, яке започаткувало будівництво заводу оптичного скла. Його засновником став Г. Ю. Жуковський – перший технічний директор Ізюмського заводу оптичного скла (ІЗОС). У своїй пояснювальній записці він відзначав: «Близькість до Донбасу забезпечує поставки палива, близькість до Бахмуту дає можливість використати кращу в Росії вогнетривку глину (Годин Яр) і кварцовий пісок. Слов’янськ і Костянтинівка гарантують дешеві хімічні й сировинні матеріали. Близькість до Харкова забезпечує науково-технічний потенціал, використання бібліотеки університету й технологічного інституту».

У лютому 1918 р. в Ізюмі була проголошена радянська влада. Після цього територія краю була зайнята німецькими військами, а потім військами Денікіна. До 1922 р. в повіті тривала боротьба. Незважаючи на це, в місті були відкриті музей, бібліотека, з січня 1919 р. почала виходити місцева газета, працювали 12 середніх і неповних середніх шкіл, школа фабрично-заводського учнівства, медичний і сільськогосподарський технікуми.

У роки Другої світової війни Ізюмщина стала ареною запеклих боїв. З жовтня 1941 р. протягом 8 місяців через місто проходила лінія фронту. Майже за вісім місяців окупації місто понесло величезні втрати. Його промисловість і жилий фонд були практично повністю знищені. 5 лютого 1943 р. зусиллями 267-й стрілецької дивізії Ізюм і лівобережна частина району були звільнені від німецьких військ.

У повоєнні роки місто стає одним із центрів приладобудування. Ізюмський завод оптичного скла здобуває статус приладобудівного заводу. Практично у всіх галузях, де застосовувалася оптична техніка, вироби ізюмських оптиків користувалися попитом. На підприємстві була розроблена унікальна технологія виготовлення скла, а його види – волоконне, фотохромне, лазерне – неодноразово визнавалися найкращими.

Зараз в Ізюмі мешкає бл. 51 тис. жителів.

Галерея Ізюма

Готелі Ізюма

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *