Історія монастиря у Лаврові

У ХІV-ХV ст. добудували бабинець, стіни якого згодом розписали фресками. В 1675-1705 рр. спорудили бічні крила, притвор, центральний купол, а також п’ять інших бань. Стилістично храм увібрав ознаки бароко, композиційно – тип українських п’ятикамерних храмів XVII ст. У 1860-1867 рр. усі бані (крім центральної) зняли – їх замінив звичайний дах.
Під час перебудови 1910-1914 рр. було знищено багато цінних стилістичних ознак княжої доби та декоративних елементів XVII ст. Натомість з’явилося псевдороманське оздоблення, яке дисонує з архітектурною цілісністю споруди.

Фрески збереглися лише на трьох стінах бабинця (хоча за матеріалами археологічного дослідження були і в центральній частині храму). Вони розміщені 3-ма поясами – регістрами на північних і південних стінах, а у дуже малих фрагментах – на західній стіні. Нижній ярус “Акафіст Богородиці” є історично цінним в українському мистецтві. Другий регістр розпису – ланцюг медальйонів, на яких зображено Святих зі згортками в руках. Третій (найвищий) відтворює події Вселенських соборів, з якого збереглись лише два фрагменти.
Над фресками працювало щонайменше п’ять майстрів. Серед них були українці – митці провідної в той час на західноукраїнських землях Перемишльської школи українського релігійного малярства. Лаврівські фрески мають цілу низку аналогій серед збережених у регіоні пам’яток тогочасного іконопису. Унікальність лаврівського живопису полягає в тому, що він один з найдавніших.
На території монастиря у 1983-1986 рр. проводилися археологічні дослідження Карпатською архітектурно-археологічною експедицією під керівництвом Михайла Рожка. В храмі виявили поховання як давньоруського періоду, так і пізніших часів (крипти), а також велику кількість кераміки XIII ст.

У підземеллях церкви також зберігаються останки людей, імена яких нам невідомі.
Існують перекази про підземне сполучення храму з церквою Св. Івана на горі та Спаським монастирем.
Легенда пов’язує виникнення церкви Св. Івана на горі з Чортовим, або Спаським каменем, який знаходиться на горі у с. Спас (7 км від Лаврова) і є важливим об’єктом туризму. Церква Св. Івана спочатку була дерев’яна і вперше згадується у 1760 р. У 1804-1814 рр. її замінили новою цегляною спорудою, а у 1950-х рр. знищили “активісти”. Поруч з руїнами церкви є кладовище, на якому поховано багато ченців та видатних духовних осіб. На цій території у давньоруський час знаходилось оборонне городище.
Лаврівський монастир був відомим центром освіти. З 1693 р. тут знаходився новіціят, що згодом переріс у семінарію. Славною була Головна окружна школа, яку заснували у 1788 р. Навчання у ній було безплатне. З 1837 р. до школи приймали лише обдарованих дітей. Директор Мар’ян Максимович залучав до викладання фахівців з дипломами вищих богословських та педагогічних закладів, заснував конвікт для багатих, за кошт яких вчив бідних. У 20-30-х рр. XX ст. у монастирі містився Василіянський ліцей, який продовжив кращі традиції Головної окружної школи.

Лаврівський монастир був місцем прощ та численних відпустів на свята Св. Онуфрія, Благовіщення, Вознесіння, Різдва Івана Христителя, Чесного Хреста. У 1932 р. Лаврів – осередок Апостольства молитви та культу Христового Серця.
З метою дослідження історії, культури, архітектури, живопису та архіву Лаврів відвідували відомі діячі України: І. Нечуй-Левицький, Я. Головацький, І. Франко, М. Грушевський, І. Крип’якевич, О. Барвінський, В. Щурат, О. Духнович, А. Шептицький. З Лаврова походить відомий іконописець, художник-абстракціоніст Карло Звіринський.
Інформацію взято з цього сайту.

