Історія Вінниці
Після перемоги у 1362 р. війська литовського князя Ольгерда над військом татар Поділля потрапило під владу литовського князівства. Племінники князя Ольгреда Федір і Костянтин Коріятовичі почали будувати на цих землях міста-фортеці. Серед них була і Вінниця. Про це вперше згадується в документах 1363 р. У 1565 р. місто стає повітовим центром Брацлавського воєводства. Перший замок було споруджено на високому місці лівого берега. У 1558 р. з метою підсилення захисту від ворогів була збудована нова фортеця на острові Кемпа.
У 1640 р. Вінниця отримала магдебурзьке право.
7 липня 1648 р. до Вінниці вступають частини військ Богдана Хмельницького на чолі з полковником Максимом Кривоносом, і вона стає сотенним містом Кальницького полку.
Героїчну сторінку в історію боротьби українського народу за незалежність вписали вінничани в березні 1651 р., коли в ході оборони міста трьохтисячним козацьким полком під проводом полковника Івана Богуна було вщент розгромлено двадцятитисячне польське військо. У 1643 і 1653 рр. Вінницю відвідав Богдан Хмельницький, який після цієї перемоги сказав: “Тебе, славний полковнику, не забуде народ ніколи”. Протягом 1653-1667 рр. Вінниця була полковим містом гетьманської держави.
Потужніше економічне зростання Вінниці зумовило спорудження у 1871 р. Києво-Балтської залізниці та відкриття залізничного сполучення Козятин-Здолбунів. За останні 40 років XIX ст. Вінниця економічно зросла майже у три з половиною рази. З 1914 р. місто стає адміністративним центром Подільської губернії.
Бурхливі події відбувались у Вінниці протягом 1917-1920 рр. Владу утримували революційні комітети робітничих та солдатських депутатів, ставленики австро-угорських військ, денікінської армії. Між тим у готелі “Савой” тимчасово перебував Уряд Української Народної Республіки.
У 1923 р. місто стає центром округу, а від 1931 р. і до теперішнього часу – адміністративним центром утвореної Вінницької області
