Рава-Руська

Мандруючи Західною Україною, помічаєш, що чим ближче містечко розташоване до державного кордону, тим воно убогіше. От Рава-Руська – це прикордоння. Навіть газета тут видається така – «Прикордоння».

Не зважаючи на якісь нещасні три кілометри до Євросоюзу, саме у Раві-Руській відчуваєш себе десь «на кінці географії», і така близька присутність Європи ніяким чином не допомагає позбутися відчуття, що ти на краю світу.

Сама Рава не була кінцевим пунктом нашої подорожі – через неї наш шлях лежав до Потелича, у якому взагалі перестають ловити українські мобільні оператори. Окремо хочеться відзначити дорогу з Рави до Потелича. Чесно кажу: це найгірша дорога в Україні з тих, що ми бачили. Ось так вона виглядає у самому центрі Рави:

Зауважимо, що дорога веде до пам’ятки, яка входить до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Місто з таким географічним положенням має бути прости цукеркою, адже прибутки від Рава-Руської митниці такі, що ви здогадуєтесь. Так куди ж йдуть народні гроші? Хрін його зна…

І з усім цим неподобством у листопаді 2013 року міська рада Рави звернулася до Євросоюзу з проханням прийняти її туди, раз вже в усієї України це не вийшло. Сподіваємось, керівництво міста розуміє весь комізм свого вчинку.

А колись Рава-Руська була не тією, що зараз. Була дуже жвавим, розвиненим й багатолюдним містом. Чому? Тому що тут жили двигуни торгівлі – євреї (ну яке ж західноукраїнське місто без них?). Євреї Рави були хасидами, послідовниками белзького хасидизму. Перед війною у місті було повно синагог – жодної не залишилося.

У XVII ст. Рава як місто мала велике значення, адже тут проходили торговельні шляхи, розвивалися ремесла. Місто мало привілеї на проведення ярмарків. На рубежі XVII-XVIII ст. місто стало невільним учасником політичних подій: у 1698 році тут зустрічалися для перемовин польський король Август ІІ та російський цар Петро І, а у 1704 – король Швеції Карл ХІІ зі своїм польським колегою Станіславом Лещинським.

У ХІХ ст. єврейські ремесла й малі підприємства розвивалися у Раві як ніколи. Місто спеціалізувалося на експорті яєць та клею на основі яєць. Ще одним равським бізнесом було пошиття солом’яних шляпок. Також місцеві мешканці обробляли обрізки перського каракулю, які привозили з Лейпцига. Отримане внаслідок хитрих єврейських маніпуляцій суцільне хутро з обрізків відправляли назад до Європи для пошиття модних шуб. Ще у Раві знаходилася фабрика, яка рафінувала олію для усієї Галичини. А от у 1873 році Рава отримала ще один поштовх до розвитку – тут було прокладено залізницю, при чому аж два шляхи – з Сокаля до Ярослава, та зі Львова на Белжець.

У радянські часи Рава була прикордонним містом, куди ані заїхати, ані виїхати з якого було непросто. Зараз же місцеві мешканці живуть прикордонним бізнесом: поїхав до Польщі, продав контрабанду, заробив. Податки з того «бізнесу», звичайно ж, не сплачуються. Тобто, всі працюють, а розвитку міста нема.

Шкода через усе це. Адже могло би бути непогане містечко. Ми після відвідин Потелича погуляли тут півтори годинки і побачили декілька цікавих старовинних будівель.

Як ми їх побачили, у такій послідовності і розкажемо.

У самому центрі, але у дворах, стоїть бароковий костел Опіки Святого Йосипа Обручника (1770-1776). Автора його ми не знаємо, але у Буську бачили майже такий самий авторства знаменитого Бернарда Меретина. Костел діє саме як католицький храм. У радянські часи тут був склад. А от на початку ХІХ ст. його хотіли переробити на греко-католицьку церкву, адже у місцевих греко-католиків раптом не стало де молитися. Але ж католики виявилися жадібними.

І тоді довелося будувати нову церкву. І от маємо церкву Святого Юрія неподалік костелу. Ззовні храм пофарбований в радикально жовтий колір, і може через це здається новобудовою. Але насправді це пам’ятка архітектури національного значення 1846 року побудови. Стоїть вона на місці своєї дерев’яної попередниці, яка теж належала греко-католикам. Всередині храму збереглися різьблений і золочений іконостас з іконами ХІХ століття.

Йдемо далі.

Наступна пам’ятка – монастир реформатів з костелом Святого Михайла (1737) авторства відомого архітектора Паоло Фонтана. Комплекс видно з багатьох точок міста, адже стоїть він на узвишші. До нього доведеться вам трошки пройтися, бо монастир знаходиться на виїзді з міста. Вже здаля ви побачите, що з монастирем не все гаразд. І коли ви підійдете до нього, ви зрозумієте, що не помилилися: комплекс перебуває у жалюгідному стані і не використовується за призначенням. Почнемо з того, що потрапити всередину важко, тому що там все перегороджено. Коли ми прийшли, ворота були відкриті, ми зайшли на подвір’я. Все воно зайняте великими фурами, у яких там мабуть якійсь гараж. Сам бароковий костел з келіями мають жалюгідний вигляд. Всередину потрапити неможливо, а шкода, адже кажуть, що там ще якимсь дивом залишилися фрагменти розписів. Вікна там скрізь вибиті, стіни брудні й облізлі. При цьому слід зазначити, що монастир є пам’яткою архітектури національного значення.

Ще пам’ятка, про яку хочеться згадати – ратуша на вулиці Грушевського, яка насправді є пожежною вежею. Ну, так кажуть. А справжня ратуша, тобто будівля міського уряду на площі Ринок, велика й міцна, була знищена після війни. У ній, кажуть, євреї ховали своє золото, і у пошуках єврейських скарбів нове радянське начальство міста буквально роздовбало всю ратушу вщент.

Кажуть, що на нинішній пожежній ратуші годинник б’є і співає 12 мелодій. Не чули. А от те, що під основним годинником є менший, який показує на годину раніше, то факт. Це типу європейський час. Цим присутність Європи у Раві й обмежується. Хоча, з іншого боку, добре, що не на годину пізніше.

У місті зустрічаються старовинні житлові будинки, деякі з них досить цікаві. Рава-Руська дуже постраждала під час війни. Прикордонне радянське місто одним з перших прийняло на себе удар у червні 1941 року. І хоча у передвоєнні роки населення міста активно займалося зведенням укріпрайону, Рава протрималася усього чотири дні. Тисячі равчан були знищені (переважно це були євреї, адже вони становили у місті більшість), а центр міста було поруйновано. Тому зараз залишки старовинної архітектури – це поодинокі будинки, а цілісної щільної забудови нема. Наприклад, колишня Ринкова площа (нині – Вічева) зовсім не нагадує типовий для польських міст майдан.

Доїхати до Рави-Руської дуже просто. З львівської АС-2 (вул. Хмельницького, 225) їде пряма маршрутка до міста десь раз на годину.

Липень 2013