Iсторія Невицького замку
Невицький замок розташований за 12 км від Ужгорода, недалеко від сіл Невицьке й Кам’яниця. Стоїть на горі, що омивається гірським струмком Вайда. Підйом у гору досить крутий, але захоплюючий: йти доводиться закрученою дорогою у негустому лісі. Підйом займає десь хвилин сорок.
З походженням назви Невицького замка пов’язана легенда. У середньовіччя в неприступній фортеці, яка стоїть на 260-метровій горі вулканічного походження, ховали молодих наречених з відомих аристократичних родин. Звідси – Замок Наречених, Невестський замок. У письмових джерелах сучасна назва замку згадується з ХІ ст.: Nyuichke, Newychke, Newyczke.
Ще одна легенда розповідає, що у замку жила «Поган-дівча», угорська графиня, спадкоємиця роду Другетів. Була вона дуже жорстокою (звідси і прізвисько) і місцеві мешканці скаржилися на неї королю Матяшу. Він покликав її на суд, але Поган-дівча не з’явилась на нього. Тоді король вирішив послати військо на замок, але він був настільки укріплений, що взяти його штурмом було неможливо. Тому король Матяш наказав зібрати з усієї округи всю худобу, вдягти їй на шиї дзвоники, а воякам теж вчинити галас. Поган-дівча прийняла цей неймовірний галас за штурм та втекла з замку з іншого боку. Король Матяш схопив її та відрубав голову.
Побудований замок у ХІІ ст., коли угорські королі проводили активну руську політику й виникла необхідність у використанні гірських перевалів і карпатських доріг, що ведуть до Галича й Києва. Найстарішим спорудженням Невицького замку є донжон, товщина його стін якого колись сягала 2,8 м. Тоді тут були земляні й переважно дерев’яні укріплення.
Розвиватися як потужна оборонна споруда фортеця стала на рубежі ХІІІ–ХVІ ст. На цій території відбувалися збройні зіткнення між угорськими, французькими, італійськими й місцевими магнатами, міщанами й селянами. У 1328 р. угорський король Карл Роберт з династії Анжу передав замок у володіння своїм італійським прибічникам – Другетам.
У 1440 р. в Угорщині почалася громадянська війна. Постійні зіткнення, а також поширення вогнепальної зброї змусили Другетів частково значно зміцнити свій єдиний на Ужанщині замок. Перебудову викликала нагальна потреба: як свідчать археологічні знахідки, у фортецю попадали величезні кам’яні гарматні ядра діаметром до 25 сантиметрів. А для меншої вразливості від вогнепальної зброї зовнішню стіну зробили нижче. Ще одна хитрість – висунута вперед триповерхова вежа (збереглася донині ), що нависає над обривом, – з неї добре відбивати напад, оскільки добре видно противника.
Сучасний вигляд замку з’явився на рубежі ХV-ХVІ ст.: зовнішні перебудови вже закінчені, зміни відбувалися хіба що в інтер’єрі. За кращих часів у замку було 41 приміщення, а його загальна площа становила півтори тисячі кв. м. Під час розкопок археологи знайшли чудовий кольоровий кахель. На одному з них зображений вершник, що мчить на тлі замку, на іншому – можливий портрет Другета. Про те, що в замку використовувалися всі досягнення тодішньої цивілізації, свідчить існування на його території водопроводу. Археологічні дослідження показали, що між другою й третьої захисними лініями був невеликий посад, де жили й працювали ремісники з прислуги. Кількість захисників замку разом з населенням посаду могло досягати більше півтисячі осіб – це значна цифра навіть у порівнянні з Ужгородом. Однак замок не був неприступною твердинею й не раз переходив з рук у руки, особливо коли між Другетами почалися родинні чвари.
1644 р. став фатальним в історії Невицького замку. Трансільванський воєвода Дердь І Ракоци знищив його як володіння прибічника австрійського трону. З тих пір Невицький замок лежав у руїнах. Тільки в другій пол. ХІХ ст. він знову ожив – руїни замку стали улюбленим місцем відпочинку ужгородців. Тут заклали липову алею з фонтаном, через Уж побудували міст, що з’єднує замок із правим берегом, околиці впорядкували; під дерев’яними дахами відновили замкові вежі, а на очищеному внутрішньому дворику проходили спектаклі й народні гуляння. Тоді й з’явився звичай серед молодят – відвідувати Невицький замок.
У березні 1939 р. тут знову була арена воєнних дій: кілька годин загони Карпатської України, відступаючи, разом із чехами відбивали в стінах фортеці наступ угорських військ.
Незважаючи на всі перипетії, замок чудово зберігся (у двох приміщеннях знайдені навіть залишки комінів), його тривалий час не експлуатували, тому він зберіг свій первісний вигляд.
