Дендрологічний парк Олександрія (2010)

17/10/2007 /

За 100 км на північний захід від Києва розташована Біла Церква.

Перші згадки про Білу Церкву датовані 1331 р. У пізніші часи була державним містом Речі Посполитої або знаходилась у руках представників шляхетських родів.

У 1774 р. місто отримує у володіння король Станіслав Август Понятовський, який того ж року віддає ці володіння разом із замком у Варшаві Великому коронному гетьманові Франциску Ксаверію Браницькому. У 1781 р. Браницький одружується з Олександрою Енгельгардт, за однією версією – дочкою Катерини II і Сергія Салтикова, за іншою – племінницею князя Григорія Потьомкіна. За Олександрою гетьман отримав посаг 600 тис. карбованців сріблом і велику ділянку землі. Прибуток Браницького з самої тільки Білої Церкви приносив 750 тис. золотих. Разом з іншими маєтками – Ставищем, Рокитним, Лисянкою тощо – він складав приблизно 2 мільйони.

У 1784 р. прибуток з Білої Церкви Браницький призначив своїй дружині. У подальшому Олександра Браницька стала головним ініціатором створення заміської резиденції, яка отримала назву від її імені – Олександрія. Для втілення у життя своїх задумів до роботи в Олександрії були запрошені спеціалісти-паркобудівники. Вважається, що первісний план парку накреслив французький садівник Мюффо, який зайнявся посадкою дерев та впорядкуванням клумб. Надалі парковими роботами керували такі садівники, як Август Станге, Рінгер Чех, Бартецький, Вітт тощо. Ще один садівник провів у Браницьких майже все життя. Це німець Август Єнц, запрошений Браницькими з Берлина у 1815 р. На честь 50-річчя його роботи у парку у 1865 р. господарями було встановлено пам’ятну колону, яка зберігається донині.

Історичний осередок парку – Дідинець був розташований у північній частині неподалік від Сквирської дороги. Тут влаштували літню резиденцію графа Браницького «Аустерію» – комплекс павільйонів, залу для танців, допоміжні служби та зелені і водні оздоблення. На відстані 500 метрів був розташований економічний двір – правління економа, що відав парковим господарством. Тут містилося житло постійних працівників, майстерні, оранжерея та квіткове господарство, фруктовий сад, поруч рибні стави.

Поряд з Дідинцем із західного боку було розплановано сад у мурі – сад, обведений мурованою стіною для захисту теплолюбних плодових дерев від холодних вітрів; зі східного боку – сад Катерини II, сад Потьомкіна, Російський сад, городи. Західна частина парку, третина всієї паркової території, відмежована дорогою від економічного двору до Сквирського шляху, була відведена під мисливські угіддя – звіринець і слугувала лісопарком. Решта території була визначена під художню частину паркових улаштувань. До них належить Мала і Велика галявини з прилеглими архітектурними спорудами: колонада «Луна», «Руїни», китайський місток, арочний місток, острів Марії, острів Срібний Серпанок, фонтани, водоспади тощо. Разом з галявинами та дібровою, ставками та річкою Рось вони утворюють чудовий незабутній парковий ансамбль, який є одним з найкращих в Україні. Архітектор стояв на творчих засадах ландшафтного принципу паркобудівництва, який здобув визнання у той період у Європі.

Усі елементи парку були притаманні регулярному стилю. Час значно змінив накреслення первісного проекту: сади Катерини II, Потьомкіна, сад «Мур», Російський сад у східній частині парку, березова алея відмерли, і на їхньому місці виникли масиви більше чи менше організованих пейзажів та самосію. Однак частина композицій: Велика та Мала галявини, Ялинова алея, Діброва – ще несуть сліди первісного задуму, хоча й потребують відновлення або реконструкції.

Олександрія до скасування кріпацтва, доки була дармова робоча сила, розвивалась і підтримувалась добре. По скасуванню панщини, коли за роботу вже треба було платити, художній образ парку щораз гіршав. Занепадає дорожня мережа, протоки островів замулюються, острови зливаються з суцільним берегом, павільйони руйнуються, а деякі перетворюються на сараї. Ознаки роботи над парком помічаються на початку xx ст.

Після цього, в основному після подій 1905 р., розбудова парку припиняється. З цього часу спостерігається поступовий занепад, а події 1917-1920 рр. та Друга світова війна сплюндрували парк. У перші роки радянської влади «на цеглу» розбиралися зруйновані або напівзруйновані споруди, вирубувалися дерева. Парк використовувався не з декоративною метою, а для добування деревинної маси. У 1920 р. після організації Білоцерківського сільськогосподарського технікуму місцевими земельними органами парк передається у його користування, а з 1921 р. Олександрія стає основною базою його навчально-дослідного господарства та отримує нову назву – парк ім. Раковського. Ще більшої руйнації парк зазнав після рішення Білоцерківського окружного виконавчого комітету у 1928 р. про забудову на його території водогону для міста. Починаючи від 1914 р. і до 1946 р. жодних робіт з догляду за парковою рослинністю не проводилося.

Під час німецької окупації у 1943 р. було зрізано понад 3 га вікової сосни звичайної. Водночас на попередньому рідколіссі все вкрилося густим самосівом, знівелювавши попередній художній образ цих ділянок. Руїни споруд – палацу, флігелів, танцювального павільйону заростали самосійними деревами клена, ясена та тополі. У наш час ці дерева мають вік від 20 до 80 років.

У 1946 р. Рада Міністрів СРСР передала дендропарк у відання Академії наук УРСР. З цього часу розпочинаються роботи по відбудові парку, які набули особливого змісту після передачі Олександрії у 1953 р. Центральному республіканському ботанічному саду Академії наук УРСР. Під керівництвом архітектора Д. Криворучка було відбудовано низку архітектурних споруд: головний вхід, ротонду, колону Суму, колонаду «Луна», китайський місток, арочний місток, «Руїни», великий водоспад, фонтани тощо. Були наново збудовані: господарський в’їзд, «Лев», кругла альтанка у західній частині парку, пам’ятний знак Семену Палію на Палієвій горі, мурована альтанка у східній частині, альтанка над ставом Дзеркальний, скульптурні групи «Потерчата» та «Той, що у скелі сидить». Слід відзначити як велику заслугу архітектора Д. Криворучка у питанні відбудови парку, так і помилки, які він допустив, коли у класичний стиль Олександрії почали вводитися нові тематичні композиції.

Що стосується сьогоднішнього стану парку, то відчувається нестача коштів на його утримання. Переважна більшість рослин не мають догляду, через що деякі ділянка парку мають вигляд дикої захаращеної місцевості, фонтани занедбані, не дуже добре слідкують за прибиранням сміття. Та все одно Олександрія є дуже приємним місцем для тихих прогулянок, для відпочинку у вихідний день. Особливої чарівності парк набуває восени.

До Білої Церкви можна доїхати, зокрема, з Києва, від Центрального залізничного вокзалу на маршрутці або на електричці.