Історія Мукачева
Територія Закарпаття у X-XI ст. входила до складу Київської Русі. Княжі міжусобиці послабили могутню державу, і вона не могла захищати своїх навколишніх володінь від посягань чужоземних завойовників. У результаті цього у середині XIII ст. Закарпаття повністю стало здобиччю угорських феодалів.
У 1086 р. місто сильно постраждало від спустошливого нашестя половців на чолі з ханом Кутеском, проте незабаром степняки були розбиті в околицях міста угорським королем Ласло I Святим. Ще більше Мукачеве постраждало під час нашестя монголо-татарських орд хана Батия у Дунайський басейн (1241-1242).
У 1281 р. князь Лев Данилович, який княжив у галицьких землях, на деякий час розповсюдив свій вплив на частину Закарпаття, у тому числі і на Мукачеве. Після смерті князя у 1301 р. місто разом із замком до 1321 р. входило до складу Галицько-Волинського князівства.
Мукачеве першим з поселень Закарпаття отримало права міста, про що свідчить грамота королеви Угорщини і Польщі Єлизавети з династії Анжу. Грамота від 22 травня 1376 р. давала також місту право користуватися печаткою з зображенням святого Мартіна для скріплення документів.
З кінця XIV ст. Мукачеве стає центром князівства подільського князя Федора Коріатовича. Втративши у війні зі своїм родичем, литовським князем Вітовтом, свої землі, він переселився у подароване йому іншим родичем, королем Угорщини Сигизмундом, місто. Володіючи містом з 1396 до 1414 р., він істотно підняв його значення, сприяв розвитку торгівлі і ремесел. Тоді ж був ґрунтовно перебудований і укріплений замок. Після смерті князя місто разом із домінією – великим феодальним володінням переходить з рук до рук багатьох феодалів і королів.
У 1445 р. місто отримало від правителя домінії Яноша Хуньяді магдебурзьке право.
У 1446 р. у місті відкривається перший цех – кравецький.
У 1514 р. під час селянського повстання під керівництвом Дьєрдя Дожі Мукачівський замок був захоплений штурмом. За це місто було віднесене до бунтівних і виплачувало велику контрибуцію.
Після поразки Угорщини від турків-османів у битві при Мохачі (1526) Мукачеве то переходить у володіння турецьких васалів – трансильванських князів, то стає здобиччю австрійських Габсбургів. Улітку 1567 р. австрійські завойовники, намагаючись захопити Трансільванію, вторглися на територію Закарпаття і майже повністю знищили місто, яке не раз було предметом суперечки між Габсбургами і трансильванськими князями. Починаючи з 1633 р., місто і домінія стають власністю трансільванських князів династії Ракоці, що володіли містом до поч. XVIII ст.
У 1648-1649 рр. у Мукачевому побували посли гетьмана Богдана Хмельницького, які у замку вели переговори з князями Дьєрдем I і Дьєрдем II Ракоці про спільні дії проти Польщі. У 1656 р. був підписаний договір про дружбу і взаємодопомогу, проте втілити його в життя не вдалося. Влітку 1657 р. при підбурюванні Ватикану польська шляхта, бажаючи помститися Дьєрдю II Ракоці за його союз із Богданом Хмельницьким, розгромила Мукачівську домінію і жорстоко розправилася з мешканцями. Саме місто, окрім замку, було розграбоване і спалене.
На рубежі XVII-XVIII ст. Мукачеве стає центром військових дій між куруцами – учасниками антифеодальної війни і національно-визвольного руху в Угорщині у 1703-1711 рр. і прихильниками габсбурзького панування – лабанцами. Мукачеве було одним з ключових опорних пунктів угорського національно-визвольного руху.
У 1672 р. тут поселилася удова Ференца І Ракоці Ілона Зріні з сином, майбутнім князем Ференцем ІІ Ракоці. Об’єднавши свої сили з куруцами Імре Текелі, Ілона Зріні обороняла мукачівський замок від австрійських військ Антоніо Караффи, що переважали у чисельності, протягом двох років – з 1686 до 18 січня 1688.
У 1703 р. загони куруців під керівництвом князя Ференца II Ракоці з боями звільняють спочатку місто Мукачеве, а пізніше і замок від австрійських військ. У 1711 р. за Сатмарською мирною угодою всі володіння Ференца II Ракоці переходять до рук Габсбургів. Мукачівський замок був у числі останніх серед тих, що склали зброю перед австрійцями вже після Сатмарської капітуляції. Жорстоко придушивши повстання, війська Габсбургів майже повністю знищили місто.
У 1728 р. місто разом з домінією було подароване графові Шенборну-Бухгейму. Після падіння Бастилії Мукачівський замок стає загальноєвропейською політичною в’язницею. До нього потрапляють багато видних революціонерів, зокрема, національний герой грецького народу Олександр Іпсиланті (1821-1823).
У 1848-1849 рр. Закарпаття підтримало буржуазну революцію в Угорщині. Мешканці Мукачевого захопили замок, перетворений на в’язницю, і випустили в’язнів. Були створені добровольчі загони, що билися проти австрійських урядових військ.
До 80-х років XIХ ст. у місті панували цехові об’єднання. Із спорудженням у 1886 р. залізниці Мукачеве з’єдналося з Будапештом, Кошице, Львовом, у місті виникають сприятливі передумови для розвитку промисловості і торгівлі. Зростають невеликі підприємства легкої, меблевої, харчової промисловості. В економіку міста проникає іноземний капітал. Проте стан нижчих верств населення був жалюгідним, про що свідчать масові еміграції закарпатців до США, Канади, країн Латинської Америки. Тільки з 1890 до 1913 р. з Закарпаття емігрувало більше 100 тис. осіб.
У 1919 р. місто впродовж місяця входив до складу Російської імперії, напівавтономної області у складі Угорської радянської республіки. Після інтервенції чехословацьких і румунських військ за домовленістю між русинською еміграцією у США і першим чехословацьким президентом Томашем Масариком Мукачеве, як і вся Підкарпатська Русь, передавалося Чехословаччині, що було юридично оформлене Тріанонською мирною угодою 4 червня 1920 р.
Рішенням I Віденського арбітражу місто разом з усією рівнинною територією Закарпаття і Ужгородом було передане хортистській Угорщині (1938).
Від німецької окупації місто було звільнене 26 жовтня 1944 р. 29 червня 1945 р. Закарпаття увійшло до складу СРСР.