Путивль
Путивль… Якось так дуже по-давньоруському звучить це слово. І здається, що й час тут зупинився. Якщо не з Київської Русі, то з періоду розпаду СРСР точно. Нагадав Путивль чимось інше давньоруське місто – Новгород-Сіверський. Такий же віддалений від основних шляхів і важкодоступний у сенсі швидко і комфортно до нього дістатися. Так само має розкішний монастир у центрі міста з відреставрованими церквами і красивими клумбами. І так само все інше, крім монастиря, справляє не краще враження, тому що останніх років двадцять усього цього не торкалася рука доброго господаря. А ще трагічна кам’яна Ярославна, що плаче і в Новгороді, і в Путивлі. Так, дуже схожа доля багатьох українських міст…
Місцевість тут дуже мальовнича, гориста. Місто розташоване в основному на високому березі Сейму, і з міського парку відкриваються чудові краєвиди річкової долини з Молченським монастирем.
У літописі Путивль згадується вперше у 1146 р. у зв’язку з міжусобною боротьбою новгород-сіверських князів з чернігівськими. Але найвідоміша згадка про місто міститься у «Слові о полку Ігоревім» (1185). Саме тут, на міських стінах («на забралі»), плакала Ярославна, очікуючи свого коханого Ігоря. А виникло місто, звичайно ж, раніше. За даними археологічних розкопок – наприкінці Х ст.
З 1356 р. Путивль входив до складу Великого князівства Литовського, а у 1500 р. перейшов у володіння Московської держави. Тут проходив московський кордон, тому Путивль став сильною укріпленою фортецею.
Страждав Путивль у період російської смути. На початку XVII ст. тут, у Молченському монастирі, розміщувалася резиденція Григорія Отреп’єва – Лжедмитрія І. Мешканці міста були противниками Бориса Годунова, тому надали Лжедмитрію притулок.
Тоді ж, на початку XVII ст., Путивль став одним з центрів повстання під керівництвом Івана Болотникова, через що цар Василь Шуйський покарав путивлян. Потім місто спалили поляки.
Наприкінці XVII ст. Путивль був важливим стратегічним центром під час російсько-турецької війни, але вже на початку XVIІI ст. втратив своє військове значення і почав перетворюватися на звичайне повітове містечко. Хоча як економічний центр Путивль розвивався досить бурхливо.
У ХІХ ст. на економіку міста негативно вплинула відсутність тут залізниці. Немає її і зараз, що теж не найкращим чином впливає на сучасне міста.
До 1926 р. Путивльщина входила до складу Курської губернії Росії. Зараз більшість населення Путивльщини – росіяни (за переписом 2001 року – 54,6%). У 20-30-х рр. ХХ ст. тут існував автономний російський район. (Усього таких районів на 1931 р. існувало в Україні вісім. Потім вони були скасовані.)
Зараз місто здається покинутим. Якось тут не дуже велелюдно. Помітно, що роботи тут немає. Центр міста – типовий для провінційних маленьких містечок періоду пізнього недорозвиненого соціалізму із нашаруванням розрухи епохи незалежності. Примітивні житлові коробки, облуплені фасади будинків культури з вибитими шибками, купки матюкливої молоді з пивом… Ну, картина зрозуміла. А шкода, що так відбувається. Адже ж туристичного і культурного потенціалу тут дуже багато.
Почнемо з Молченського монастиря. Це таке місце, що зустрічаються у забутих богом українських регіонах доволі часто. Квітуча оаза, відгороджена кам’яним муром. Тут багато квітів; тут багато авто «прихожан», що справно їздять у неділю на зустріч з Богом; сюди вкладаються кошти. Спрямуємо свої кроки туди і ми.
Первісно Молченський монастир виник у 1405 р. за 20 верст від Путивля, над болотом Молче. У 1592 р. Молченська пустинь була спалена татарами, і наступного року монахи переселилися до Путивля. Протягом декількох років були зведені нові споруди, і монастир став справжньою фортецею. У 1604-1605 рр. тут розміщувалася резиденція Лжедмитрія І.
У ХХ ст. монастир був закритий, а з 1991 р. переданий церкві. Зараз тут активними темпами триває реставрація, і пам’ятки архітектури відновлюються доволі вдало.
Центральна споруда монастиря – собор Різдва Богородиці (1602-1604). Він є церквою-фортецею із усіма супутніми ознаками: на третьому поверсі, над вівтарем, тут було влаштовано бойову камеру з бійницями, а вівтарна частина виконана не у вигляді апсиди (напівкруглого фасаду), а квадратної високої вежі теж з бійницями. Взагалі церква виконана за принципом, характерним для так званого «московського бароко» – «восьмерик на четверику». Тільки тут відразу три «восьмерика» на трьох «четвериках». Дуже красива церква.
Інші споруди монастиря: надбрамна вежа (1602-1604), трапезна (1 пол. ХІХ ст.), тепла церква Іоанна Предтечі (1866-1869), корпус настоятеля (1720-1730) тощо. У Монастирській горі є печери і підземні ходи.
Йдемо далі. Є у місті ще один монастир, і теж дуже цікавий. Святодухівський монастир був заснований у XVI ст. Головна споруда його – Спасо-Преображенський (колишній Святодухівський) собор (1617), збудований у московському стилі: на масивному високому четверику стоять тендітні баньки-«цибулинки». Ще тут є надбрамна Благовіщенська церква (1693-1697). У цій церкві, під дзвіницею, була келія царівни Соф’ї, яку Петро І заключив сюди після стрілецького бунту. Є легенда, що для того, щоб рідній сестричці було веселіше, у дзвіниці були встановлені куранти, які відбивали кожну хвилину! Так, предоброї душі людиною був російський самодержець.
На жаль, під час наших відвідин Путивля монастир був зачинений, і нам не вдалося потрапити до середини. Шкода, адже всередині головного храму зберігся італійський барочний іконостас XVII-XVIII ст. та німецька люстра (1692), подарована Петром І.
А найбільш вражаючою (принаймні, розмірами) культовою будівлею Путивля є церква Миколи Козацького, збудована у 1735-1737 рр. у стилі українського бароко (дзвіниця – 1770). Ця велична споруда нагадує великий корабель. Судячи з його розмірів, не зовсім російським містом був Путивль – українських козаків тут теж було добряче. До речі, на подвір’ї храму ростуть дуже смачні абрикоси.
На центральній площі міста збереглися декілька старовинних будинків, особливо цікавим з яких є будівля торгових рядів. Ще привертає увагу водонапірна вежа, збудована у ХІХ ст. Ці “романтичні руїни” спочатку навіть вводять в оману: здається, що це залишки якоїсь дзвіниці чи то навіть оборонної вежі. Але все прозаїчніше. Тим не менш, ця вежа дуже прикрашає загальний силует міста. Пройшовши її, ви потрапляєте до міського парку, з якого відкривається захоплюючий краєвид з річкою, церквою та безкраїм небом над усім цим. Помилуватися чудовою панорамою ви можете разом із Ярославною, яка простягає свої руки у бік Сейму (річки, а не польського парламенту). Тут же, у парку, розташовані залишки давньоруського городища.
Під Путивлем, на тому місці, де первісно виник Молченський монастир, розташована ще одна обитель – Софроніївська пустинь. Туди їздять з Путивля автобуси. На жаль, через невдалий розклад ми не встигли відвідати це місце, а таксисти у місті зовсім нахабні.
Ось так підійшли ми до теми транспорту. Доїхати до Путивля нам було якось не дуже зручно. З Києва туди їдуть електрички Київ-Ворожба (їхати 4 години). Тільки коли ви приїдете на станцію Путивль, то виявиться, що це ніякий не Путивль, а якась Буринь. А від цієї Бурині треба ще їхати хвилин сорок у розбитому ПАЗику разом з ще сотнею пасажирів електрички. І тільки тоді буде Путивль. Також можна їхати з Сум прямим автобусом.
За один день ви не встигнете усе побачити так, щоб ще вчасно поїхати з міста. Тому залишайтеся у Путивлі на ніч. Хоч на початку статті ми і критикнули місто, що воно, начебто, якесь недоглянути і забуте Богом. Нікого не хотіли образити, тим більше, що архітектурні пам’ятки тут, без перебільшення, унікальні. Тим, хто не байдужий до культурної спадщини рідної країни, відвідати Путивль просто необхідно.
Липень 2011
Готель у Путівлі