Історія Полтави
Полтава – обласний центр, який знаходиться на високому лівому березі річки Ворскла, лівого притоку Дніпра.
Археологічні дослідження свідчать про те, що на території сучасної Полтави люди мешкали ще 15 тисяч років тому. У VI-V ст. до н.е. на цій території проживали скіфські племена. У VII-XIII ст. тут мешкали слов’янські племена сіверян. Археологи кажуть про безперервне проживання людей у Полтаві аж до рубежу VIII-IX ст.
Перша письмова згадка про літописну Лтаву відноситься до 1173 р. (Іпатіївський літопис). Назва міста поступово змінювалася: Лтава – Олтава – Полтава. Дослідники вбачають можливі значення цієї назви як похідні від слов’янських слів “огорожа”, “огороджене тином місце”, і пов’язують із давньоруською традицією найменування поселень за ім’ям найближчої водної артерії – струмка Лтави (правогопритоку Ворскли).
Засноване слов’янами-сіверянами у IX ст. укріплене першопоселення на Івановій горі поклало початок розвитку давньоруського граду Х-ХІІІ ст. Розкопки, проведені в історичному центрі (Червона площа, вул. Спаська, Першотравневий проспект), виявили ділянки міської забудови, вулиці, житло, господарські і виробничі приміщення давніх полтавців. Ці наукові свідчення стали фундаментом офіційного визнання 1100-літнього віку Полтави у 1999 році. Отже, нині археологічними дослідженнями доведено, що Полтаву (першопоселення на її сучасній території) було засновано у 899 році.
Сучасний варіант назви міста згадується в письмових джерелах лише у XV ст. На той час Полтава знаходилася під володінням литовського князя Вітовта, який в 1430 році передав місто у володіння князю Олександру Глинському. В 1641 Полтава перейшла у володіння до Станіслава Конецьпольського, а у 1646 році нею заволодів український магнат Ярема Вишневський. В 1641 році Полтава була офіційно названа містом. Орієнтовно в цей же час в Полтаві було створено місцеве самоуправління, основане на магдебурзькому праві.
Під час визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького Полтава допомагала порохом, продуктами, зброєю. У 1648 р. Полтава стає центром Полтавського полку (вся територія України була поділена на територіально-військові одиниці – полки). У 1657-1658 рр. в Полтаві запалився бунт проти гетьмана Івана Виговського. Очолив бунт полтавський полковник Мартин Пушкар. Виговський подавив цей бунт, а Полтава була розграбована союзниками гетьмана – татарами.
У 1700-1721 рр. між Росією та Швецією точилася Північна війна. В 1709 році біля Полтави відбулася головна в цій війні битва, яка стала поворотною в тогочасній європейській історії і багато в чому визначила подальшу долю України.
На початку XVIII ст. в Полтаві було декілька цехів, в які об’єдналися понад 300 ремісників. Але російською адміністрацією Полтави було ліквідовано магдебурзьке право. В 2 половині XVIII ст. місто славилося своїми ярмарками, їх було чотири. На всю Україну славилася полтавська Іллінський ярмарок. В рік її відвідувало близько 40 тис. людей.
З 1775 року Полтава входить до складу Новоросійської губернії, а в 1784 – до Катеринославського намісництва. В 1796-1802 рр. Полтава є частиною Чернігівської губернії.
У 1802 р. 8-тисячне місто стало губернським центром. У зв’язку зі 100-річним ювілеєм Полтавської битви столиця губернії почала забудовуватися кращими зодчими як “малий Петербург”. Відтоді сучасна Полтава успадкувала свою центральну частину – унікальний ансамбль Круглої площі, від якої відходили 8 вулиць. В 1804-1811 рр. було збудовано 7 великих адміністративних будинків, побудований міст через Ворсклу.
У І пол. ХІХ ст. у місті було відкрите повітове училище. Освітньою основою становлення Полтави як осередку духовного життя стали, чоловіча гімназія, інститут шляхетних дівиць, духовне училище при Хрестовоздвиженському монастирі, кадетський корпус, школи садівництва та краснописців, а також губернська публічна бібліотека і газета “Полтавские губернские ведомости”. До початку 1860-го р. у місті з 30 тис. жителів, було відкрито також жіночу гімназію, щоденну та 5 суботніх і недільних шкіл. Для них місцеві вчителі видали граматист й український правопис, а Т. Шевченко надіслав 1000 примірників свого “Букваря”.
У ІІ пол. ХІХ ст. освітні заклади Полтави поповнилися учительським інститутом, б гімназіями, 5 училищами, 2 духовними, 6 земськими, 27 церковнопарафіяльними та 19 єврейськими школами, 5 клубами і 8 бібліотеками, 4 друкарнями і 2 видавництвами (в яких уперше в Україні побачили світ повне видання “Кобзаря” та різноманітна педагогічна література), Природничо-історичним музеєм Полтавського губернського земства, відділенням Російського музичного товариства з власним симфонічним оркестром і музичним училищем. У Полтаві активно працювали Вчена архівна комісія, Церковно-археологічний комітет. Широкого розголосу набула діяльність чи не найпрогресивнішого в Україні полтавського губернського земства.
Головним здобутком Полтави у ХІХ ст. було нарощування духовного потенціалу. У 1818-1819 рр. в училищі вчився Микола Гоголь. В Полтавській гімназії також навчався письменник Михайло Старицький, суспільний діяч Михайло. Драгоманов, видатний математик В.М. Остроградський. В 1844 році місто відвідував Тарас Шевченко. В 1891 році за ініціативи В.В. Докучаєва було відкрито Полтавський краєзнавчий музей. В Полтаві жили і працювали такі видатні інтелектуали, як П. Мирний, І. Нечуй-Левицький і В. Короленко, В. Докучаєв і В. Вернадський, М. Вавилов і М. Скліфосовський, М. Кропивницький та ін.
Наприкінці ХІХ ст. місто не стало індустріальним: хоч на поч. 1870-го р. у ньому з’явилася залізниця з депо і майстернями, а в 1889 р. – чавуноливарний завод. Проте загалом до 1914 р. у 60-тисячному губернському центрі переважали невеликі підприємства.
Входження Полтавщини до визначеної царизмом межі осілості євреїв у імперії зумовило формування в центрі губернії (де проживало понад 10 тис. євреїв) єврейської общини. У 1904 р. в Полтаві утворилася єврейська соціал-демократична партія на чолі з Бороховим. Тут почалася політична кар’єра полтавця Бен-Цві Іцхака, другого президента Ізраїлю 1950-х рр.
Багата культурна основа сприяла розвитку української ідейно-політичної думки. Таємний гурток “Унія” у 1874-1875 рр. сформулював політичну мету – досягнення національної незалежності України, яка була успадкована його наступниками. Об’єднані у “вільні громади” полтавські інтелігенти разом з київськими, ніжинськими і харківськими однодумцями створили у 1900 р. Революційну українську партію. Із неї вийшли більшість політичних кадрів національної революції 1917-1920 рр. Саме виступ у Полтаві ідеолога РУП Миколи. Міхновського з брошурою “Самостійна Україна” мав визначальний вплив на політичне майбутнє тоді юного полтавця Симона Петлюри. Відкриття у 1903 р. пам’ятника І. Котляревському (уродженцю міста) об’єднало в Полтаві провідну інтелігенцію України, адміністративна ж заборона виступів українською мовою революціонізувала суспільні настрої.
Після революційних подій 1917-1920-х рр. у Полтаві працювало 224 дрібних підприємства. Працювала лісопилка, типографія, кондитерський завод. В місті було 23 школи. В 1929 році відкривається м’ясокомбінат.
З 18 вересня 1941 року до 23 вересня 1943 місто було окуповане німцями. Було знищено 83 підприємства, електростанцію, водогін, каналізацію, 2/3 житлового фонду, навчальні і медичні заклади, театри, бібліотеки. Розстріляно і закатовано 18200 полтавців, в т. ч. 5087 дітей.
Післявоєнне відновлення Полтави відбувалося в 1950-х рр., пізніше почалася газифікація міста, з’явилося телебачення. З 1962 р. вулицями закурсували перші тролейбуси. Символами відродженої духовності полтавців стали нова будова театру ім. М. Гоголя (1958) і відбудова з руїн, залишених фашистами, унікального будинку краєзнавчого музею (1964).
