Історія Дрогобича
Точна дата виникнення Дрогобича невідома. Дехто вважає, що місту понад 900 років, але документальних відомостей, що підтверджують існування у ХІ ст. саме міста, немає. Беззаперечним є те, що соляний промисел виник тут ще задовго до першої документальної згадки про Дрогобич, і саме джерела соляної ропи та їх розробка і дали початок місту. У період Київської Русі через Дрогобич проходив так званий Великий Соляний Шлях, що сприяло економічному розвиткові міста. Дорогу дрогобицьку сіль постачали у різні держави середньовічної Європи.
У давньому гербі міста зображено 9 топок (бочок) солі, що символізують 9 жуп (солеварень). У Дрогобичі досі діє один з найстаріших в Європі солеварних заводів, у паспорті якого записано, що він заснований у 1250 р.
Першу документальну згадку про Дрогобич можна знайти у міському акті Львова, і датується вона 6 листопада 1387 р.
У 1422 р. місту було надано, а у 1460 р. підтверджено магдебурзьке право.
У 1423 р. у Дрогобичі збудовано першу міську лазню, згодом викопано громадську криницю з прісною водою.
У середині XV ст. власником дрогобицьких солеварень став італієць Тедальді.
У XVІ ст. у Дрогобичі існувало 45 соляних джерел, з яких добувалось щороку близько 26 тис. бочок солі.
У 1507 р. у Дрогобичі було побудовано першу лікарню, а у 40-х рр. XVI ст. проведено перший міський водогін. У 1530-ті у місті були створені перші ремісничі цехи, і були затверджені їхні статути. У різні часи дрогобицькі цехи об’єднували ремісників 36 професій.
З 1612 до 1642 р. для поселення єврейських родин уряд виділив передмістя Лан. У подальшому євреї відігравали значної ролі у житті міста, становлячи за кількістю населення третину і більше від усіх містян.
До початку XVII ст. належить перша згадка про видобуток нафти у Дрогобичі.
У 1660-х рр. було споруджено міську школу.
У 1709 р. місто сплатило велику контрибуцію шведській армії.
У 1756 р. засновано першу міську пошту.
Після першого поділу Польці (1772) місто у складі Галичини потрапило під владу Австрії.
У 1774 р. було встановлено державну монополію на видобуток солі, і у Дрогобичі були засипані всі копальні, крім державних.
У 1777 р. при церкви Петра і Павла було відкрито першу міську гімназію, викладання в якій велося українською мовою.
26 червня 1788 р. Дрогобич був проголошений вільним королівським містом.
У 1856 р. у місті вперше для освітлення було застосовано гасову лампу. Від 1859 р. у Дрогобичі вперше в Європі було засновано рафінерію – нафтопереробне підприємство, і з 1860-х рр. починається бурхливий розвиток нафтової промисловості на Дрогобиччині. Через десять років у місті працювало 10 дистилярень нафти.
У 1872 р. у місті було відкрито перший залізничний вокзал.
Восени 1880 р. Дрогобич відвідав цісар Франц-Йосиф.
У 1890 р. у місті налічувалося 57 нафтових компаній.
У 1900 р. населення Дрогобича складало 20 тис. осіб.
На початку ХХ ст. Дрогобич був розвиненим культурним центром Галичини, де діяло багато українських організацій. Тут було декілька шкіл, гімназій, у тому числі й жіноча, функціонувало «Товариство задаткове», «Народний дім», товариства «Рідна школа», «Сокіл», «Січ», «Просвіта», «Жіноча громада», виходило 4 газети.
У 1914 р. Дрогобич окупували російські війська. 14 серпня цього ж року з міста на австрійсько-російську війну відправився перший дрогобицько-бориславський загін Українських Січових Стрільців під керівництвом Григорія Коссака.
У 1918 р. у місті було встановлено владу ЗУНР. У 1919-1939 рр. Дрогобич входив до складу Польщі, а від 1939 р. перейшов до складу СРСР.
До 1959 р. Дрогобич був обласним центром, після чого разом з Дрогобицькою областю був включений до складу Львівської області. Зараз є районним центром.
Вихідцями з Дрогобича є багато видатних та просто цікавих людей. Серед них:
Юрій Дрогобич (Котермак) (бл. 1450-1494) – український вчений, доктор медицини й філософії. Певний час був ректором найстарішого у Європі Болонського університету та автором першої друкованої книги, написаної українцем, «Прогностична оцінка поточного 1483 року», яка за змістом є астрологічним прогнозом. Цікаво, що у цьому творі вчений згадує європейські міста, у тому числі Львів та Дрогобич, які відносить не до Польського королівства, а до Русі. Юрій Котермак є вірогідним учителем Коперника.
Бруно Шульц (1892-1942) – видатний письменник, майстер літературних фантасмагорій. Він все життя прожив у Дрогобичі, працюючи шкільним учителем малювання. Але його літературна посмертна слава сягнула вершини. Таланти Бруно Шульца, який був не тільки видатним письменником, але й надзвичайно талановитим художником, мають нарешті знайти гідної оцінки та визнання і в Україні.
Ефраїм Моше Ліліен (1874-1925) – художник, графік, книжковий ілюстратор. Ліліен є яскравим представником одного з найцікавіших стилів мистецтва – югендштиля (він же сецесія, модерн). Основу сюжетів його прекрасних графічних робіт складала єврейська тематика. Ліліен вважається творцем єврейської образотворчої мови.
Маурицій Готтліб (1856-1879) – талановитий художник, учень Яна Матейки, який прожив усього 23 роки, але залишив по собі мистецький спадок у 300 картин. Головними героями його творів були його одновірці – євреї: величні біблейські і прості галицькі. Готтліб є першим професійним художником серед галицьких євреїв.
Леопольд Готтліб (1879-1934) – художник Паризької школи, молодший брат Мауриція Готтліба. Творив у різних жанрах, але у незмінно своєрідній експресивній манері. Художниками також були ще двоє братів Готтлібів – Марцін та Філіп.
Анджей Хцюк (1920-1978) – польський еміграційний письменник, журналіст, автор книг «Атлантида» і «Місяцева земля», які знайомлять нас з життям міжвоєнної Галичини і, зокрема, Дрогобича. Завдяки книжкам Хцюка ми можемо мати уявлення про унікальне явище тогочасної Галичини – справжню народну польсько-українську мову «балак», якою розмовляли галицькі поляки.
З Дрогобиччиною тісно пов’язано життя Івана Франка, який народився у селі Нагуєвичі біля Дрогобича. У 1864-1875 рр. Франко жив і вчився у місті. У Дрогобичі відбуваються події одного з найвідоміших його творів «Борислав сміється».
