Броди

Броди

Броди належать до категорії тих українських міст, які можна умовно назвати «задрипане єврейське містечко». Ніяким чином не хочу образити ані мешканців Бродів, ані євреїв словом «задрипане». В принципі, усі міста України зараз задрипані, в тому числі і столиця. Просто Броди, не дивлячись на те, що з часів останнього тутешнього єврея минуло вже років з сімдесят, зберегли залишки тієї неповторної атмосфери (і, звичайно, архітектури), яка виказує нам старовинне галицьке єврейське місто. А єврейське місто – це торгівля і розвиток: відсутність євреїв та безвідповідальність українців довели Броди до сучасного стану «задрипаності». Враження про місто неоднозначні. Тут багато цінних пам’яток, та й минуле міста є цікавим. Але треба, мабуть, глибоко поринути в історію Бродів і полюбити це місто по-справжньому. Тоді воно здасться цікавим туристичним центром.

Броди. Вулиця Золота.

Ну от, «розрекламували» Броди! Ні, насправді гарне місто. Просто сумно від занепаду українських міст, і саме Броди трапилися «під гарячу руку».

Історію Бродів можна знайти на багатьох сайтах. Не будемо сильно заглиблюватися, просто викладемо тут конспективно інформацію про найцікавіші події.

Перша згадка про місто – 1084 р. (у «Повчанні Володимира Мономаха»). Тут відбулися дві великі зустрічі між чернігівським (а згодом – київським) князем Володимиром Мономахом та волинським – Ярополком Ізяславичем.

Броди. Майдан Свободи.
У 1441 р. король Владислав ІІІ подарував Яну з Сени землі так званого Олеського ключа, до якого входили Броди. З 1511 р. Броди перебували у власності родини Каменецьких. У 1580 р. власником Бродів став белзький воєвода Станіслав Жолкевський.

У 1584 р. король Стефан Баторій спеціальним привілеєм дозволив Жолкевському збудувати біля Бродів нове місто. Тут будується невеликий замок, призначений для захисту від постійних татарських набігів. У тому ж 1584 р. Броди отримали Магдебурзьке право.

Нове місто отримало назву «Любич» (від родинного гербу Жолкевських «Любичі»). Ця назва не прижилася, і у кінці ХVІ ст. Любич почали називати Бродами, а приміське село – Старими Бродами.

У 1629 р. Жолкевський, який залишився без наслідників, продав Броди разом із навколишніми селами великому коронному гетьманові Станіславові Конецпольському. Новий власник доклав зусиль, щоб підняти авторитет міста. На його прохання король Владислав ІV Ваза у 1633 р. урівняв міщанські, цехові та торгові права Бродів з правами таких міст, як Львів, Краків, Люблін і Торунь. Будівництво замку тривало до 1635 р. під керівництвом Андреа дель Аква за проектом військового інженера Гійома Левассера де Боплана.

Броди. Вулиця Золота.
Під час війни 1648 р. бродівський замок був міцною, добре захищеною ровами та бастіонами фортецею. Мабуть тому восени 1648 р. військо Богдана Хмельницького протягом восьми тижнів безуспішно тримало в облозі ці укріплення.

Укріплення замку складалися з п’яти бастіонів і п’яти куртин між ними, які мали муровані ескарпи і 75 казематів в середині земляних валів, викладених із зовнішнього боку тесаним каменем. За валом був глибокий рів, а далі – болото. До замку можна було потрапити лише з боку міста через підйомний міст крізь браму в одній з куртин.

У 1682 р. згідно з заповітом Станіслава Конецпольського замок і місто перейшли до власності Якуба Собеського, сина короля Яна ІІІ Собеського. Ян ІІІ багато разів відвідував замок (до нього тут бували й інші королі: Владислав ІV Ваза – у 1646 р., Ян Казимир – у 1651 р.).

Для збільшення обороноздатності фортеці в пізніших часах було збудовано надбрамну вежу з годинником. На початок ХVІІІ ст. бродівська фортеця займала площу близько 800 кв. м.

У 1704 р. місто переходить до родини Потоцьких. За часів їхнього володіння замок перетворився на розкішну резиденцію, а на місці дерев’яного палацу в середині ХVІІІ ст. у замку був зведений кам’яний.

Броди. Палац Потоцьких, сер. XVIII ст.

У 1772 р. Броди перейшли під владу Габсбургів. На початку ХІХ ст. польська шляхта, сподіваючись на допомогу Франції повернути втрачену державність, підтримала Наполеона і в 1807 р. проголосила створення герцогства Варшавського. У 1809 р. його війська зайняли Броди і закріпилися у фортеці. Ці події й визначили її подальшу долю. Після поразки Франції і розпаду герцогства Варшавського австрійський уряд вирішив ліквідувати оборонні укріплення. У 1812 р. було висаджено в повітря в’їзну браму з вежею, частину бастіонів було розібрано, а рови засипано землею.

У 1833 р. Броди купив Ян Казимир Молодецький, який раніше одружився із Доротою Потоцькою. У 1939 р. його онука була останньою власницею палацу.

Забігаючи наперед, скажемо, що до наших днів від замку зберігся палац, чотири куртини з казематами і три бокових бастіони. Зазначимо, що каземати бродівського замку кін. ХVІ – поч. ХVІІ ст. не мають аналогів на території України. А от стан, у якому знаходяться залишки замку, аналогів, нажаль, має багато. Все поруйновано, облуплено й засмічено. Не зважаючи на унікальність, привабливим туристичним об’єктом замок не є. А міг би, якщо б знаходився у якійсь іншій країні.

Броди. Замок, 1630-1635.

Продовжимо.

З початком І Світової війни Броди як прикордонний пункт потрапили у смугу воєнних дій. За час війни фронт тричі переходив місто, внаслідок чого воно зазнало великих втрат. З 1920 р. місто перейшло під владу Польщі.

У вересні 1939 р. Броди були зайняті Червоною Армією. Після нападу Німеччини на Радянський Союз у червні 1941 р. біля Бродів відбулася велика битва між німецькою 1-ю танковою групою та 5-м радянських механізованим корпусом, у ході якої обидві сторони зазнали важких втрат. Особливо трагічною була доля євреїв міста: частина з них була розміщена в гетто, частина – депортована у табори. Пізніше майже всі вони загинули. (Але про бродівських євреїв буде нижче).

Броди. Будинок на вулиці Коцюбинського.
Не можна не згадати про бій під Бродами у липні 1944 р. між 13-м корпусом 4-ї танкової армії Вермахту, до складу якого входила дивізія СС «Галичина», та радянськими військами 1-го Українського фронту. Німці тоді зазнали нищівної поразки, потрапивши у так званий «бродівський котел». Більша частина (більше 70%) бійців дивізії «Галичина» загинула.

Зараз Броди – це райцентр у Львівській області з населенням близько 23 тисячі мешканців.

Це історія коротенько. Більш докладно хочеться розповісти вам про найбільш цікаві пам’ятки архітектури, які збереглися до наших днів.

Раз вже розповідь наша почалася з євреїв, то розповімо про те, що залишилося нам від колись величезної єврейської громади міста. Про те, що вона була величезною та впливовою, свідчить хоча б те, що одним з найрозповсюджених єврейських прізвищ є Бродський. Всі, хто носить і носив його (від славетної династії міліонерів-цукрозаводчиків ХІХ ст. до видатного радянського поета-дисидента та десятків менш відомих скрипалів, шахістів, фізиків і інших представників типових єврейських професій) – всі вони мають бродівські коріння.

Перші дані про існування у Бродах єврейської громади відносяться до кінця XVI ст. У 1648 р. у місті проживало близько 400 єврейських сімей. У 1699 р. власник міста Якуб Собеський дозволив євреям селитися в усіх частинах Бродів і займатися будь-якими промислами і торгівлею. Наприкінці XVIII ст. місто отримало статус вільного. У першій чверті ХІХ ст. 90% містян були євреями. Місто тоді називали «Галицький Єрусалим».

Броди. Вулиця Золота.
Особливий статус міста, що існував ще з 1779 р., був скасований у 1880 р., і це негативно відбилося на його розвиткові. Євреї почали залишати Броди. До І Світової війни місто було транзитним пунктом для багатьох тисяч російських євреїв, які емігрували до Америки чи Західної Європи.

Кінець бродівського єврейства прийшовся, як відомо, на роки ІІ Світової війни. У 1942 р. євреї були переміщені до гетто. Їх використовували для будівництва доріг та видобутку вугілля в районі Сасова. У вересні-листопаді 1942 р. близько п’яти тисяч євреїв були депортовані в Белжець. У травні 1943 р. тисячі євреїв були депортовані в Майданек. У липні 1943 р. була розстріляна робоча команда гетто, а саме гетто – ліквідовано.

Цікаво, що у 1943 р. тут був створений єврейський партизанський загін під командуванням Я. Ліндера. Протягом двох місяців єврейські партизани підірвали німецький ешелон, завод з виробництва скипидару, знищили німецький пост поруч з Бродами, розгромили табір примусової праці.

Є дані, що після ІІ Світової війни у місті все ж залишилося близько 50 євреїв. Згідно з переписом 2001 р. жодного єврея у Бродівському районі не проживало.

На згадку нам залишилася велична мурована синагога, яка стоїть у центрі міста. Збудована вона була у 1742 р. А до неї у місті існувала дерев’яна, ще з XVI ст. Наріжний камінь під нову синагогу заклав Іцхак Горовіц, син Якова Горовіца з Болехова, а кошти на її спорудження дав Яков Іцкович. Тут зберігалися коштовні предмети богослужіння, які євреї набували протягом століть, а також 28 тисяч духовних іудейських книг. Останнє не дивно, адже місто у той час стало центром ортодоксального іудаїзму. (При цьому саме у Бродах виник й новий напрям іудаїзму – хасидизм, заснований вчителем початкової бродівської школи Ізраїлем бен Еліезером, який став пізніше Баал Шем Товом).

Броди. Велика синагога, 1742.

Зараз назвати синагогу будівлею можна з натяжкою, точніше було б її назвати руїнами. Руйнація споруди почалася ще у роки ІІ Світової війни. З 1960-х рр. тут розміщувався склад, але через постійне протікання даху будинок перестав використовуватися. На початку 1990-х тут хотіли влаштувати галерею, але ця ідея не була втілена. Почалося поступове руйнування. Зараз той бік будівлі, що виходить до дороги, ще нічого, а от з іншого боку стіна зруйнована, все поросло деревами і кущами, всередині сміття. Але й руїною храм вражає пропорційністю і величчю.

Цікаво, що у 1863 р. євреї – вихідці з Бродів – збудували в Одесі нову синагогу, яку назвали Бродською.

На особливу увагу заслуговує величезний єврейський цвинтар, який розташований на північному заході міста. Не дивлячись на відносно молодий вік (цвинтар заснований у 1889 р.), тут нараховується близько 20 тисяч поховань. Це один з найбільших і найцікавіших єврейських цвинтарів, що збереглися в Україні. До відвідання обов’язковий.

Броди. Єврейський цвинтар, ХІХ-ХХ ст.

Ще у місті збереглися будівля колишньої синагоги на вулиці Щурата, приміщення єврейської школи та житлова забудова.

От такий єврейський спадок. Хоча все місто можна вважати єврейським спадком, адже саме вони зробили Броди – Бродами.

Тепер від іудаїзму перейдемо до християнства. А саме зробимо невеличке знайомство з чудовими храмами міста, яких тут ми нарахували аж чотири. Маються на увазі старовинні, адже сучасні церкви може назвати чудовими тільки рогуль.

Почнемо з церкви Святого Юрія, яка сподобалася нам найбільше.

Збудована вона була у XVII ст. (є припущення, що у 1625 р., хоча письмових джерел про це не збереглося). Найдавніші письмові свідчення про церкву датуються 1728 р. В одному з актів йдеться про розподіл спадщини померлого міського війта Яцка Дублянського. Згідно з записом, на церкву Святого Юрія було пожертвувано частину його майна у сумі 100 злотих. Крім офіційної, в народі існувала ще одна назва – «купецька церква» через те, що храмом опікувалися грецькі купці (на їхні гроші був виконаний чудовий іконостас).

Церква належить до найкращих зразків галицької архітектури, хоча ззовні дуже проста і нічим особливим не вирізняється. Чого не скажеш про внутрішню частину, яка саме і є найцікавішою. Всередині храм дуже красивий, багато декорований позолотою, ліпниною, скульптурами. Тут зберігся прекрасний іконостас у стилі бароко, чудові бічні вівлтарі Миколая і Варвари з великою кількістю витончених деталей. Можна сказати, що церква прикрашена, як великі столичні храми.

Броди. Церква Святого Юрія, XVII ст.

Церква Святого Юрія належить УГКЦ. Цікаво, що у 1990 р. її намагалися захопити монахи з Почаївської Лаври Московського патріархату.

Церква Воздвиження Чесного Животворящого Хреста Господнього (колишній костел). У 1646 р. великий коронний гетьман Станіслав Конецпольський склав заповіт, яким зобов’язав свого сина Олександра збудувати мурований костел. Однак втілити цей задум у життя вдалося лише синові Олександра Станіславові на початку 1660-х рр. Костел зазнав чималих змін внаслідок пожеж, розбудов і реставрацій. Кожного разу храм розширювався. Вміщувала будівля 2,5 тисячі осіб. При костелі деякий час існував монастир сестер милосердя.

До 1939 р. храм належав католикам. За радянських часів церква використовувалася не за призначенням. Спочатку тут розміщувався дивізійний клуб бродівського гарнізону, потім зерносховище, згодом спортивна школа. У 1993 р. держава віддала храм УГКЦ. У кінці 1990-х на даху церкви були надбудовані два куполи.

Броди. Церква (колишній костел) Воздвиження Чесного Животворящого Хреста, 1660.

Ще один храм у центрі міста– церква Різдва Пресвятої Богородиці, або ж Велика церква (XVII-XVIII cт.). Достовірний час побудови її невідомий. Вважається, що на місці сучасної церкви з 1600 р. стояла її дерев’яна попередниця. Існує грамота 1718 р., за якою власник Бродів Станіслав Потоцький наділив церкву Різдва землями. В цьому ж документі говориться, що церква тут була давно. Приблизно у 1745-1749 рр. храм був відбудований у камені. Протягом декількох століть церква Різдва була головним православним храмом міста.

Не дивлячись на вік, до сьогоднішнього дня зовнішній вигляд храму не змінився. Належить церква УПЦ КП. До речі, у радянський час саме церква Різдва була єдиним діючим храмом міста.

Броди. Церква Різдва Пресвятої Богородиці, 1749.

Є у Бродах і дерев’яний храм. Це Троїцька церква (1744) на вулиці Великі Фільварки. У радянські часи тут була автошкола. Відреставрований храм був у дев’яності роки, освячений у 1996 р. Храм дерев’яний, хрещатий, однокупольний. Поруч розташована дзвіниця. Перед входом прилаштований пластиковий навіс, який мені нагадав чомусь навіси перед готелями (їх роблять, щоб прихожани, тобто постояльці, на намокли під дощем по дорозі від таксі до входу; за цей дашок навіть зірки готелям присвоюють). От навіщо ж це пластмасове казна-що ліпити до старовинних церков – не розумію. Також відзначу, що ми було у Бродах у вересні. Так от, тут у церковному дворі такі смачні яблука!

Броди. Троїцька церква, 1744.

Є у Бродах дуже цікаві зразки громадської архітектури.

По-перше, слід відзначити місцевий Хрещатик – вулицю Золоту. Яка гарна назва! Це одна з древніх вулиць міста. Цікаво простежити зміну її імен. У XVII-XIX ст. – Золота, наприкінці ХІХ – поч. ХХ. – Стефанії (є також згадки про Франц-Йосиф гассе), на початку ХХ ст. – Золота, у 1920-1930-х рр. – Уланів Креховецьких (на честь польського уланського полку, який у 1917 р. відзначився в битві з австро-угорськими військами біля с. Крихівці на Івано-Франківщині), у період німецької окупації – Адольф Гітлер штрассе, в радянський період – Леніна, у 1991 р. повернуто історичну назву – Золота.

Тут проживали найзаможніші люди міста. Вулиця була забудована переважно двоповерховими будинками, перший поверх яких займали крамниці, а на другому було житло власника.

Броди. Колишній готель

Серед кам’яниць, які збереглися до наших днів, є триповерхова будівля колишнього готелю «Брістоль» у стилі модерн (1909). Фасад будівлі оздоблений барельєфами з алегоричними сюжетами, фігурами атлантів. Зараз будинок має занедбаний вигляд. А ось простіші будиночки з симпатичними балкончиками виглядають більш пристойно. В цілому вулиця Золоті дуже затишна.

Після Золотої виходимо на майдан Свободи (колишня площа Собеського). Найпомітнішою спорудою тут є красивий будинок у стилі модерн – філія колишнього Празького кредитного банку (1911). Будинок має багату і цікаву історію. У 1920 р., коли під час війни з поляками радянські війська захопили Броди, тут розмістився революційний повітовий комітет. У 1921 р. власник банку виставив будівлю на продаж. Українська громада вела перемовини з метою придбання цієї споруди для народного дому, але цього не сталося. До 1939 р. тут знаходилося командування Кресової бригади кавалерії. Після ІІ Світової війни тут розташувався Бродівський РКП(б)У, а з 1970-х років і дотепер – райвідділ міліції та суд.

Броди. Будинок філії Празького банку, 1911.

Далі на майдані бачимо невеличку «хатку», яку можна назвати навіть візитівкою міста. Це – годинниковий павільйон, збудований у 2001 р. Це не просто будиночок, а майже копія попереднього павільйону (інша назва – «малий ратуш»), який стояв тут з початку ХХ ст. і до 50-х рр. Старий годинниковий павільйон був трьох’ярусним. Перший ярус займав магазин Владислава Коциана, де продавали солодощі та пресу. На другому рівні споруди знаходився годинник. Третій ярус – це декоративне чотирикутне завершення. Тут знаходився дзвін, який вибивав час.

Броди. Годинниковий павільйон, 2001. Копія павільону, який стояв тут у 1 пол. ХХ ст.

У центрі майдану Свободи стоїть пам’ятник жертвам більшовицьких репресій.

Далі попрямуємо на вулицю Коцюбинського (колишні Вали Нові, або ж Вали Вольності), саме тут розташовані найцікавіші будинки міста.

Будівля австрійського повітового суду (1911). Автор проекту – З. Сливинський. Будівля, оповита диким виноградом, чимось нагадує англійський замок. Крім суду частину приміщення займали камери попереднього ув’язнення. Будівля використовувалась за призначенням до кінця ІІ Світової війни. У 1945 р. будинок був переданий для розташування Бродівського педагогічного училища (зараз – педагогічний коледж ім. Маркіяна Шашкевича). Напроти коледжу є пам’ятник Кутузову. З чого б це?

Броди. Будинок австрійського повітового суду, 1911, арх. З. Сливинський.

Поблизу розташована будівля з багато декорованим фасадом. Це торгово-промислова палата, споруджена наприкінці ХІХ ст. Палата діяла до 1929 р. Після закриття в її приміщенні розмістилась торгівельна дворічна школа, яка згодом була реформована в купецьку гімназію. Тепер тут загальноосвітня школа №1.

Йдемо далі.

У 1883 р. на місці давніх казарм була збудована нова споруда Бродівської гімназії ім. кронпринца Рудольфа. Будівля постала біля залишків колишнього земляного бастіону міського валу XVII ст., яким проходила вулиця Вали Гімназійні (частина сучасної вулиці Коцюбинського). Під час І Світової війни споруда була зайнята під військові казарми та шпиталь. У міжвоєнний період навчальний заклад носив назву Державна гімназія імені Юзефа Коженьовського – відомого польського письменника, уродженця Бродів. У роки ІІ Світової війни в будівлі розмістились німецькі військові казарми. У радянський час тут була середня школа, а з 1997 р. – гімназія ім. Івана Труша.

Броди. Бродівська гімназія, 1883.

З бродівської гімназією пов’язані імена багатьох відомих людей: видатного українського художника Івана Труша (1869-1941), генерала УГА Мирона Тарнавського (1869-1938), видатного австрійського письменника Йозефа Рота (1894-1939), академіка Василя Щурата (1871-1948), провідного діяча ОУН-УПА Петра Полтави (1919-1951) та інших.

Біля гімназії споруджено цікавий пам’ятник, який ми назвали «Нога». Дійсно, нагадує він ступню, а голови видатних випускників – це п’ять пальців. Цікава творча уява у автора. На пам’ятнику є напис:

«В будинку Бродівської гімназії, теперішньої середньої школи № 1 вчились і працювали:

з 1881 по 1887 рік – український художник І. І. Труш; з 1884 по 1890 рік – фольклорист О. І. Роздольський; з 1901 по 1907 рік – академік АН УРСР В. Г. Щурат; з 1906 по 1911 рік – український письменник С. Тудор; з 1905 по 1915 рік – австрійський письменник Й. Рот.»

Броди. Пам'ятник видатним випускникам бродівської гімназії.

Хочеться особливо відзначити Йозефа Рота, який народився у Бродах. Чесно кажучи, до відвідання Бродів цей письменник особисто мені був не відомий. А шкода. Але ж він вважається класиком австрійської літератури. У зв’язку з цим під час написання цього матеріалу мною навіть були прочитані декілька його творів. Наприклад, найвідоміший – роман «Марш Радецького». Якщо вам цікаво, як жила Австро-Угорщина у ХІХ-ХХ ст., то рекомендую. Автор дуже яскраво описує епоху, змальовує причини розвалу імперії. Слід відзначити, що Рот був гарячим прибічником імперії, тому він у романі (і не тільки у ньому) ідеалізує життя в Австро-Угорщині, пишається імператором Францем-Йосифом, австрійською армією (тоді для офіцера слово «честь» щось значило) та порядками, які існували у країні. Ностальгія за тим минулим життям пронизує сторінки його творів. Адже тоді, у багатонаціональній імперії був порядок, мир і спокій, які гарантував імператор. Аж поки штучно (як вважає автор) не виникли «нації», які придумали різні польські, українські, чеські, сербські та інші націоналісти, і не поділили великий австрійський будинок на «клітушки». Можете з цим сперечатися, але ж з якою майстерністю і любов’ю Рот змальовує життя у рідній країні. Почитайте обов’язково.

Крім вищезгаданих, з Бродами пов’язане життя ще багатьох відомих людей.

Зокрема, тут народилися:

Семен Іванович Гродський (?-1692) – український дипломат часів Івана Мазепи;

Нахман Крохмаль (1785-1840) – релігійний філософ, теолог, діяч руху Гаскала (єврейського просвітництва);

Юзеф Коженьовський (1797-1863) – видатний польський письменник;

Амалія Натансон (1836-1930) – мати психоаналітика Зигмунда Фройда (деякі дослідники вважають, що на Львівщині і зараз живуть родичі Амалії);

Ісраель Золлі (1881-1956) – з 1939 – головний рабин Риму, який у 1945 р. прийняв католицизм;

Іцхак Кахан (1913-1985) – 6-й Голова Верховного суду Ізраїлю.

Броди. Торгово-промислова палата, кін. ХІХ ст.
Броди. Старий дворик.

Звичайно, цим не закінчується перелік цікавих бродівських місць і фактів. Але ж про все не напишеш у рамках нашого ненаукового сайту. Кому цікаво – в Броди! Краще подивитися на все своїми очима, а про історію міста можна дізнатися у місцевих музеях. Адже місту не вистачає зацікавленості з боку туристів, нам так здалося. Треба цей недолік виправляти.

Вересень 2012

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *