Півні

Чудову церкву у Півнях ми мріяли побачити давно. І треба було ж обрати для здійснення мрії найхмарніший, найсіріший та найхолодніший сніжний день шостого березня, щоб попертися бозна куди і зробити невиразні сірі фото цієї шедевральної споруди.

Найближчим часом їхати туди знов, щоб перефотографувати, не збираэмось. Транспорту власного не маємо, а громадським – дуже проблематично. Півні знаходяться за 12 км від Фастова, звідки ходять маршрутки, у які набивається по 50 людей. Ці 12 км ПАЗик (наш улюблений ПАЗик – вірний друг у подорожах українською глухоманню) їде хвилин сорок по місцях, де мала б бути дорога, але її нема. Зупиняється він прямо біля церкви, яка стоїть уздовж дороги (це плюс). Все б добре, але ж зворотній автобус тільки через півтори години. Не хотілося нам у мороз і вітер стояти півтори години на одному місці, тому ми вирішили цю проблему радикально. Ми витратили годину на те, щоб дійти до залізничної станції Кожанка і таким чином зігрітися. До речі, у Кожанці є також пам’ятка архітектури національного значення, яка старша за півнівську на сто років: Покровська церква (1758). На жаль, станція Кожанка і село Кожанка – це різні речі. І від станції до церкви – 5 км. Сил і бажання вже не було. (От улітку 2012 р. все ж таки відвідали Кожанку – дивіться про неї тут.)

Тепер власне про храм. Церква Іоанна Златоуста у Півнях була побудована у середині ХІХ ст. на місці старої (1738). На відміну від більшості українських дерев’яних церков, витриманих у традиціях народних архітектурних шкіл, цій притаманний «кам’яний» архітектурний стиль – класицизм. Але це не єдина її відзнака. Справа в тім, що на відміну від інших церков, які постійно «реставруються» і втрачають автентичність, церква Іоанна Златоуста зберегла старі стіни, завдяки чому приваблює як дійсно старовинний і дійсно сакральний витвір. Не дивлячись на відносну молодість храму, він є (поки що), безумовно, одним з найцікавіших і найкрасивіших в Україні.

Березень 2010