Івано-Франківськ
В Івано-Франківську багато хто був, але мало хто його бачив. Це місто є брамою Карпат, а у брамі надовго не затримуються.
Івано-Франківська область – це один з найпопулярніших туристичних регіонів України. Взимку натовпи лижників та просто охочих попити глінтвейну в горах сунуть до Яремчі, Буковелю, Драгобрату та інших місць. А влітку теж знаходиться багато охочих подихати чистим гірським повітрям у яких-небудь Шешорах, розкинути намети на мальовничих карпатських схилах або здертися на Говерлу. Відбувається все так: людина приїжджає до Івано-Франківська на потязі (а деякі до Буковеля можуть і літаком) і відразу пересідає на автобус на автостанції поруч з вокзалом або ж на приватний трансфер. У зворотному напрямку те ж саме. На цьому знайомство з Івано-Франківськом закінчується. А дарма!
Радимо зробити так: у день від’їзду додому приїдьте до Івано-Франківська за декілька годин до потягу, здайте речі до камери схову і йдіть погуляти центром міста години дві-три (більше не треба, він маленький), а наостанок посидьте у кав’ярні, де ціни після Буковелю вам дуже сподобаються. Ось така програма.
Івано-Франківськ був заснований у 1662 році польним коронним гетьманом Анджеєм Потоцьким, який назвав місто чи то на честь батька, чи то на честь сина – Станіславів. У 1962 році з нагоди 300-річчя Станіславова його перейменували на честь Франка. Нічого не маємо проти Івана Яковича, але зв’язку між 300-річчям міста і Франком не бачимо. Безумовно, місто треба перейменувати, точніше, повернути стару назву. От уявіть собі: звали вас усе життя, наприклад, Гриша, а коли вам виповнилося 30 років, вам видали новий паспорт, а ви там вже Віталік. Вам таке сподобається? Не перейменування, а саме повернення старих назв містам і вулицям зберігає зв’язок часів.
Часто місто називають скорочено – Франківськ. А інколи і зовсім коротенько – Франик, але то інтимна назва для місцевих. До речі, могли б вже назвати просто Франківськ (Франик необов’язково), адже є місто Хмельницький, а міг би бути Богдано-Хмельницький.
Найцікавіше місце Франківська – вулиця Незалежності. Не вся, а її пішохідна частина. Як і будь-яка пішохідна вулиця, вона затишна. В народі зветься стометрівкою і має довжину 450 метрів. Це центральна авеню міста, де вечорами місцеві мешканці вигулюють одне одного, сидять у кафе, п’ють каву, їдять морозиво. Адже архітектура тутешніх будинків спонукає до приємних прогулянок. Тут розташовані красиві відреставровані (!) будинки австрійського періоду і пізніших часів. Вулиця Незалежності є центром прогулянок не випадково, а історично. І хоча сто років тому вона називалася по-іншому – Сапіжинською (на честь князя Сапєги), тут також розташовувалися ресторани, банки, бутіки та інші злачні місця. І, звичайно ж, прибуткові будинки – австрійський архітектурний спадок рубежу ХІХ-ХХ століть, окраса будь-якого західноукраїнського міста.
А початок свій вулиця Незалежності бере на затишному Вічевому майдані, на якому ви знайдете, наприклад, старовинний пасаж Гартенбергів (зараз – багатопрофільний харчувально-розважальний заклад), а також красивий двох’ярусний фонтан, у який можна зайти.
Йдемо далі. Площа Ринок – історичне ядро міста. Як і треба, центральною спорудою площі є ратуша – це мерія по-німецькому. Але мера в ратуші нема, а натомість є історичний музей. От скажіть, чому у Львові у старовинній ратуші є мерія, а у Франківську – ні? Ви скажете, що франківська ратуша менша за львівську у чотири рази. Ну так і Франківськ же ж менший за Львів у чотири рази! Сама будівля була зведена у 1935 році у модному на той час стилі конструктивізму. Дуже оригінальна споруда. Перед нею ви можете побачити велике кам’яне яйце з покоцаним верхом. То мабуть у когось кальцію в організмі не вистачало.
Ліворуч від ратуші, як стояти до її входу обличчям, розташована блакитна вірменська церква у стилі бароко (1743-1763). Цікавим є те, що коли церкву будували, то грошей на неї не вистачало. І власник міста Юзеф Потоцький видав указ, яким зобов’язав місцевих євреїв платити 1000 злотих щороку на спорудження вірменської церкви. Саме тому, мабуть, вірмені будували її цілих 20 років)).
До речі, останнього разу ми були у Франківську на Великдень, і захотілося нам посвятити паску, і саме у вірменській церкві. Паску в магазинах ми не знайшли. Це взагалі дурне діло – шукати чогось у західноукраїнських магазинах на релігійні свята, адже вони майже всі закриті. У нас тоді з поїзду залишилося яйце. Ви ж теж берете варені яйця в поїзд? От його ми й посвятили, без паски. А чому б ні? Адже саме яйце є символом вічного життя, про яке нам нагадує Христове Воскресіння.
Продовжуючи святково-кулінарну тему, зазначимо, що на площі Ринок знаходиться дуже симпатичне затишне кафе «Говорить Івано-Франківськ», яке ми вам рекомендуємо.
А продовжуючи єврейську тему, згадаємо, що у декількох метрах від Ринку є також старовинна синагога (1895-1899), яка навіть діюча, але тільки частково, бо в основному вона – магазин.
Ліворуч від площі Ринок розмістилася ще одна площа – майдан Шептицького, на якому ви зможете знайти дві найкрасивіші споруди міста.
Перша – Воскресенський кафедральний собор у стилі бароко (1753-1763). Це, безумовно, найпомітніша будівля міста, яка запам’ятається вам своїми розмірами та вишуканим фасадом.
Друга – також бароковий колегіальний костел Пресвятої Діви Марії, або ж колегіата (1672-1703). Храм недіючий, у ньому розташований художній музей. Порівняно з сусідом, великим кафедральним собором, колегіата здається маленькою сиріткою, але це найдавніша культова споруда міста, збудована ще засновником Станіславова.
У різних туристичних джерелах ви можете прочитати, що у місті є замок та палац Потоцьких. Не вірте, нема. Від палацу залишилися тільки ворота, а від замку пара цеглин.
Звичайно, ми тут не все згадали. У центрі міста є ще красиві вулиці, затишні площі (Міцкевича, наприклад), але Івано-Франківськ такий маленький, і тут настільки все поруч, що ви все одно все цікаве побачите, якщо навіть і не захочете.
Ось така вона – східна брама Карпат, старовинне галицьке місто, яке першим у країні офіційно підняло синьо-жовтий прапор (8 квітня 1990 року). Не оминайте Івано-Франківськ у жодному разі.
П.С. У статті використані фотографії 2006, 2007 та 2015 років. Якщо вас цікавить, що саме на них зображене, заходьте у галерею, де ви знайдете всі ці, а також інші фотографії з підписами.
Квітень 2015
Галерея Івано-Франківська
Історія Івано-Франківська
Готелі Івано-Франківська
