Гвіздець

От вже не думали, що так скоро потрапимо до цього селища з такою дивною назвою та побачимо один з найкрасивіших в Україні костелів. Але так сталося, що по дорозі з Городенки у Коломию промайнули у вікні автобусу два шпилі, спрямовані у небеса. Ну як не зупинитися і не подивитись на цю красу поближче?

Отже Гвіздець. Селище у Коломийському районі Івано-Франківської області. Колись, за радянських часів, був Гвіздець районним центром. Відомий він з XIV ст., коли князь Станіслав Опольський надає поселення Хоткові Лойовичу. Саме ця подія вперше доносить до нас назву Гвіздець, і сталося це 15 грудня 1373 р. Відомо, що у 1416 р. власником Гвіздця став Васько Тептухович.

У XVI ст. Гвіздець належав Бучацьким, потім Потоцьким і Пузинам. У 1715 р. князь Міхал Пузина, писар великий литовський, отримав дозвіл Львівського єпископа заснувати у Гвіздці кляштор бернардинів, але парафія існувала тут ще з XV ст. Новий дерев’яний костел невдовзі згорів, і вдова Міхала Софія розпочала будівництво нового костелу, про що буде нижче.

Після приєднання Галичини до Австрії (1772) у 1785 р. Гвіздець повторно отримує статус містечка.

Наприкінці 90-х рр.XIX ст. через Гвіздець пролягла залізниця, і було побудовано станцію. Гвіздець став значним торговельно-ремісничим містечком. Тут систематично проводились ярмарки, на які з’їжджалися купці з Прикарпаття, Поділля, Буковини. На початку ХХ ст. Гвіздець ярмаркував щоп’ятниці та ще чотири рази на рік у свята. А там де торгівля, там, звісно, і євреї. Багато їх тут було. Але за часів Другої світової війни майже всі вони були знищені (за переписом населення на початку 1941 р. у Гвіздці мешкало 4380 жителів, а за переписом 1959 р. – 1339). Зараз і згадки не залишилося про колись численне єврейське населення Гвіздця.

А що ж залишилося? Вже згаданий розкішний бернардинський монастир. (Тут треба зробити невеличке зауваження. Коли ми тут на сайті кажемо про щось «розкішне», «шикарне» і «гарне», то слід пам’ятати, що таким воно було колись, а зараз майже все знаходиться у жалюгідному стані або й зовсім є руїною. Тобто відразу кажемо: Гвіздець – не виключення, тут все напіврозвалене).

Тепер все ж про костел докладніше.

Фундатором костелу був князь Міхал Пузина, який у 1715 р. з дозволу львівського єпископа Яна Скарбка заснував у Гвіздці бернардинський кляштор (тобто католицький монастир) і побудував дерев’яний костел. Але дерево – матеріал ненадійний. Невдовзі кляштор згорів, і було розпочато будову нового костелу, цього разу вже мурованого. 27 червня 1730 р. канонік львівський освятив наріжний камінь святині. Софія Пузина (вдова Міхала Пузини, на той час вже дружина Людвіка Каліновського, старости вінницького) у заповіті від 1729 р. записала нову суму і свої коштовності на будову.

У 1735 р. костел було збудовано.

У 1759 р. перед костелом була поставлена статуя святого Яна з Дуклі. (Довідка: святий Ян (1414-1484) народився в Дуклі, що на Лемківщині. Служив у монастирі францисканців, а потім – бернардинців. У Львові був проповідником, проповідував навіть тоді, коли був важко хворий. Вважається покровителем Львова. У 1739 р. був оголошений покровителем Польщі і Литви.)

Цікавою є надбрамна дзвіниця кляштору. Збереглись також келії монастиря.

За свою історію костел неодноразово перебудовувався. Наприклад, наприкінці ХIХ ст. він мав зовсім інші завершення дахів, ніж зараз. Але сучасні йому більше пасують, так?

Ще у Гвіздці є дерев’яна церква (1855, фото вище праворуч), а також інші споруди австро-угорського періоду, які, на жаль, не вдалося сфотографувати через сильну і довгу зливу, яка застала нас у Гвіздці. Наступним разом.

Травень 2010