Історія монастиря у Лаврові

Церква св. Онуфрія, яку, очевидно, збудував галицький князь Лев Данилович (великий вшановувач цього святого), була одною з перших триконхових церков України, орієнтованих на візантійсько-атонські зразки. За гіпотезою, в храмі зберігалися мощі св. Онуфрія. Церква характерна центричністю споруди, хрестоподібним планом та розміщенням куполу на точці “золотого перетину”. В різні часи поєднувала ознаки таких стилів: романського, готики, ренесансу, бароко, класицизму. Вівтарна частина у формі трилисту (триконху) та простір під куполом датуються археологами xiii ст. Планування та техніка зведення храму вказують на майстрів візантійської школи за участю українських.

У ХІV-ХV ст. добудували бабинець, стіни якого згодом розписали фресками. В 1675-1705 рр. спорудили бічні крила, притвор, центральний купол, а також п’ять інших бань. Стилістично храм увібрав ознаки бароко, композиційно – тип українських п’ятикамерних храмів XVII ст. У 1860-1867 рр. усі бані (крім центральної) зняли – їх замінив звичайний дах.

Під час перебудови 1910-1914 рр. було знищено багато цінних стилістичних ознак княжої доби та декоративних елементів XVII ст. Натомість з’явилося псевдороманське оздоблення, яке дисонує з архітектурною цілісністю споруди.

У той час відомий митець Модест Сосенко віднайшов фрески середини xvi ст. під живописом 1872 р. маляра Яблонського. Для України це унікальна знахідка, оскільки розписи майстрів цього періоду поза Лавровом знаходяться у Польщі (Люблін, Краків, Сандомир, Посада Риботицька), а для нашої країни в цей час був характерним іконопис.

Фрески збереглися лише на трьох стінах бабинця (хоча за матеріалами археологічного дослідження були і в центральній частині храму). Вони розміщені 3-ма поясами – регістрами на північних і південних стінах, а у дуже малих фрагментах – на західній стіні. Нижній ярус “Акафіст Богородиці” є історично цінним в українському мистецтві. Другий регістр розпису – ланцюг медальйонів, на яких зображено Святих зі згортками в руках. Третій (найвищий) відтворює події Вселенських соборів, з якого збереглись лише два фрагменти.

Над фресками працювало щонайменше п’ять майстрів. Серед них були українці – митці провідної в той час на західноукраїнських землях Перемишльської школи українського релігійного малярства. Лаврівські фрески мають цілу низку аналогій серед збережених у регіоні пам’яток тогочасного іконопису. Унікальність лаврівського живопису полягає в тому, що він один з найдавніших.

На території монастиря у 1983-1986 рр. проводилися археологічні дослідження Карпатською архітектурно-археологічною експедицією під керівництвом Михайла Рожка. В храмі виявили поховання як давньоруського періоду, так і пізніших часів (крипти), а також велику кількість кераміки XIII ст.

У підземеллях Онуфріївської церкви знаходиться некрополь, відомий упродовж багатовікового існування Лаврівського монастиря. Його корені сягають ще давньоруських часів, коли тут перед будівництвом Онуфріївської церкви знаходився цвинтар. У вівтарній частині храму було знайдено нішу – аркасолію, в якій у давні часи могли зберігатися останки князя Лева. Після прибудови бічних крил у другій пол. xvii ст. виникають крипти: Винницьких – у південному крилі, а також дві у центрі храму – південна і північна, частину якої використовували ще у княжі часи. У них ховали відомих духовних та світських осіб, зокрема у xvii ст. Київського православного митрополита Антонія Винницького, Перемишльських греко-католицьких єпископів Інокентія та Юрія Винницьких, молдовських господарів Константина Басараба та Степана Петричайка. У 1860 р. за наказом державної влади під час перебудови храму більшість останків було перенесено на цвинтар (гора Св. Івана).

У підземеллях церкви також зберігаються останки людей, імена яких нам невідомі.

Існують перекази про підземне сполучення храму з церквою Св. Івана на горі та Спаським монастирем.

Легенда пов’язує виникнення церкви Св. Івана на горі з Чортовим, або Спаським каменем, який знаходиться на горі у с. Спас (7 км від Лаврова) і є важливим об’єктом туризму. Церква Св. Івана спочатку була дерев’яна і вперше згадується у 1760 р. У 1804-1814 рр. її замінили новою цегляною спорудою, а у 1950-х рр. знищили “активісти”. Поруч з руїнами церкви є кладовище, на якому поховано багато ченців та видатних духовних осіб. На цій території у давньоруський час знаходилось оборонне городище.

Лаврівський монастир був відомим центром освіти. З 1693 р. тут знаходився новіціят, що згодом переріс у семінарію. Славною була Головна окружна школа, яку заснували у 1788 р. Навчання у ній було безплатне. З 1837 р. до школи приймали лише обдарованих дітей. Директор Мар’ян Максимович залучав до викладання фахівців з дипломами вищих богословських та педагогічних закладів, заснував конвікт для багатих, за кошт яких вчив бідних. У 20-30-х рр. XX ст. у монастирі містився Василіянський ліцей, який продовжив кращі традиції Головної окружної школи.

В архіві Лаврівського монастиря зберігались пергаментні листки xii-xiii ст., грамоти князя Лева, польських королів Хv-Хvivст., рукописи, писані золотом; стародруки, рідкісні видання, грамоти гетьманів, владик та молдовських господарів (xvi ст.), книги П. Могили, Л. Барановича з дарчим записом монастиреві. У Лаврові постали в xvii ст. два нотні ірмолої, один з яких належить перу Йосипа Крейницького, другий – невідомих авторів. Ці рукописи є цінними пам’ятками як рукописної книги, так і духовної української музики. Вони свідчать про те, що у Лаврові у xvii ст. була сформована школа хорового співу, композиції, укладання, редагування та переписування нотних книг. Лаврівська бібліотека була однією з найбільших у Західній Україні у xix ст. Монастир передплачував майже всі існуючі видання Австро-Угорщини. На початку xx ст. при монастирі був створений церковний музей, який з роками придбав прекрасну колекцію стародавніх ікон Хv-Хviii століть, у тому числі Білинську чудотворну ікону.

Лаврівський монастир був місцем прощ та численних відпустів на свята Св. Онуфрія, Благовіщення, Вознесіння, Різдва Івана Христителя, Чесного Хреста. У 1932 р. Лаврів – осередок Апостольства молитви та культу Христового Серця.

З метою дослідження історії, культури, архітектури, живопису та архіву Лаврів відвідували відомі діячі України: І. Нечуй-Левицький, Я. Головацький, І. Франко, М. Грушевський, І. Крип’якевич, О. Барвінський, В. Щурат, О. Духнович, А. Шептицький. З Лаврова походить відомий іконописець, художник-абстракціоніст Карло Звіринський.

Інформацію взято з цього сайту.