Кам’янка-Бузька знаходиться поруч зі Львовом, але туристи сюди потрапляють рідко. Не дивно, адже хто буде робити такий крюк заради двох пам’яток архітектури, які тут є. Тільки той, кому подобаються провінційні галицькі містечка.

Місто, вперше згадане у джерелах у 1411 р., колись місто звалося Кам’янка-Струмилова на честь старости та орендаря цих земель Юрія Струмила. У 1471 р. Кам’янка отримала магдебурзьке право. Тоді вона була центром торгівлі та ремесел, містом пролягали важливі торговельні шляхи, тут проводилися щотижневі ярмарки. З 1578 р. Кам'янка-Струмилова отримала право облаштувати склад для дрогобицької солі (це, насправді, круто, адже сіль тоді була дуже дорогою).

Зараз Кам’янка-Бузька – це тихий райцентр. Цікавими для подорожуючих можуть стати два храми, які прикрашають це містечко.

Перший – це неоготичний костел Успіння, збудований у 1911-1929 рр. за проектом архітектора Теодора Тальовського, автора костелу Ельжбети у Львові. (До речі, на фасаді кам’янського костелу розміщене таке ж саме розп’яття, як і на фасаді львівського.)
Будувати неоготичні костели на початку ХХ ст. було розповсюдженою практикою. Але кам’янський храм, безумовно, є одним з найкращих. У житті він красивіший, ніж на фото.

Друга цікава пам’ятка міста – дерев’яна церква Святого Миколая (1667). Існує версія, що саме у цій церкві знайшли перше слов’янське паперове Євангеліє, написане у 1411 р. Тимофієм Павловичем. Сьогодні це Євангеліє зберігають у відділі рукописів бібліотеки Вернадського у Києві. Миколаївська церква є однією з найцікавіших пам’яток дерев’яного зодчества на Львівщині. Під час наших відвідин міста її ремонтували.

З Кам’янкою-Бузькою пов’язане життя декількох видатних осіб. Перш за все, слід згадати родину Цегельських, декілька представників якої багато зробили для Україні.
Отець Михайло Цегельський був тут парохом сімдесят років. Він організував місцевий осередок «Просвіти». Завдяки його старанням у місті з’явилася нова церква Різдва Пресвятої Богородиці (1882), яка і донині стоїть у центрі міста (зазначимо, що цей храм має типову для того часу архітектуру і нічим особливим не вирізняється). Також завдяки Михайлові Цегельському з’явився тут Народний дім (1912), будівля якого у стилі українського модерну є однією з прикрас міста.

Син Михайла Цегельського Лонгин став першим міністром (секретарем) внутрішніх справ ЗУНР, був учасником переговорів зі Скоропадським і Директорією УНР і є автором Акту Злуки. Другий син – Роман Цегельський – був відомим фізиком (дивно: син священика – фізик), розробником української хімічної термінології та громадським діячем Галичини. Був репресований та засланий до Казахстану за радянських часів. З цієї ж родини походить і Микола Цегельський, який загинув у сталінських таборах і був беатифікований Папою Іваном Павлом ІІ у 2001 р.

У 1948-1961 рр. у Кам’янці жив український письменник Григорій Тютюнник. Тут він написав свій роман «Вир».
Також з містом пов’язане життя Романа Шухевича, який провів у Кам’янці частину свого дитинства та закінчив тут початкову школу.
Кам’янка-Бузька є батьківщиною Стефана Грабінського, одного із засновників польської фантастики та літератури жахів, «польського Едгара По».

Кам’янку-Бузьку називають також батьківщиною українського театру. 29 серпня 1619 р. на Ринковій площі відбулася вистава Якуба Гаватовича «Трагедія, або Образ смерті пресвятого Івана Хрестителя, посланця Божого» (польською мовою), а між актами цієї серйозної вистави були показані дві інтермедії українською мовою: «Продав кота в мішку» та «Найкращий сон» авторства того ж Гаватовича. Це найдавніші драматичні твори українською мовою, що дійшли до наших днів у друкованому вигляді.
Також слід згадати, що у 1914 р. на сцені Народного дому вперше була поставлена драма Франка «Украдене щастя», у виставі брав участь Лесь Курбас.

Але повернемось до архітектури. У Кам’янці збереглися зразки старовинної забудови. Наприклад, міська ратуша, проста споруда, прикрашена між тим оригінальним дахом, який додає будівлі романтичного вигляду. На центральній вулиці Незалежності, крім вже згаданого Народного дому, збереглися будинки кін. ХІХ-поч. ХХ ст., є серед них і симпатичні невеликі особняки. Ще ми раптово виявили у центрі пам’ятник Пушкіну.

Також у місті є руїни костелу Святого Духа (1908-1909), яких може вже й нема. Костел викупив місцевий підприємець, який не зміг дати раду будівлі або комусь її перепродати. Тому віг вирішив продавати костел «поштучно», по 6 грн. за цеглину. Найцікавіше, що католики міста, а також католицьке керівництво зі Львова зовсім не проти.
До Другої світової війни однією з найцікавіших пам’яток міста була давня дерев’яна синагога (1627), яка, звичайно, не збереглася.

Доїхати до Кам’янки можна зі Львова прямою маршруткою з АС-2.

Грудень 2012