У будь-якому пристойному європейському місті є оперний театр, і він є визначним місцем двічі: це і пам’ятка архітектури і, власне, вистави.
Львівська опера зараз, як і завжди, пам’ятка архітектури беззаперечна. Що стосується вистав, то нам довелося відвідати їх лише двічі – не львів’яни ми. Сподобалося. Але почнемо по порядку.

Довершена будівля Львівської опери – одна з візитівок міста. І безумовно, кожен українець знає, як театр виглядає, – 20 гривень тримали в руках усі.
Операми львів’яни цікавилися задовго до створення театру і не відставали у цьому сенсі від «кращих будинків» Європи. Наприклад, прем’єра опери Моцарта «Чарівна флейта» відбулася тут у 1792 році, тобто вже через рік, як Моцарт її написав і поставив у Відні. Це круто, насправді.

До кінця ХІХ століття вистави проходили у театрі графа Станіслава Скарбека, який збудував його для Львова за власні кошти у 1842 році. Театр Скарбека був його власністю, але Львів мав право використовувати його як міський театр протягом п’ятдесяти років. У 1892 році цей привілей для міста закінчився і львівська влада вирішила збудувати новий театр. Зараз театр Скарбека – це Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької.

З новим театром була проблема, точніше, дві: нестача грошей та відсутність місця для його побудови. Для того, щоб поставити нову будівлю у центрі, треба було знести щось старе, і якщо б це відбулося, то ми б не дорахувалися зараз якоїсь пам’ятки архітектури, наприклад, порохової вежі. Слава Богу, не вистачило коштів. А коли вони з’явилися, то знайшлася і вільна ділянка. У 1894 р. Львів отримав позику у 10 млн. крон, з яких 700 тисяч планувалось витратити на будівництво театру. А землю вирішили взяти міську, тобто, безкоштовну. Нею виявилася площа Голуховських. Це був небезпечний для будівництва ґрунт, адже тут протікала річка Полтва. Так, у Львові колись була річка. Навіть не віриться.

У конкурсі на кращий проект, який відбувся у 1895 році, переміг директор промислової школи Львова Зиґмунт Ґорґолевський. Цікавим є те, що він, аби уникнути звинувачень у зловживанні службовим становищем, надіслав проект анонімно. Дивно, зараз було б навпаки: всі члени комісії знали б, де чий проект, щоб обрати правильного переможця)).

Будівництво театру розпочалось у червні 1897 року і тривало 3 роки. Початок був важким і довгим, багато часу пішло на дослідження вологого ґрунту. Потім тривали довгі суперечки спеціалістів щодо надійності фундаменту. Нагляд за будівництвом здійснював особисто Ґорґолевський. Саме він настояв на виборі ділянки і запевнив, що нічого страшного у тому ґрунті нема. Забігаючи наперед скажемо, що він помилився. У 1901 році, через рік після відкриття, будівля почала просідати. Ґорґолевський був у шоці. Поки думали, що робити, просідання припинилося. І слава Богу.

Відкриття Великого міського театру, як він тоді називався, відбулося 4 жовтня 1900 року прем’єрою опери «Янек» польського композитора Владислава Желенського з видатним українським тенором Олександром Мишугою у головній ролі.

Життя міжвоєнного Львова дуже гарно описав видатний польський письменник Станіслав Лем, який у своєму автобіографічному творі «Високий замок» передав чарівну, але, на жаль, втрачену атмосферу прекрасного Львова. Згадує він і Великий театр, який відвідував з батьками: «У театр я любив приходити дуже рано, коли ще не була піднята величезна залізна завіса роботи Семирадського, на якій була намальована маса кумедних речей. Взагалі наш Великий театр зі своєю червоною оксамитовою оббивкою, безліччю ярусів, канделябрів, вогнів на них, залом-курилкою й last not least буфетом, у якому батько купував нам, тобто мамі й мені, бутерброди з тонко нарізаною шинкою, здавався мені місцем просто-таки нечувано розкішним, comme il faut. Не пам'ятаю, які великі драматургічні твори я бачив у театрі, проте добре пам’ятаю, що такий бутерброд коштував цілих п’ятдесят грошів.»

Ну що ж, відвідаємо і ми це «нечувано розкішне» місце. В інтер’єрі театр завдяки великій кількості золота, ліпнини та настінних розписів нагадує палац. Найкрасивішим приміщенням театру є фойє, яке називають дзеркальною залою. Тут на стінах розташовані чотири великих дзеркала, які віддзеркалюються одне в одному, і завдяки цьому виникає ілюзія довгих коридорів. Чотириярусна глядацька зала має форму ліри. А стеля, яка для більшості оперних театрів Європи є гордістю і красою, це справжня «картинна галерея». Круглий плафон поділений на десять секторів, у кожному з яких зображені різні алегоричні фігури, написані різними художниками. Люстра нагадує ювелірну прикрасу.
Згадувана Лемом завіса «Парнас» авторства видатного польського художника Генріха Семирадського – одна з головних прикрас театру. На жаль, ми її чомусь ніколи не бачили.

Описувати красу театру немає сенсу – дивіться наші скромні непрофесійні фотографії. А краще дивіться живцем. Всередину театру можна потрапити з екскурсійною метою за скромну плату. Але ми радимо вам прийти сюди з метою все ж таки відвідати виставу. Виконання опер і балетів тут на високому рівні. У 2008 році театр став членом асоціації «Опера Європа», куди входять оперні театри з 33 країн Європи. Експерти цієї організації відзначили високий рівень виконання та своєрідний та виразний стиль сценографії. Ми не експерти, але погоджуємось.

Наостанок наведемо пару цікавих фактів про Львівську оперу.
У 2006 році відбулося перше виконання європейської опери у мусульманському світі. У Катарі була поставлена опера Джузеппе Верді «Травіата», а виконала її трупа львівського театру.

У 2008 році у музеї знаменитого міланському театру «Ла Скала» колективом львівської опери був встановлений бюст Соломії Крушельницької, зірки першої половини ХХ століття, ім’я якої зараз носить Львівська опера. Це єдиний скульптурний портрет іноземного виконавця серед зображень італійських оперних зірок у «Ла Скала».

У самому театрі буфет не працює, адже зараз не такі шикарні часи, які були, коли Лем тут їв бутерброди, але перекусити ви можете під театром, у буквальному сенсі. Тут, у підземеллі, працює велика ресторація «Лівий берег». Потрапити до цього цікавого закладу можна не виходячи з театру, як багато хто і робить у антракті. І саме тут ви нарешті зможете побачити ту саму неіснуючу річку Полтву, на якій самовпевнений Ґорґолевський ризикнув поставити свій архітектурний шедевр.

Жовтень 2012