Головна
Контакти
Мандруємо Україною
Автономна республіка Крим
Вінницька область
Волинська область
Дніпропетровська область
Донецька область
Житомирська область
Закарпатська область
Запорізька область
Івано-Франківська область
Київська область
Кіровоградська область
Львівська область
Миколаївська область
Одеська область
Полтавська область
Рівненська область
Сумська область
Тернопільська область
Харківська область
Хмельницька область
Черкаська область
Чернівецька область
Чернігівська область
Архітектурні споруди за видами
Корисні посилання
Про нас
Організація турів
Готелі України Блог Гостьова книга
/ Львівська область / Семенівка

Семенівка

Село Семенівка, відоме ще з 1397 року, простяглося між двома невеликими містами на ЛьвівщиніПустомитами і Щирцем. У Семенівці нас зацікавили дві пам’ятки архітектури, які розташовані у різних кінцях села: ближче до Пустомит – Михайлівська церква XVIII ст., ближче до Щирця – костел Святого Мартина того ж XVIII ст.

Почнемо з костелу, тому що оглядали ми його першим. Побудований він був у 1722 р. на кошти тодішнього орендаря села Александра Яна Потоцького. У 1741 р. (після пожежі) костел був розписаний фресками. Не дивлячись на заявлений бароковий стиль, храм дуже простий, без зайвих прикрас. Такою можна вважати хіба що герб над входом, який є, насправді, симбіозом двох гербів – «Золота Пилява» Потоцьких та «Топор» Тарлів, з роду яких була дружина засновника костелу. Головний фасад закриває нова (відбудована) дзвіниця з цегли, яку чомусь забули поштукатурити.

До речі, про назву села. На місці теперішнього храму стояв колись костел Святого Симеона. На честь святого Симеона нечасто називають храми, але неподалік Семенівки, на околиці Пустомит, є церква Симеона Стовпника. Напевно, цей святий був покровителем цих місць. Можливо, покровителем родини володарів. Адже у джерелах зустрічаються інші назви Семенівки – село Святого Симеона та Семенова Воля.
Після Другої світової війни, коли місцеві поляки виїхали, костел був закритий до 1990 р. Зараз він знову діє.

За костелом є старий польський цвинтар, на якому у 1994 р. був встановлений знак в пам’ять про поляків, які загинули у 1944 р. Тут трошки зупинимось. Справа в тім, що Семенівка – історично етнічне польське село. Це взагалі не дуже характерно для Східної Галичини, адже тут мешканці сіл традиційно у переважній більшості були українцями. За численними переписами різних століть у Семенівці завжди мешкало трошки більше десятка українських родин та тисячі поляків. Така перевага з боку поляків (але не тільки вона, звичайно) часто була причиною міжнаціональних конфліктів у цій місцевості.

Як відомо, у 1920-1939 рр. Східна Галичина входила до складу Польщі, національні права українців утискалися польською владою (українці, наприклад, не мали можливості навчатися у школах рідною мовою), а самі поляки ставилися до українців зверхньо. Під час Другої світової війни на окупованих німцями польських землях діяла Армія Крайова – організація польського спротиву. Боролися вони не тільки з німцями, але й влаштовували каральні операції проти цивільного українського населення. У Семенівці діяв потужний осередок Армії Крайової, який тероризував місцевих українців. У свою чергу, Українська повстанська армія влаштовувала відповідні акції проти поляків. Таким чином, у 1943-1944 рр. в українсько-польській боротьбі загинули десятки тисяч мирних мешканців обох національностей.

Тепер перейдемо пішки до церкви Архистратига Михаїла. Чому пішки? Тому що основна дорога з Щирця на Пустомити проходить за селом, а от через саму Семенівку маршрутки їздять зрідка.

Отже, маленька дерев’яна церква яскраво жовтого кольору стоїть біля дороги в оточенні старих лип. Над однією з дверей церкви зберігся напис: «Року Божого 1718 дня 31 місяця червня». Церква є одним з найбільш вдалих зразків бойківської народної архітектури.
Напередодні війни у церкві зрідка відправляв службу священик з сусіднього українського села Милошевичів, мешканці якого також приходили на служби на знак підтримки купки семенівських українців (у 1939 р. тут мешкало лише 16 українських родин). Зараз храм належить УГКЦ.

Зараз у селі значно переважають українці, але й поляків немало (до 100 дворів). Місцеві мешканці стверджують, що живуть вони дружно і що Різдво святкують разом усім селом і 25 грудня і 7 січня. І мешканці, і священики, православні і греко-католики, ходять до костелу, католики – до церков. Що ж, непогано придумано – вдвічі більше свят.

Зараз у Польщі багато хто намагається спекулювати на темі давніх українсько-польських конфліктів. У 2013 р. сейм визнав дії УПА етнічними чистками з ознаками геноциду польського населення, "забувши" при цьому про дії Армії Крайової по відношенню до українців. Не дивлячись на це, сподіваємось, що ворожнеча між українцями та поляками ніколи не спалахне знов. Для цього потрібно перш за все поважати себе як людину, і тоді люди інших національностей і віросповідань теж будуть здаватися хоча і трошки іншими, але не менше гідними поваги.

Як ми вже зазначили, потрапити до села можна автобусом, який їде зі Львова до Пустомитів, а далі до Щирця (або ж в зворотному напрямку). Але через Семенівку їдуть далеко на всі автобуси, а тільки декілька на день, а більшість село оминає.
Костел і церква розташовані біля дороги. До костелу ми доїхали автобусом з Щирця, потім йшли пішки більше трьох кілометрів до церкви, а далі після довгих очікувань автобусу до Пустомитів зловили попутку. Ось такий транспортний колапс. Але семенівські пам’ятки дійсно цікаві і варті такого вояжу.

Літо 2013