Головна
Контакти
Мандруємо Україною
Автономна республіка Крим
Вінницька область
Волинська область
Дніпропетровська область
Донецька область
Житомирська область
Закарпатська область
Запорізька область
Івано-Франківська область
Київська область
Кіровоградська область
Львівська область
Миколаївська область
Одеська область
Полтавська область
Рівненська область
Сумська область
Тернопільська область
Харківська область
Хмельницька область
Черкаська область
Чернівецька область
Чернігівська область
Архітектурні споруди за видами
Корисні посилання
Про нас
Організація турів
Готелі України Блог Гостьова книга
/ Дніпропетровська область / Китайгород

Китайгород

Китайгород – типове українське село: шовковиця, кукурудза, городи, садок вишневий коло хати, хрущі під вікнами гудуть і все таке інше. І місцеві мешканці (особливо бабці) ганяють по селу на моторолерах (ми помітили, що Дніпропетровщина – то взагалі байкерський край). А ще пухнасті ліниві коти валяються під деревами у тіньочку. Дуже чомусь схоже на Полтавщину, яка зовсім поруч. Наче Диканька якась. До речі, колись Китайгород відносився до Полтавської губернії. А ми ж так і подумали.

Китайгород – село козацьке. Перша згадка про нього відноситься до 1667 року, але відомо, що укріплення – земляний вал з дубовим частоколом – тут існувало ще за часів Київської Русі. Саме від укріплення, що татарською звучить як «китай», і походить назва села (тобто, «китайгород» – «укріплене місто»). Місцеве населення укріплялося тут від татар, а пізніше й від турків. У XVIII ст. село входило до Протовчанської паланки (паланка – адміністративно-територіальна одиниця Січі, Протовчанська – від річки Протовчі).

Село відоме трьома барочними козацькими церквами, створеними, можна сказати, народними українськими умільцями. Це унікальний комплекс, який робить Китайгород чи не найцікавішим (з точки зору архітектурних пам'яток) населеним пунктом Дніпропетровщини.

Перша церква, яка зустріне вас у селі, – Миколаївська (1757). Це витончений круглий храм (ротонда) у стилі бароко, подібного в Україні нема. Нагадує тістечко-безе, або ж ніжний весільний торт з повітряного крему. Церква дуже легка, витончена, з м’якими бароковими лініями. Так і хочеться спитати у неї: «І що ти тут забула, у цьому селі?»
А у дворі церкви є те, що нам більше за все подобається влітку під час подорожей до українських сіл: вишні і шовковиця. Наїлися. А от яблука ще були зелені.

Йдемо далі по Музейній вулиці (на ній, до речі, теж шовковиці є; одна така «жирна» – ніколи подібної не бачили). Вулиця називається Музейною мабуть через те, що за радянських часів всі три церкви були закриті для служб, але деякий час у них були музейні експозиції.

Наступна – Успенська церква (1754), дуже красива. Вважається унікальною як найбільш ранній та єдиний зразок тетраконхового храму на Придніпров’ї. Тетраконховий – це коли в плані храм виглядає як чотирипелюсткова квітка. З кінця ХІХ ст. при церкві існувала церковно-приходська школа. У 70-х роках ХХ ст. при проведенні реставрації у центрі храму, під підлогою був знайдений склеп сотника, бунчукового товариша Павла Семенова та двох членів його родини. Кажуть, що чернігівські реставратори пограбували склеп, забрали цінні речі (шаблю, наприклад, та… пляшку горілки), а скелети просто викинули на вулицю, де вони провалялися під церковною стіною серед піску та будматеріалів п'ятнадцять років, аж поки місцеві ентузіасти не захоронили їх на місцевому цвинтарі. Зараз біля Успенської церкви встановлено пам’ятний знак на честь Павла Семенова. Слід зазначити, що сотник Семенов був ініціатором і спонсором спорудження не тільки Успенської, але й двох інших церков. Він був дуже впливовою особою, йому належало декілька хуторів у тутешніх місцях.

У одному дворі з Успенською стоїть церква Варвари (1756), яка здається її дзвіницею. Але це окремий храм, який має і притвор, і вівтарну частину, але який поєднує у собі риси і церкви, і дзвіниці, і вежі. Зараз храм реставрується. Ми бачили у церковному дворі величезну «золоту» цибулину, позбавлену художнього смаку, яка, судячи з усього, невдовзі увінчає Варваринський храм.
Ну, і як ви, мабуть, здогадалися, у дворі Успенської і Варваринської церков теж є шовковиця. Як все ж таки гарно у селі!

Як уже згадувалося, колись у китайгородських церквах були музейні експозиції. Потім, з початку 1960-х рр., храми віддали під склади, чи просто вони стояли пустками, з вибитими шибками та дверима, знищеними фресками. Зараз внутрішнє убранство трьох храмів нецікаве, розписи та ікони там нові.

Примітно те, що всі три храми були побудовані одночасно (за деякими даними, їх освячував Київський митрполит Арсеній). Навіщо було будувати відразу три храми у маленькому селі? Цікаво.

P.S. З дніпропетровського автовокзалу до Китайгорода можна доїхати на маршрутці за півтори години. Їде вона, до речі, через знамениту Петриківку – центр унікального художнього розпису.

Червень 2014