Головна
Контакти
Мандруємо Україною
Автономна республіка Крим
Вінницька область
Волинська область
Дніпропетровська область
Донецька область
Житомирська область
Закарпатська область
Запорізька область
Івано-Франківська область
Київська область
Кіровоградська область
Львівська область
Миколаївська область
Одеська область
Полтавська область
Рівненська область
Сумська область
Тернопільська область
Харківська область
Хмельницька область
Черкаська область
Чернівецька область
Чернігівська область
Архітектурні споруди за видами
Корисні посилання
Про нас
Організація турів
Готелі України Блог Гостьова книга
/ Львівська область / Рава-Руська

Рава-Руська

Мандруючи Західною Україною, помічаєш, що чим ближче містечко розташоване до державного кордону, тим воно убогіше. От Рава-Руська – це прикордоння. Навіть газета тут видається така – «Прикордоння».
Не зважаючи на якісь нещасні три кілометри до Євросоюзу, саме у Раві-Руській відчуваєш себе десь «на кінці географії», і така близька присутність Європи ніяким чином не допомагає позбутися відчуття, що ти на краю світу.
Сама Рава не була кінцевим пунктом нашої подорожі – через неї наш шлях лежав до Потелича, у якому взагалі перестають ловити українські мобільні оператори. Окремо хочеться відзначити дорогу з Рави до Потелича. Чесно кажу: це найгірша дорога в Україні з тих, що ми бачили. Ось так вона виглядає у самому центрі Рави:

Зауважимо, що дорога веде до пам’ятки, яка входить до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Місто з таким географічним положенням має бути прости цукеркою, адже прибутки від Рава-Руської митниці такі, що ви здогадуєтесь. Так куди ж йдуть народні гроші? Хрін його зна…

І з усім цим неподобством у листопаді 2013 року міська рада Рави звернулася до Євросоюзу з проханням прийняти її туди, раз вже в усієї України це не вийшло. Сподіваємось, керівництво міста розуміє весь комізм свого вчинку.

А колись Рава-Руська була не тією, що зараз. Була дуже жвавим, розвиненим й багатолюдним містом. Чому? Тому що тут жили двигуни торгівлі – євреї (ну яке ж західноукраїнське місто без них?). Євреї Рави були хасидами, послідовниками белзького хасидизму. Перед війною у місті було повно синагог – жодної не залишилося.

У XVII ст. Рава як місто мала велике значення, адже тут проходили торговельні шляхи, розвивалися ремесла. Місто мало привілеї на проведення ярмарків. На рубежі XVII-XVIII ст. місто стало невільним учасником політичних подій: у 1698 році тут зустрічалися для перемовин польський король Август ІІ та російський цар Петро І, а у 1704 – король Швеції Карл ХІІ зі своїм польським колегою Станіславом Лещинським.

У ХІХ ст. єврейські ремесла й малі підприємства розвивалися у Раві як ніколи. Місто спеціалізувалося на експорті яєць та клею на основі яєць. Ще одним равським бізнесом було пошиття солом’яних шляпок. Також місцеві мешканці обробляли обрізки перського каракулю, які привозили з Лейпцига. Отримане внаслідок хитрих єврейських маніпуляцій суцільне хутро з обрізків відправляли назад до Європи для пошиття модних шуб. Ще у Раві знаходилася фабрика, яка рафінувала олію для усієї Галичини. А от у 1873 році Рава отримала ще один поштовх до розвитку – тут було прокладено залізницю, при чому аж два шляхи – з Сокаля до Ярослава, та зі Львова на Белжець.

У радянські часи Рава була прикордонним містом, куди ані заїхати, ані виїхати з якого було непросто. Зараз же місцеві мешканці живуть прикордонним бізнесом: поїхав до Польщі, продав контрабанду, заробив. Податки з того «бізнесу», звичайно ж, не сплачуються. Тобто, всі працюють, а розвитку міста нема.

Шкода через усе це. Адже могло би бути непогане містечко. Ми після відвідин Потелича погуляли тут півтори годинки і побачили декілька цікавих старовинних будівель.

Як ми їх побачили, у такій послідовності і розкажемо.

У самому центрі, але у дворах, стоїть бароковий костел Опіки Святого Йосипа Обручника (1770-1776). Автора його ми не знаємо, але у Буську бачили майже такий самий авторства знаменитого Бернарда Меретина. Костел діє саме як католицький храм. У радянські часи тут був склад. А от на початку ХІХ ст. його хотіли переробити на греко-католицьку церкву, адже у місцевих греко-католиків раптом не стало де молитися. Але ж католики виявилися жадібними.

І тоді довелося будувати нову церкву. І от маємо церкву Святого Юрія неподалік костелу. Ззовні храм пофарбований в радикально жовтий колір, і може через це здається новобудовою. Але насправді це пам'ятка архітектури національного значення 1846 року побудови. Стоїть вона на місці своєї дерев’яної попередниці, яка теж належала греко-католикам. Всередині храму збереглися різьблений і золочений іконостас з іконами ХІХ століття.

Йдемо далі.
Наступна пам'ятка – монастир реформатів з костелом Святого Михайла (1737) авторства відомого архітектора Паоло Фонтана. Комплекс видно з багатьох точок міста, адже стоїть він на узвишші. До нього доведеться вам трошки пройтися, бо монастир знаходиться на виїзді з міста. Вже здаля ви побачите, що з монастирем не все гаразд. І коли ви підійдете до нього, ви зрозумієте, що не помилилися: комплекс перебуває у жалюгідному стані і не використовується за призначенням. Почнемо з того, що потрапити всередину важко, тому що там все перегороджено. Коли ми прийшли, ворота були відкриті, ми зайшли на подвір'я. Все воно зайняте великими фурами, у яких там мабуть якійсь гараж. Сам бароковий костел з келіями мають жалюгідний вигляд. Всередину потрапити неможливо, а шкода, адже кажуть, що там ще якимсь дивом залишилися фрагменти розписів. Вікна там скрізь вибиті, стіни брудні й облізлі. При цьому слід зазначити, що монастир є пам’яткою архітектури національного значення.

Ще пам'ятка, про яку хочеться згадати – ратуша на вулиці Грушевського, яка насправді є пожежною вежею. Ну, так кажуть. А справжня ратуша, тобто будівля міського уряду на площі Ринок, велика й міцна, була знищена після війни. У ній, кажуть, євреї ховали своє золото, і у пошуках єврейських скарбів нове радянське начальство міста буквально роздовбало всю ратушу вщент.

Кажуть, що на нинішній пожежній ратуші годинник б’є і співає 12 мелодій. Не чули. А от те, що під основним годинником є менший, який показує на годину раніше, то факт. Це типу європейський час. Цим присутність Європи у Раві й обмежується. Хоча, з іншого боку, добре, що не на годину пізніше.

У місті зустрічаються старовинні житлові будинки, деякі з них досить цікаві. Рава-Руська дуже постраждала під час війни. Прикордонне радянське місто одним з перших прийняло на себе удар у червні 1941 року. І хоча у передвоєнні роки населення міста активно займалося зведенням укріпрайону, Рава протрималася усього чотири дні. Тисячі равчан були знищені (переважно це були євреї, адже вони становили у місті більшість), а центр міста було поруйновано. Тому зараз залишки старовинної архітектури – це поодинокі будинки, а цілісної щільної забудови нема. Наприклад, колишня Ринкова площа (нині – Вічева) зовсім не нагадує типовий для польських міст майдан.

Доїхати до Рави-Руської дуже просто. З львівської АС-2 (вул. Хмельницького, 225) їде пряма маршрутка до міста десь раз на годину.

Літо 2013