Стрийський парк – пам'ятка садово-паркового мистецтва національного значення, вважається одним з найгарніших та найприємніших місць Львова. Він розташований у Галицькому районі, між вулицями Франка, Стрийською, Самчука і Козельницькою. Колись Стрийський парк був найкращим у Польщі, а зараз… Зараз дуже важко знайти у нашій країні хоча б щось краще, ніж у Польщі чи будь-де. Тотальний занепад і бруд. Але давайте все ж таки почнемо не з темної сучасності, а зі світлого минулого.

Інша (колишня) назва парку – парк Кілінського. Це на честь національного героя Польщі, одного зі сподвижників Тадеуша Костюшка Яна Кілінського. У 1895 році влада Львова встановила йому пам’ятник саме у парку. Але у народі все ж таки залишилася популярною сучасна назва – Стрийський парк. А пам’ятник Кілінському стоїть і зараз. Цікавим є напис-посвята на ньому: «Шевцю варшавському та полковнику війська народного». Так, національний герой Польщі був чоботарем. Дивно, адже усі поляки – шляхтичі))).

Але ми про парк.
Він був запроектований відомим майстром садово-паркового мистецтва Арнольдом Рьорінґом. Парк був закладений у 1879 році на території колишнього, так званого «першого», Стрийського цвинтаря, закритого у 1823 році. У новоствореному парку було висаджено сорок тисяч дерев, і крім смерек, кленів, яворів, тут знайшли притулок і багато екзотів.

Тоді парком була лише теперішня нижня частина сучасного парку. Верхня була пустирем. На ній з 5 червня до 10 жовтня 1894 року відбувалася Загальна Крайова виставка, присвячена століттю повстання під проводом Тадеуша Костюшка. Цій, як багато хто вважає, найбільш грандіозній події в історії Львова хочеться приділити особливої уваги.
Це був найбільший ярмарок у історії Галичини. Вплив виставки на подальший розвиток міста був колосальним. Наприклад, до цієї події у Львові був запущений електричний трамвай – один з перших у Європі.
Спеціально до виставки територію сучасної верхньої тераси парку вирівняли, адже до цього вона була вкрита ярами. Для цього додатково було завезено близько 20 тисяч кубометрів ґрунту. В результаті утворилася тераса площею близько 50 гектарів.

Головним опікуном заходу був імператор Австро-Угорщини Франц Йосиф I, який відвідав виставку у вересні. За 139 днів роботи виставки її відвідало до півтора мільйони осіб. Інколи наплив людей був таким великим, що, окрім касирів, до продажу квитків залучали і дирекцію.
Всього було споруджено 129 виставкових павільйонів, які запроектували найкращі архітектори і побудували найдосвідченіші інженери. Експозиція виставки охоплювала всі галузі господарства Галичини.
Хочеться відзначити окремо деякі найбільш цікаві павільйони.
Наприклад, архітектурний павільйон ззовні нагадував давньогрецький храм. Його стіни були розписані картинами у давньогрецькому стилі, вхід прикрашений сфінксами, а увінчувала будівлю скульптура богині Вікторії. Промисловий павільйон, збудований у стилі необароко, займав площу 5985 кв. м, висота його куполу складала 32 м. Павільйон був оформлений вітражами, алегоричними картинами з зображенням історії розвитку промисловості та гуцульською керамікою. Павільйон садівництва складався з трьох квіткових оранжерей і акваріуму. Павільйон Потоцького був схожий на замок. Найоригінальніший павільйон виставки був споруджений фірмою – виробником алкогольних напоїв «L. Proux & G. Kondratowicz»: він був точною, збільшеною в 144 рази, копією пляшки коньяку. Висота павільйону становила 15,1 м, а діаметр – 3,54 м.
На виставці було також споруджено і Український павільйон у вигляді… хутора. Ну, як завжди.

Також хочеться особливо сказати про Рацлавіцьку панораму. Це гігантська картина-панорама, яку розмістили у спеціально спорудженій для неї круглій будівлі у стилі неоренесанс. Панорама зображувала битву під Рацлавіцами 1794 року, у якій польські повстанці під проводом Костюшка перемогли російське військо генерала Тормасова. Панорама розмістилася на полотні довжиною 120 м та висотою 15 м, яке виготовили у Брюсселі. На витвір витратили 750 кг фарби. Рацлавіцька панорама експонувалася і по закінченні Крайової виставки, користуючись великою популярністю. У 1946 році поляки забрали Рацлавіцьку панораму. Cьогодні вона експонується у Вроцлаві, для неї там звели новий павільйон.

Видатний львів’янин Станіслав Лем неодноразово згадує Рацлавіцьку панораму і Стрийський парк у своєму автобіографічному творі «Високий замок»:
«Як кожна львівська дитина, я, зрозуміло, час від часу ходив на Рацлавіцьку панораму. Це було величезне задоволення. Вже сам вхід налаштовував урочисто і незвично, оскільки спочатку треба було пройти крізь зону напівтемряви, а потім по драбині піднятися на поміст, який у мене беззастережно асоціювався з гондолою дуже великої повітряної кулі, що висить нерухомо. З цього помосту панорама битви здавалася абсолютно живою; причому безліч суперечок викликала проблема, в якому місці справжній паркан з насадженими на жердини горщиками переходить у намальований.» (Тут і далі ми самі переклали – не знайшли українського перекладу. Хоча він є.)

Павільйон Рацлавіцької панорами зберігся до наших днів, хоча й виглядає як занедбаний сарай. А єдина будівля Крайової виставки, яка без змін збереглася до нашого часу, – Палац мистецтв. Сьогодні в ньому знаходиться спорткомплекс Львівської політехніки. Ще з тих часів збереглася водонапірна вежа.

З інших атракцій Крайової виставки можна відзначити електричний фонтан – його струмені сягали 50 метрів і підсвічувалися різнокольоровою рухомою ілюмінацією. А неподалік фонтану знаходилася популярна у відвідувачів нафтова дільниця. Тут була споруджена справжня бурова вишка, обладнана всіма механізмами. Відвідувачів також приваблювала шахта, що зображувала копальню озокериту. Від шахти до етнографічного павільйону, що розміщувався нижче, вела похила штольня (гірнича виробка). Також тут була канатна дорога довжиною 170 м, яка була одним з найпопулярніших атракціонів виставки. Ще на виставці був споруджений акваріум з чотирма ставками та підземна печера у вигляді соляної шахти.

Виставка мала величезний вплив на розвиток Львова. За п’ять місяців роботи в її рамках було проведено безліч заходів. Зокрема, чисельні конгреси, що збирали місцевих і світових спеціалістів різних галузей господарства. Також у рамках виставки відбулася міжміська футбольна гра між командами, що представляли Львів (спортивно-гімнастичне товариство «Сокіл») і Краків. І це був перший в історії України документально зафіксований футбольний матч. Тривав він 7 хвилин – до першого забитого голу. Першими забили наші. Володимир Хомицький – от ім’я героя!

Крім електричного трамваю, відремонтованих об’єктів міської інфраструктури і відреставрованих фасадів, у спадок від Крайової виставки залишилася виставкова площа, яка потім успішно використовувалася. У період 1921-1939 рр. тут проходив щорічний ярмарок Східні торги. До речі, у назві нічого екзотичного: це для України Львів – захід, а для Польщі – схід.
Цей регулярний ярмарок усі роки користувався величезною популярністю серед львів’ян, а особливо серед львівської дітвори. Дозволимо тут ще раз згадати Станіслава Лема, дитинство якого припало якраз на міжвоєнні роки (народився він у 1921 р.). Він у книзі «Високий замок» не один раз згадує і Стрийський парк, і Східні торги:
«…ми ходили юрбою на Східний ярмарок і до тих пір збирали безкоштовні рекламні листівки і впивалися безкоштовним бульйоном «Маггі», поки нас, зрештою, не відтягали від прилавків їхні господарі».

А ще тут існував парк атракціонів. От як про це пише славетний фантаст:
«За Східним ярмарком розкинулося одне з привабливих для мене місць світу – Веселе містечко. Були там каруселі, американські гори, палац духів, колесо сміху і навіть ще цікавіші речі. Наприклад, шкіряний ідол, що падав після того, як його били у вилицю, а силомір тут же показував у відповідних величинах силу удару. Або блошиний цирк, у якому блохи хоч-не-хоч тягали мініатюрні вози та карети. Або таємничі кіоски та кабінети; в одному, коли я увійшов туди з батьком, роздягалася надзвичайно товста жінка, не з метою стриптизу, а щоб показати нам багатство феноменального татуювання, що прикрашало її. Під час демонстрації найцікавіших сцен на животі батько захвилювався, а коли вона перейшла далі, він силою витягнув мене за двері, і я встиг помітити тільки куток якогось оригінального пейзажу.»
Цікаво, чи не так?

До Східних торгів була підведена власна гілка вузькоколійної залізниці. Залізничні шляхи доставляли вантажі та пасажирів від станції Персенківка. Виставка мала власну товарну станцію, митницю, пошту, телеграф. У 1953 році стару вузькоколійку було перебудовано на дитячу залізницю з трьома станціями, яка діє і зараз.
На Східних торгах стояли передавальні вежі першої львівської радіостанції, яка запрацювала з 1930 року. Найпопулярнішими були передачі львівських гумористів Тоньця і Щепця.

Перші павільйони для Східних торгів будувалися з нетривких матеріалів, вони були тимчасовими. У наступні роки їх поступово замінювали капітальними спорудами більшого розміру. Будівлі зводилися у різних стилях, мали неабияку архітектурну цінність. Використовувалися для торгів деякі павільйони, споруджені ще у 1894 році для Крайової виставки.
У радянські часи павільйони були зайняті військовими складами. До наших днів у Стрийському парку збереглися декілька павільйонів. Наприклад, у павільйоні «Нафта» зараз розташований ресторан «Деліс». А ось невеликий, але витончений павільйон-ротонда «Скаротті» стоїть облупленою пусткою і псує красу осіннього (ми ж, кажу, були тут восени) парку.

Але що ж я все про колишні ярмарки та виставки? Треба до сучасного парку повернутися. Це передусім дерева та ландшафт.
Стрийський парк займає понад 52 гектари. У радянський період територію парку збільшили за рахунок пустирів і невживаних ділянок, встановили чавунну огорожу, посадили нові породи дерев і чагарників. Зараз він складається з трьох ландшафтних частин: зона нижніх партерів – по дну балки, лісопаркова зона – на схилах балки, верхня тераса – територія колишніх Східних торгів.
У парку налічується понад 200 видів дерев і рослин, є оранжерея, альпінарій, платанова та липова алеї. З цінних порід дерев тут зростають червоний дуб, тюльпанове дерево, магнолія, сосна веймутова, махровий глід, японський бузок, маньчжурська аралія, гінкго дволопатеве (дуже рідкісне дерево).

З 2009 року триває реконструкція парку, зокрема, відновлюється зовнішнє освітлення, перемощуються доріжки. Ми були тут у жовтні 2012 року. Не знаю, що зараз відбувається у парку (жовтень 2013), але якщо рік тому це вже був парк після трирічного відновлення, то уявляю, що там було раніше! Скоріш за все, гроші на відновлення були просто покрадені. Причому всі!
Сходи у парку розбиті, старі павільйони – напівруїни, а фонтани – так це взагалі біда усієї України. Не розумію, навіщо їх будувати? Будь-який український фонтан за рік розвалюється і перетворюється на велику сміттєву урну. Жодного позитивного прикладу не знаю. І стоять ці заср…ні чаші символами українського марнотратства і корупції. У Стрийському парку таких грандіозних розвалюх аж дві. Тут ми знайшли статтю, що влітку 2013 відновлено після реконструкції парковий фонтану «Івасик-Телесик». Кажуть, що тепер він музичний та підсвічений. Якщо це так, то впевнені, що ненадовго. От побачите.

На жовтень 2012 року головна краса Стрийського парку – ставок з лебедями – теж була на ремонті та являла собою величезне брудне місиво. Це теж реконструкція. Адже у парку давно і серйозно порушена система водопостачання, циркуляції води у озері не було, і воно перетворилося на болото. Бідні лебеді! І не тільки через воду. Тут ще знайшли ми одну статтю за літо 2013 року (коли ставок уже був реконструйований), у якій повідомляється, що відвідувачі парку скаржаться, що лебедів погано годують. Дирекція парку всі звинувачення спростовує, але скаржиться на нестачу коштів на корм птахам. Хочеться спитати: лебідь це що – слон? Це ж як треба красти, щоб трьох птахів неможливо було прогодувати? Раніше їх було чотири – три дівчинки і один хлопчик, а зараз лебедів троє. Одну, кажуть, до Тернополя відправили. (Нехай там голодує?)
А ще не слід забувати про відвідувачів, які у багатьох випадках є живодерами.

Ну, про сміття годі вже й казати. Вкотре дивуєшся: навіщо, наприклад, закохані ходять до красивого парку на побачення, якщо вони свині? Зустрічайтеся десь у хліву. А то краси і романтики навколо усім хочеться, а докинути недопалок чи пляшку до урни – то дуже важко. І що дивно: люди не помічають бруду! Це для них природне середовище. І вони абсолютно від душі можуть захоплюватися красивим осіннім деревом, заваленим пакетами від чіпсів і пляшками, і не помітити цього. Дивно.
А ще кажуть, що у Стрийському парку нема туалету. Не знаємо – нам не було потреби. Але невже це правда? Жах.
Коли потрапляєш у парк якоїсь цивілізованої країни, то там навіть листя на деревах здається чистішим і яскравішим. Чому так? Намагаюся уявити собі, що у парку Відня на лавці сидить пара австрійців, п’є пиво, кидає пляшки і недопалки під ноги (а поруч урна є) і плюється на землю. Не можу уявити! Ось так.

Тепер позитив. Не дивлячись на все тут написане, не думайте, що Стрийський парк некрасивий. Він дуже красивий і приємний. І це видно на наших фотографіях. Ми вам радимо відвідувати Стрийський парк виключно восени, тоді він вас зачарує по-справжньому неймовірною красою. Я не перебільшую. Тут так приємно: свіже повітря, багато білочок (такі кльові вони), а дерева, що грають різнобарвною листвою – від світло-жовтої до темно-червоної, – це просто казка!
Ну, і здається, що дух старої Галичини тут все ж таки зберігся. Зовсім трошки. Колись це було улюблене місце львів’ян. Тут вигулювали дітей, тут проводилися народні гуляння, сюди (не бухати) збігали школярі з уроків. Ну і як тут знов не згадати Станіслава Лема:
«Інша річ Стрийський парк. Там було озерце у формі вісімки, а по правій стороні йшла алейка, що вела на край світу. Чому я так вважав, не знаю. Може тому, що ми ніколи туди не ходили, може мені хто-небудь так сказав. Але, мабуть, я все-таки вигадав це сам і навіть досить довго схильний був у це вірити. У Стрийського парку були, принаймні, дві пам'ятки: заплутана топографія і чудове сусідство виставкового району Східної ярмарки. Взимку і влітку над нею височіла вежа Бачевського, чотирикутна, вся обкладена рядами запечатаних різнокольорових пляшок. Мене завжди цікавило: чи був у пляшках справжній лікер або тільки кольорова вода? Але цього не знав ніхто.»

Невже це колись було? Коли читаєш ці рядки, то виникає жагуча ностальгія за державою, у якій ніколи не жив, і за часом, який давно минув. Невже найкращі часи Львова – у минулому? Аж у грудях щемить від цього. Тут хочеться привести слова знаменитого львівського поета Ростислава Братуня:

Стрийський парк в осінні тихі дні,
Нагадує мені давноминуле щастя.
Стрийський парк нагадує ті дні,
Які вже не вернеш, вернуть не вдасться.

Невже не вдасться?

P.S. Для нельвів'ян, які хочуть побачити Стрийський парк не тільки зеленим, але й жовтим, помаранчевим і червоним, підказуємо, що були ми там 21-22 жовтня. Саме у ці дати, нам здається, осінь у Львові найбільше забуяла барвами. Але не прогавте – осінь тоді була ранньою, та й на деяких деревах листя тоді вже облетіло.

Жовтень 2012