Середнє – це селище на Закарпатті, яке відоме, передусім, тим, що тут роблять вино. От якщо ви, наприклад, відпочиваєте десь у закарпатському санаторії, припустимо, у Сваляві, вам обов’язково запропонують «відвідування винних підвалів з дегустацією вин». Коли будете дегустувати, не забувайте, що у селищі є ще дещо цікаве, зокрема, з архітектури. Але про це згодом. Спочатку, все ж таки, про історію і вино.

Історія.

Перші письмові згадки про Середнє відносяться до XIV ст., хоча відомо, що поселення тут існувало ще задовго до цього. Ще з кінця ХІІ ст. цю місцевість уподобали монахи-тамплієри, які згодом побудували тут замок-монастир. Але й до них тут жили люди.

Як відомо, орден тамплієрів існував до 1312 р., коли був заборонений. Після тамплієрів у замку оселилися монахи ордену Святого Антонія, а після них, у 1380 р., – ордену Святого Павла (вони пробули на цій території до сер. XV ст.). Саме павліканці відкрили в Середньому першу школу.

У середині XIV ст. Середнє отримало міські привілеї, а король Карл І Роберт подарував містечко родині Другетів. Протягом століття велася боротьба за Середнє між Другетами та родиною Палочі, які й загосподарювали тут з початку ХV ст.

У письмовій згадці про Середнє під 1407 р. йдеться, що це було велике село, яке славилося виноробством. Тут відбувалися щотижневі торги-ярмарки. В 1455 р. Середнє отримало статус містечка і деякі привілеї щодо ремесел і торгівлі. А ось місцеві селяни поступово втрачали свою незалежність і невдовзі були повністю закріпачені. У 1514 р. тут сталося селянське повстання, після придушення якого магнати досягли узаконення повного володіння селянами.

На поч. ХVІ ст. Середнє переходить до сім’ї Добо – однієї з найбагатших родин Угорщини. Найбільш відомим її представником був Іштван Добо (р.н. невідомий – 1572) – національний герой Угорщини. У 1549 р. він був призначений начальником гарнізону в Егері. В 1552 р. він разом із 1935 воїнами стояв на чолі героїчної оборони Егеру, і його армія вистояла проти облоги більшої у десятки разів армії Османської імперії. Це зірвало похід турків на Відень. Після такої перемоги король Фердинанд І подарував Іштвану Добо декілька тисяч полонених турків. Саме вони кирками видовбали у Середньому підвали. Завершилось будівництво підвалів у 1556 р., а наступного року вони були укріплені бійницями та ровами. Тобто сучасні винні підвали було фортифікаційною спорудою: служили сховищем для людей і складом зброї. Згодом підвали втратили своє оборонне значення і стали виносховищем.

Наприкінці XVI ст. Середнянський замок почав втрачати своє значення, і з початку XVII ст. він став змінювати власників. А от як центр виноробства Середнє стало найбільш відомим саме у цей час.

На початку XVIII ст. Середньому і його замку було завдано найбільшої шкоди. Тоді в Угорщині гриміло антигабсбурзьке повстання під керівництвом Ференца ІІ Ракоці. Багато українських селян разом із угорцями брали участь у повстанні, і саме Закарпаття було останнім форпостом боротьби. Після придушення повстання більшість мешканців села залишили його. За даними урбального перепису 1720 р. у селі мешкали лише 2 корінні родини, 19 родин переселенців та 11 родин дворян. Занепад села призвів і до занепаду виноробства, підвали поступово руйнувалися.

З поч. XIX ст. почалося відродження Середнього. Воно мало статус «торгового містечка» і печатку з гербом, де на срібному щиті був зображений агнець із червоною корогвою, що стоїть на зеленій землі.

Кількість населення почала поступово збільшуватися, було відновлено школу та побудовано нову лікарню. У 1815 р. у селі мешкало 1075 осіб, у 1839 – 1578 осіб. У 1830 р. почав працювати перший винокурний завод.

Перед початком Першої світової війни в селі налічувалося 302 двори, в яких проживало 1729 мешканців, а на початок Другої світової війни – 431 двір і 2552 мешканці. У1919-1925 рр. Середнє було повітовим центром у складі Ужанського комітату.

У 1919 р. Середнє, як і все Закарпаття, увійшло до складу Чехословаччини, в 1939 р. – до складу Угорщини, а у 1944 р. – до складу СРСР.

Вино.

Вино у Середньому виробляли здавен, є письмова згадка початку XV ст. про місцеві виноградники.

Як вже було сказано вище, підвали у Середньому були вириті полоненими турками у середині XVI ст. і довгий час називались турецькими. Це була унікальна фортифікаційна споруда. Підвали мали виходи на поверхню в безпечних місцях, куди можна було виводити людей. Два основні підвали були з'єднані між собою багатьма коридорами та мали безліч розгалужень. Довжина підвалів становила понад 4,5 км.

Згодом підземелля втратило своє пряме призначення і перетворилось на виносховище.

З середини XVII ст. середнянські вина поставлялися до багатьох монарших дворів Європи.

У 1711 р. під час Прутського походу цією територією проїжджав цар Росії Петро І. Йому так сподобалося місцеве вино, що він купив частину виноградників. Вина з місцевих підвалів постачалися до Петербургу.

Слід зазначити, що місцеві підвали вириті в туфі – породі вулканічного походження. Особливість цієї породи в тому, що вона має численні капіляри, через які під землю постійно проникає свіже повітря. У підвалах постійно утримується температура +12 °С. Це ідеальні умови для витримки вин.

За радянських часів тут було створено колгосп ім. Кірова, на базі якого пізніше було створено радгосп «Середнянський». Були реставровані існуючі ходи та розчищені нові. Найбільш відомим вином була «Троянда Закарпаття».

На даний момент середнянський винний підвал має довжину 950 метрів. Тут, на місцевій агрофірмі, виробляється 11 видів вина (так вказано на сайті виробника).

Для усіх бажаючих тут проводяться екскурсії – з дегустаціями і без (екскурсія, позбавлена сенсу). Тут вам докладно розкажуть історію виноробства у Середньому, а також трошки наллють. У місцевій крамниці можна купити різних тутешніх сучасних вин, а також придбати й коштовного винця врожаїв від 1944 до 1985 років з місцевої винотеки.

А ще деякі ЗМІ кажуть, що стан господарства близький до жалюгідного. Але хіба це новина для нашої країни?

Архітектура.

Комусь Середнє відоме завдяки вину, а комусь – завдяки замку.

Вважається, що середнянський замок був зведений тамплієрами у ХІІІ ст. Існує також версія, що те, що є у Середньому зараз, не замок тамплієрів, а більш пізня споруда XVI століття (лише у цей період замок згадується вперше у джерелах). А замок тамплієрів начебто був розташований неподалік сучасних руїн на пагорбі, де зараз є цвинтар.

Руїни середнянського замку не схожі, власне, на замок через свої невеликі розміри (18,6 х 16,5 м). Насправді, це донжон. Так називається головна, найбільш укріплена вежа замку. Тобто це тільки частина фортеці. Донжони в Угорщині характерні для XIV-XV століть, що теж непрямо, але підтверджує не «тамплієрське» походження середнянського замку.

Середнє. Замок, ХІІ ст.

Занепад замку розпочався не зараз, а ще з початку XVII ст., коли він вже не відігравав своєї ролі. Цікаво, що у 1711 р., після повстання Ференца Ракоці, австрійська влада вирішила зруйнувати угорські замки, щоб у подальшому різні повстанці не змогли ними скористатися. Після цього, в тому числі, перетворилася на руїни і середнянська твердиня. (Все ж таки після цього дуже багато замків в Угорщині залишилося; і після антигарсбурзького повстання 1848-1849 ще були накази їх руйнувати).

Зараз скромні залишки донжону стоять серед приватних середнянських дворів, у заростях бур’яну. Знайти споруду дуже легко, тому що до неї ведуть дороговкази.

Найбільшим храмом Середнього є греко-католицька церква, розташований у центральній частині селища. Це нова помпезна споруда.

Також греко-католицьким був нинішній православний Свято-Успенський храм, збудований у 1808 році. Біля церкви стоїть невелика каплиця у готичному стилі, а також цікавий хрест, постамент якого прикрашений барельєфом із зображенням різних знарядь праці.

У селі є католицький храм Святого Євангеліста Луки (1806). Сам костел і простий, а от територія навколо нього дуже красива, доглянута, все уквітчано – приємно подивитися.
Костел працював у радянський період. Цікаво, що храмові з давніх часів належить винний погріб завширшки 5 метрів, завдовжки – 26, а висота його – майже два метри.
При храмі існує чернечий дім Ордену Менших Братів (Францисканців).

Наостанок – трошки гумору. Нічого смішного, але чомусь це фото в усіх викликає посмішку:

Серпень 2011