Головна
Контакти
Мандруємо Україною
Автономна республіка Крим
Вінницька область
Волинська область
Дніпропетровська область
Донецька область
Житомирська область
Закарпатська область
Запорізька область
Івано-Франківська область
Київська область
Кіровоградська область
Львівська область
Миколаївська область
Одеська область
Полтавська область
Рівненська область
Сумська область
Тернопільська область
Харківська область
Хмельницька область
Черкаська область
Чернівецька область
Чернігівська область
Архітектурні споруди за видами
Корисні посилання
Про нас
Організація турів
Готелі України Блог Гостьова книга
/ Чернігівська область / Седнів

Седнів

Чернігівська область дуже щедра на різноманітні пам’ятки, надзвичайно цінні і надзвичайно цікаві. От і Седнів – одне з селищ, яке треба обов’язково відвідати, якщо ви вже потрапили на Чернігівщину.

Знаходиться Седнів недалеко від обласного центру, їхати треба від автостанції Чернігова десь близько години.

Седнів колись звався Сновськ. Це від річки Снов (російською звучить особливо романтично і містично – река Снов).
Вперше згадується у 1068 р. у «Повісті минулих літ»: «половцем воюющим около Чернигова, Святослав… изъиде на нь ко Сновеску…одоле и тако бьеми, друзіи потопоша въ Снови».
У ХІІ-ХІІІ ст. Сновськ входив до складу Чернігівського князівства. У 1149 р. у літописі згадується сновська тисяча удільного сновського князя Ізяслава Давидовича.
У 1234 р. київський князь Володимир Рюрикович і Данило Галицький взяли Сновськ та розгромили навколишні села. У 1239 р. Сновськ був знищений татарами.
У 50-х рр. ХІV ст. місто увійшло до складу Великого князівства Литовського.
Під 1527 р. у «Реестре границ черниговских» згадується «село Сновеск, городовое, домов 50 было».
З ХVІІ ст. місто має сучасну назву – Седнів.

Наприкінці ХVІІ ст. Седнів став власністю впливової української козацько-старшинської родини Лизогубів.
У 1708 р. російський цар Петро І гостював у Седневі у бунчукового товариша Якова Юхимовича Лизогуба.
У 2 пол. ХVІІІ ст. Седнів був сотенним містом і досить помітним торговельним центром. Тут відбувалися два значні щорічні ярмарки. З того часу збереглися, зокрема, цікаві відомості про таку собі пані Гошко, яка займалась виготовленням смачних пряників, які ПІВРОКУ не черствіли. Свою продукцію вона поставляла до імператорського двору і отримала перше місце на виставці в Парижі. (Цікаво, що вона у пряники додавала? Невже бензоат натрію Є211?)

У 1846 та 1847 рр. у Седневі, в маєтку Лизогубів, перебував Тарас Шевченко. Тут він написав картини «Коло Седнева», «У Седневі», «Чумаки серед могил», поему «Відьма» тощо.
Не тільки Шевченка, але й інших митців приваблювали ці дивні місця. Тут бували Борис Грінченко, Леонід Глібов та багато інших культурних діячів.

І для повноти картини треба трошки згадати родину Лизогубів. Це український козацько-старшинський (потім – дворянський) рід. Його представники мали значні земельні володіння на Полтавщині і Чернігівщині. Вони посідали високі урядові пости в різні періоди.

Власником Седнева наприкінці ХVІІІ ст. став Яків Кіндратович Лизогуб (?-1698), полковник канівський, потім чернігівський, генеральний осавул, наказний гетьман.
Його онуком був Яків Юхимович Лизогуб (1675-1749) ), політичний та військовий діяч, автор цінного історичного джерела – Лизогубівського літопису (1742?).
Ще слід згадати Семена Юхимовича Лизогуба (1689-1734). «Цінний» він, крім усього, тим, що є прадідом Миколи Гоголя. (Враховуючи, що матір’ю Семена Юхимовича була Любов Дорошенко – донька гетьмана Петра Дорошенка, а дружиною – Ірина Скоропадська – донька гетьмана Івана Скоропадського, то виходить, що Гоголь є нащадком двох українських гетьманів.)
Одним із зачинателів української фортепіанної музики був Олександр Іванович Лизогуб (1790-1839).
Можна сказати, що кожен з представників цього роду чимось прославився.

Тепер, власне, про те, що ми у Седневі побачили.
Коли виходиш з автобуса в центрі (нам здалося, що то центр) міста, то тебе зустрічає великий стенд, де зображено «план-схему туристичного маршруту». В принципі, можна і без цієї схеми обійтися – ну скільки там того Седнева?

Перше, на що ми натрапили в Седневі, була Воскресенська церква (до 1880 – Різдва Богородиці). Цей, не побоємося такого пафосного і затертого обороту, чудовий зразок українського бароко, був зведений у 1690 р. Яковом Лизогубом як родинна усипальниця.

Ховали членів родини Лизогубів тут до ХІХ ст. доки вистачало місця, а потім ховали на подвір’ї церкви.
У 1924 р. родинну усипальницю було відкрито. Тут було знайдено 44 муміфікованих тіла, які збереглися завдяки унікальному мікроклімату храму. Добре зберігся і одяг. Речі потрапили до музеїв, а от тіла демонстрували на атеїстичних виставках з метою довести пролетаріату, що зберігатися можуть не тільки «мощі святих», а й «мощі» цілком світських грішних людей, якщо будуть до цього природні умови, адже мікроклімат Воскресенського храму схожий на той, що є у Києво-Печерській лаврі або у Антонієвих печерах у Чернігові.

Фрагментарні залишки мумій знаходили у склепі ще до 1970-х рр., але куди вони поділися – невідомо. Зараз у храмі є тільки одне поховання. У 1990 р. до храму з музею Києво-Печерської лаври було повернуто вивезене з Седнева у 1924 р. тіло, яке весь час експонувалося у антирелігійному музеї лаври. Чиє це тіло – невідомо. У храмі вам розкажуть, що належить воно знаменитому Якову Лизогубу. А от знаменитих Яковів Лизогубів було двоє: Кіндратович, але він похований у Єлецькому монастирі Чернігова, та Юхимович, але він похований в Олександро-Невській Лаврі Санкт-Петербурга. Тому не вірте, що то гробниця когось з них. Те, що то Яків – можливо, адже це найпопулярніше у родині ім’я, але хтось з пізніших, менш знаменитих.
І на подвір’ї храму збереглася одна родинна могила – Євдокії Лизогуб.

Поруч із храмом зберігся будинок, збудований у 1690 р. Це кам’яниця Лизогубів. Приміщення схоже на міні-замок завдяки надбудованій у псевдоготичному стилі зі стрільчастими вікнами вежі, товстим стінам, контрфорсам і невеликим вікнам. Тут було сховище зброї та архівів Лизогубів. І з цього місця відкривається такий захоплюючий краєвид з річкою Снов!

Йдемо далі й підходимо до споруди ХІХ ст. – садибного будинку Лизогубів. Це типовий для того часу панський маєток, у якому зараз міститься школа.
Навколо будинку є парк, де встановлено чимало пам’ятників. Наприклад, тут є два пам’ятники Тарасу Шевченку. Адже він перебував тут у гостях у братів Лизогубів у 1846 та 1847 рр. Тут він займався малюванням (задля цього виділене йому було окреме приміщення) та віршував.

Так от, про пам’ятники. Перший був споруджений в Седневі у 1904 р. Автором пам’ятника був полтавський художник Михайло Гаврилко (прочитайте про цю цікаву людину). Цей пам’ятник вважається найстарішим пам’ятником Кобзареві в Україні. Та це неправда. Перший пам’ятник Шевченку було споруджено без дозволу влади у Харкові на кошти промисловця і мецената Олексія Алчевського у 1898 р. Пам’ятник простояв нелегально у Мироносицькому саду три роки. У 1901 р. збанкрутілий Алчевський продав садибу і землю купцю Шабельському, який зніс пам’ятник. Цей мармуровий бюст родина Алчевських зберігала тридцять років, а на початку 1930-х років передала до Харківського музею. Зараз цей бюст знаходиться у Державному музеї ім. Шевченка в Києві.

Але повернемося до Седнева. У 1957 р. на місці зруйнованого під час німецької окупації пам’ятника був встановлений новий, виконаний уродженцем Седнева Г.В. Бистревським, який працював художником Київського державного академічного театру опери і балету. У 1976 р. ще було споруджене погруддя Кобзаря під Шевченковою липою.

Ще у парку є пам’ятник байкарю Леоніду Глібову, який тут бував і любив, до речі, відпочивати у альтанці на схилах біля парку, яка збереглася до наших днів. Також є тут пам’ятник козацькій пісні (вважаємо, абсолютно безглуздий).
А при вході до садиби вас зустрінуть брати Ілля та Андрій Лизогуби, меценати української культури, ті самі, що запрошували до себе Кобзаря. Вони розташувалися на низькому постаменті, причому один з них сидить на купі незрозуміло чого, а інший стоїть з неприродно випнутим животом.

Тепер, власне, про найвідоміший легендарний храм Седнева. Дерев’яна Георгіївська церква (І пол. XVIII ст.). Вражаюча споруда унікальної для України архітектури. Те, що ми бачимо зараз, цілком відновлена у двотисячні роки будівля. Адже церква довгий час перебувала у запустінні і зрештою згоріла.

Існує популярна легенда, що в цій церкві знімали «Вія». Це правда, знімали. Але це напівправда. Відразу скажемо, що сцени для фільму знімали також у церкві Пресвятої Богородиці у селі Горохолино-Ліс на Івано-Франківщині, і саме її силует зображено на афіші того часу. Насправді, як не намагайтеся, ви не побачите у фільмі ані седнівської, ані прикарпатської церков. Тому що те, з чого змонтували фільм, було перезнято пізніше у спеціальних декораціях у павільйонах «Мосфільму» – там вийшло ефектніше. Тому якщо в Седневі вам будуть розповідати, що саме по цій церкві літала труна, яку ви бачили у фільмі, не вірте. А фільм дивитися – обов’язково!

До речі, пожежа зжерла не тільки седнівський «Вієв» храм. У Горохолиному-Лісі церква згоріла у 2006 р. Звичайно, що місцеві мешканці пов’язують цей факт з фільмом, нечистою силою і таке інше. Насправді, старовинні дерев’яні церкви в Україні горять масово, як і руйнуються муровані пам’ятки. Легше за все звинуватити в цьому нечисту силу. Хоча, напевно, так і є. Адже хто ж ще може так зводити з розуму українців, як не диявол, що вони так недбало ставляться до власних культурних цінностей?

Крім «Вія» в Седневі знімали ще декілька радянських фільмів, але на цей рахунок інформація різниться настільки, що, здається, тут знімали все, що тільки можна. Тому не будемо вводити вас в оману. А місцевість тут дійсно – так і проситься у кадр!

Галерея Седнева

Збільшити зображення
Седнів. Георгіївська церква, 1 пол. XVIII ст.
Збільшити зображення
Седнів. Георгіївська церква, 1 пол. XVIII ст.
Збільшити зображення
Седнів. Георгіївська церква, 1 пол. XVIII ст.
Збільшити зображення
Седнів. Георгіївська церква, 1 пол. XVIII ст.
Збільшити зображення
Седнів. Георгіївська церква, 1 пол. XVIII ст.
Збільшити зображення
Седнів. Георгіївська церква, 1 пол. XVIII ст.
Збільшити зображення
Седнів. Георгіївська церква, 1 пол. XVIII ст.
Збільшити зображення
Седнів. Георгіївська церква, 1 пол. XVIII ст.
Збільшити зображення
Седнів. Вознесенська церква, 1690, та дзвіниця, ХІХ ст.
Збільшити зображення
Седнів. Вознесенська церква, 1690.
Збільшити зображення
Седнів. Кам'яниця Лизогубів, 1690.
Збільшити зображення
Седнів. Садиба Лизогубів, ХІХ ст.
Збільшити зображення
Седнів. Альтанка Глібова, ХІХ ст.
Збільшити зображення
Седнів. Пам'ятник Андрію та Іллі Лизогубам.
Збільшити зображення
Седнів. Успенська церква, 1860.
Збільшити зображення
Седнів. Туристична мапа.