Хмельницький (до 1954 р. Проскуірів) – адміністративний центр Хмельницької області і Хмельницького району.

Місто розташоване у центральному Поділлі, на берегах Південного Бугу, за 376 км від Києва. Залізничний вузол. Відоме з 1431 р. Місто обласного значення з 1941 р.

Територія, на якій розташований Хмельницький, була заселена ще в давні часи. Дослідження виявили в околицях міста чимало археологічних пам'яток. Зокрема, на схід від мікрорайону Лезневе поселення з матеріалами доби бронзи II тис. до н. е. та скіфського часу VII-III ст. до. н. е., у мікрорайоні Озерна багатошарове поселення з матеріалами раннього залізного віку І тис. до н. е., у мікрорайоні Дубове поселення скіфського часу VII-III ст. до. н. е., у мікрорайонах Гречани та Озерна поселення черняхівської культури III-IV ст. тощо. До наших днів збереглися скіфські кургани, які датуються археологами VII-III ст. до. н. е. (один у мікрорайоні Заріччя та два на південний схід від мікрорайону Ракове).

Місто Хмельницький має майже 600-річну історію і веде свій родовід від невеличкого поселення Плоскирів або Плоскирівці. Дата заснування міста невідома, а стосовно першої згадки, достовірно можна стверджувати про існування Плоскирова (Плоскировець) вже у першій половині XV ст. На той час Поділля стає ареною суперечки між литовськими князями та польським королівством, яка закінчилася на користь останніх. Частина Поділля, включаючи Побужжя, відійшла під владу Польщі.

Король Владислав ІІ Ягайло в 1431 р. надає шляхті привілеї на подільські володіння. Серед населених пунктів, що згадуються в документах королівської канцелярії того року, знаходимо поселення під назвою Плоскирівці та відповідний до цього запис, що 10 лютого 1431 р. в місті Сопоті король Владислав ІІ Ягайло записав Янові Чанстуловському за 100 гривень право на володіння селами Голисин та Плоскирівці на річці Південний Буг у Летичівському повіті Подільської землі («… super villis Holissin et Ploskir о wcze super fluvio Boh iacentu in terra Podoliensi et districtum Latichoviensi sitas»).
У роки правління (1434-1444) Владислава ІІІ підтверджується право на володіння поселенням, яке вже названо як Ploskirow – Плоскирів.

Під час визвольної війни 1648-1657 рр. під проводом Богдана Хмельницького Плоскирів та його околиці неодноразово опинялись в центрі протидії козацьких та польських військ. Містечко неодноразово переходило з рук в руки ворогуючих сторін, при цьому зазнавши великих руйнувань як від польських військ, так і від козацьких та повстанських загонів, внаслідок чого було повністю спустошене.

У 1672 р. Плоскирів, як і все Поділля, перейшов під владу Османської імперії.

У 1699 р. турки залишають Поділля. Плоскирів знову переходить до Польщі і повертається у володіння Замойських. Плоскирівське староство виявилося повністю спустошеним, у зв'язку з чим Замойські переселяють сюди селян із польської Мазовії і мазурського Поозер'я. Так у Плоскирові та навколишніх селах (Гречана, Заріччя, Шаравечка, які на даний момент є частинами міста) з'явилися «мазури», нащадки яких склали основу католицького населення згаданих пунктів.

Згідно з переписом у 1789 р. у Плоскирові було 184 дворів єврейських, 96 міщан тяглових та 126 бобилів і піших, прибуток з міста сягав 24138 злотих. До староства належали села: Гречани, Шаровечка, Мацьківці, Заріччя, Олешин, Іванківці та Лезнів. Місто та староство перебували у володінні Замойських. Населення Плоскирова не перевищувало 2,5 тисяч осіб, у ньому був шпиталь для убогих, калік та безпритульних, на середину 1780-х рр. діяли ткацький цех, об'єднані цехи бондарів і ковалів, кушнірів і кравців, а також шевців.

Після другого розділу Речі Посполитої (1793) Плоскирів опинився у складі Російської імперії. 5 липня 1795 р. була утворена Подільська губернія, і один з її повітів став називатися Проскурівським із центром у Проскурові. Саме в імператорському указі про створення губернії вперше з'являється назва Проскурів. До речі, спеціального указу про перейменування Плоскирова на Проскурів не знайдено.

У 1806 р. у Проскурові нараховується 487 будинків, із яких лише один кам'яний, крамниць та лавок 68 дерев'яних та 7 кам'яних, млинів 2, греко-російська церква, католицька каплиця та дві єврейські школи. Торги відбувалися щотижня, по п'ятницях та неділях, кількість ярмарків збільшилася до 14 на рік. Населення міста – 2022 мешканців.

У 1870 р. введено в дію залізничну лінію Жмеринка-Проскурів-Волочиськ. На східній околиці міста побудовано залізничну станцію та вокзал.

Прокладання залізниці сприяло інтенсивному розвитку міста. На межі XIX-ХХ ст. починають працювати великі промислові підприємства: тютюнова фабрика, цукровий, чавуноливарний, цегельний, пивоварний заводи; споруджуються житлові будинки, крамниці, торгові лавки, прокладається бруківка, відкриваються нові учбові заклади (реальне училище та жіноча гімназія, комерційне училище), театр (1892), бібліотека (1901), прокладається телефонна мережа (1909), з’являється електрика (1911). Населення міста у 1909 р. складає 36 тис. мешканців. Проскурів стає найбільшим торговим центром Подільської губернії з річним торговим оборотом 5,5 млн. рублів. Лише з залізничної станції міста щорічно відправлялося 3,1 млн. пудів вантажів, а прибувало 6,9 млн. пудів. Торгівельні та кредитні установи міста обслуговували великий регіон. Особливо важливу роль Проскурів відігравав в експортній торгівлі зерном.

Другим чинником, який сприяв бурхливому розвитку міста, було розташування у Проскурові військових частин та створення великої військової залоги, що було обумовлено вигідним стратегічним розташуванням міста поблизу державного кордону. З 1875 р. у Проскурові розквартирувався 46-й піхотний Дніпровський полк, з 1889 р. 35-й драгунський (уланський) Бєлгородський полк, з 1894 р. 12-ша гарматна бригада та 19-ша кінно-гарматна бригада. На початку ХХ ст. Проскурів став місцем перебування штабів 12-ї кавалерійської та 12-ї піхотної дивізій, до складу яких входили вищезгадані полки. Для дислокування військових підрозділів у Проскурові були побудовані два військових містечка.

З початком Першої світової війни (1914) Проскурів став прифронтовим містом. У цей час тут побувало чимало відомих воєначальників Російської армії, серед яких командуючий 8-ої армії Південно-західного фронту генерал Олексій Брусілов.

У період боротьби українського народу за розбудову незалежної держави у 1917-1921 рр. Проскурів відігравав роль важливого опорного пункту Української Народної Республіки (УНР), а у 1919-1920 рр. перебував у центрі вищезгаданих подій. У місті тричі перебував Уряд УНР та Директорії (березень, листопад 1919 р., червень 1920 р.). Неодноразово в ці роки у Проскурові бували голова Центральної Ради Михайло Грушевський, голова Директорії Симон Петлюра, командуючий Українськими Січовими Стрільцями Євген Коновалець тощо. В 1919 р. як вояк армії УНР у місті деякий час перебував майбутній письменник та поет Володимир Сосюра, про що він згадує в романі «Третя рота».

15-16 лютого 1919 р. відбувся збройний виступ пробільшовицьки настроєних сил з метою захоплення влади в місті. Силами вірних Директорії військ (Запорізька бригада, 3-й Гайдамацький полк) повстання було придушене, після чого в єврейських кварталах Проскурова почався погром, який ініціював отаман Семесенко. Внаслідок кривавих подій було убито 390 чоловіків, 309 жінок, 76 дітей, поранено близько 500 осіб єврейської національності. За іншими даними загиблих було близько тисячі. До міста у зв'язку з погромом прибув головний отаман Симон Петлюра. За його наказом була роззброєна частина Семесенка і віддано розпорядження про створення спеціальної комісії для розслідування погрому.

Після поразки українських військ на більшовицькому фронті в березні державні установи УНР тимчасово переїхали до Проскурова. Тут відбулися державні наради УНР за участю членів Директорі, уряду, представників партій та громадських організацій. Саме у Проскурові відбулося останнє засідання Директорії у повному складі, та відбулася зустріч з делегацією ЗУНР на чолі з Євгеном Петрушевичем. Уряд УНР та Директорія перебували у Проскурові ще двічі (у листопаді 1919 р. та червні 1920 р.).

18 листопада 1920 р. у ході масованого наступу Червоної армії кавалерійська бригада Г. Котовського та 135-а стрілецька бригада М. Голубенка після бою з українськими частинами групи генерала-хорунжого Олександра Загродського заволоділа Проскуровом. На Поділлі та у місті встановилася радянська влада.

У 1923 р. Проскурів стає окружним центром. У місті розташувалися штаб та супутні підрозділи 1-го кінного корпусу Червоного козацтва, в який входили 1-ша Запорізька дивізія Червоного козацтва (Проскурів) та 2-га Чернігівська дивізія Червоного козацтва (Старокостянтинів).

У вересні 1938 р. в місті працювала знімальна група під керівництвом класика українського кіно Олександра Довженка, яка знімала тут епізоди кінострічки «Щорс».

8 липня 1941 р. місто окупували німецькі війська, які здійснювали масові розстріли мешканців, однак з перших днів окупації і до останніх у місті активно діяли антифашистські підпільники. 25 березня 1944 р. війска 1-го Українского фронту під командуваням маршала Жукова звільнили місто від німців. Очевидцем визволення міста став англійський письменник Джеймс Олдрідж, який того часу був закордонним війсковим кореспондентом. У в своєму репортажі він передав враження від боїв за місто.

15 березня 1941 р. місто стало центром Кам'янець-Подільської області, а 16 січня 1954 р. центром Хмельницької області, і було перейменоване на Хмельницький.

Станом на 2017 р. у Хмельницькому мешкає 268,5 тис. осіб.

Галерея Хмельницького