Головна
Контакти
Мандруємо Україною
Автономна республіка Крим
Вінницька область
Волинська область
Дніпропетровська область
Донецька область
Житомирська область
Закарпатська область
Запорізька область
Івано-Франківська область
Київська область
Кіровоградська область
Львівська область
Миколаївська область
Одеська область
Полтавська область
Рівненська область
Сумська область
Тернопільська область
Харківська область
Хмельницька область
Черкаська область
Чернівецька область
Чернігівська область
Архітектурні споруди за видами
Корисні посилання
Про нас
Організація турів
Готелі України Блог Гостьова книга
/ Полтавська область / Лубни

Лубни

Ну що сказати вам про Лубни? Місто як місто. Типове, провінційне, літописне, центральноукраїнське. Маленькі старовинні будиночки в центрі, краєзнавчий музей, церква, будинок культури...
Але все ж таки хочеться поговорити про Лубни більш докладно. Адже не про кожне місто пісня є. Про Лубни є. Починається вона так: «Од Києва до Лубен насіяла конопель…» і далі з дівчиною відбуваються неймовірні речі. (Не дивно, адже така гігантська плантація!!!) А якщо серйозно, то історія Лубен багата на цікаві факти, і на деяких з них ми зараз зупинимося.

1. Лубни – літописне місто. Засноване самим Володимиром Красне Сонечко у 988 році як одна з фортець посульської (тобто по річці Сулі) оборонної лінії для захисту південних кордонів Київської Русі від кочовиків. І написано про це у «Повісті временних літ». Тобто Лубни мають понад тисячу років життя, про що нам нагадують аж два доволі помпезні пам’ятники у місті.

2. Лубни – королівське місто. Ну, майже. Справа у тім, що найвідомішим володарем міста за всю його історію був Ярема Вишневецький, нащадок русько-литовського роду, племінник Петра Могили, придушувач селянсько-козацьких повстань і зрадник православ’я. У середині XVII ст. Лубни були столицею Вишневеччини, або ж Задніпровської Вишневеччини, – величезних маєтностей князя з населенням понад 250 тис. осіб (на той час – це о-го-го!), військом понад 10 тис. осіб. (теж о-го-го) і величезними прибутками. Все це давало Вишневецькому право (як він думав) називатися йому «віце-королем Польщі». До того ж Ярема був батьком польського короля Міхала Корибута Вишневецького, який, можливо, якраз і народився у Лубнах (1640). Так що про королівське місто все правильно.

3. Лубни – православне місто. Під Лубнами діє відомий Мгарський Спасо-Преображенський монастир, заснований у 1619 році на кошти православної меценатки Раїни Вишневецької. До речі, її син, вже згадуваний нами Ярема Вишневецький, не дивлячись на те, що став католиком у 19 років, ніяким чином не заважав розвиткові православ’я. Він навпаки, всупереч усім історичним міфам про нього, не те що не заважав, а навіть сприяв розвиткові православної церкви. Зокрема, той же Мгарський монастир захищав, дарував йому привілеї. І жодного факту утисків православних Яремою історія не зберегла.

4. Лубни – місто полкове. У XVII-XVIII ст. Гетьманщина була поділена на адміністративно-територіальні одиниці – полки. Лубенський полк був створений 1648 році та проіснував до 1781 року, коли царським урядом був ліквідований полковий устрій в Україні. Територія Лубенського полку ввійшла до складу Київського та Чернігівського намісництв.

5. Лубни – фармацевтичне місто. Багато хто знайомий з продукцією «Лубнифарм». Так от це підприємство – це не просто так. Хоча воно було засноване у 1932 році, але ж початки треба шукати ще у XVIII ст. У 1709 р. за наказом самого Петра І у Лубнах була відкрита одна з перших в Україні аптек, а також ботанічні сади для вирощування лікарських рослин.

6. Лубни – місто пушкінське. Найвідоміший вірш Пушкіна це, мабуть, «Я помню чудное мгновенье». І усім відомо, що вірш присвячений якійсь А.П. Керн. Що за дивне німецьке прізвище – Керн? А от і не німецьке, а типове лубенське. Анна Петрівна Керн була донькою міського голови Лубен (по-сучасному – мера) Петра Марковича Полторацького, а Керн – це прізвище першого чоловіка Анни, який був, до речі, старшим за неї на 35 років. Пушкін бував у Лубнах двічі: у 1820 та 1824 роках. Ну, і як типовий афроросіянин, закохався в українку. Ну, не зовсім українку, а за місцем проживання. А от усім відома дружина Пушкіна Наталі Гончарова була справжньою українкою – прапрапраонукою гетьмана Петра Дорошенка.

7. Лубни – місто українське. Так, як не дивно, ще є в Україні українські міста. Справа у тім, що 17 жовтня 1905 р. на хвилі революційних подій російський цар Микола ІІ видав маніфест про права і свободи, в тому числі і свободу друкованого слова. І от двоє молодих лубенчан – брати Шемети – вирішили видавати газету. Ну то й що? А от що: це була перша у Російській імперії газета, видана українською мовою. Називалася вона «Хлібороб» (ну чому так завжди: як українське, то обов’язково щось сільське?) Перший номер газети вийшов 12 грудня 1905 р., а усього світ побачило п’ять номерів. Слід відзначити, що надрукована газета була у маленькій типографії І. Іцковича у самих Лубнах. А от Київ тут як завжди злякався Москви (і на жаль, продовжує це робити і зараз): усі київські типографії відмовилися друкувати газету. Скажу більше, після виходу «Хлібороба» київські газети ще й дружно лизнули Москві одне місце, і усі надрукували лайливі статті на адресу «Хлібороба» за його «самостійницький» характер. Ось так. Але ж свободи свободами, а страшніше українського друкованого слова для імперії немає. Газету швиденько заборонили.
І як би не намагалися мешканці українських провінційних містечок вдавати, що вони "городські" і не знають української мови, сто років тому для людей було за щастя побачити українське слово надрукованим, а газету «Хлібороб» зачитували до дір по всій Україні. І це факт.

Ще багато чого цікавого відбувалося у історії Лубен. Наприклад, бував тут Тарас Шевченко (у 1843, 1845, 1846 роках). Упродовж 1880-1882 рр. у Лубнах працював громадським рабином Шолом-Алейхем (виїхав з Лубен тому, що одружився з донькою магната Елімелеха Лоєва Голдою, у якої був учителем. Ото пощастило бідному єврею!!! Хоча потім він до нитки промотав величезний тестів спадок). А ще у Лубнах працював адвокатом і мировим суддею Андрій Лівицький – Президент УНР в екзилі, тобто в еміграції (1926-1954).

Ось такі факти. Так що, як бачите, Лубни – не просто місто. А місто з багатою та цікавою історією. Кажуть, що Лубни дуже затишні. Не будемо сперечатися, адже дійсно, райцентри Центральної України (на Київщині, Полтавщині, Чернігівщині або ж Сумщині) мають своєрідний провінційний шарм, тихий та неповторний. І Лубни, безперечно, одне з найбільш приємних міст.

На фото зображено (згори до низу): пам’ятник тисячоліттю Лубен (1988), будинок єпархіального училища (1907), пам’ятник тисячоліттю заснування міста (1988), церква Різдва (ХІХ ст.)