Волинська область знаходиться в північно-західній частині України. На півночі її проходить державний кордон з Республікою Білорусь протяжністю 195 кілометрів, на заході – з Республікою Польща – 135 км. На півдні Волинь межує з Львівською, на сході – з Рівненською областями України. Утворена область в нинішньому територіальному поділі у грудні 1939 р.

Площа Волинської області – 20,2 тисячі квадратних кілометрів, що становить 3,3 відсотка території України.

У краї є 4 міста обласного (Луцьк, Ковель, Нововолинськ, Володимир-Волинський) і 7 районного підпорядкування, 16 адміністративно-територіальних районів, 22 селища міського типу, 1049 сільських населених пунктів.

Населення Волині складає 1041 тисяч чоловік або 2,28% від загальної кількості тих, хто проживав в Україні.

Волинь – древня земля, невід’ємна частина України. Ряд істориків вважають, що її назва походить від міста "Велиня", про яке згадують давні літописи. Знаходилось місто Велинь більш як за 20 кілометрів на захід від нинішнього Володимира-Волинського, побли¬зу гирла річки Гучви, яка впадає в Західний Буг. Від назви міста походить і назва краю та племені, що його населяло. Згадує народ "валінана" арабський мандрівник Аль-Масуді, що жив у Х столітті. Волинянами-дулібами називали племена, які проживали у верхів'ях Західного Бугу, Прип’яті.

Першу писемну згадку про волинян в історичних джерелах Русі знаходимо в найдавнішому літописі – "Повісті ми¬нулих літ", де вказується місце проживання тодішніх волинських племен: "...бужани сиділи по Бугу, а потім же волиняни". І далі: "Дуліби тоді жили по Бугу, де нині волиняни...".

В різні часи Волинню називали різні території. Двісті років тому була утворена Волинська губернія, яка включала нинішню Волинську, Рівненську, значну частину Житомирської, Кременецького району Тернопільської областей.

Волинь багата різноманітними пам’ятками археології, зокрема, часів пізнього палеоліту (від 15 до 2 тисяч років тому), коли після відступу льодовиків з’явились на цій землі групи людей. Пам’ятки доби пізнього палеоліту виявлені в Луцьку, Торчині, селах Новостав, Полонка... Значна кількість мезолітичних пам’яток, тобто середнього кам’яного віку (10-6 тисяч років тому), виявлена в се¬лах Лютка, Самари, Невір, Люб’язь, Ветли, Мала Осниця, Розничі. Численні пам"ятки неоліту (5-4 тисячі років тому) знайдені архео¬логами в Луцьку (Красне, Гнідава), Голишеві, Гіркій Полонці. Посе¬лення волинської неолітичної культури були в селах Карасин, Розничі, Новосілки, Мала Осниця, Лахвичі, Люб’язь, Стара Вижівка, Тур та інших.

В часи енеоліту (мідно-кам’яного віку, 4-3 тисячі років тому) на Волині були поселення ленпельської, трипільської, лійчастого посуду та інших культур в Луцьку, селах Зимне, Голишів, Лице, Мая¬ки, Лежниця, Литовеж, Невір, Сераховичі, Бужковичі, Згорани... Численні археологічні пам’ятки краю, що відносяться до бронзового віку (ХVШ-VШ століття до н.е,), вивчені в Берестечку, Торчині, Луцьку (Гнідава), Лищі. Серед них характеризують волинську групу тшинецько-комарівської культури 96 поселень, 14 могильників та інших пам’яток. Залізний вік (ІХ-Х століття до н.е.) залишив пам"ятки у Володимирі-Волинському, в селах Зимне, Рованці, Городок, Кульчин, П’ятидні, Торчин, Забороль, Гірка Полонка...

Давньослов"янський період Волині (І ст. до н.е. – IX ст.) теж багатий різноманітними пам’ятками. Серед них найбільш глибо¬ко вивчені городище в с.Зимне Володимир-Волинського району, посе¬лення сіл Боратин, Новостав, Гуща, Гірка Полонка, Малев, Любомль, Лежниця, Рокині та інших. Знайдено цінні скарби, особливо срібних речей, що відносяться до ІV-V століть, в с.Качин Камінь-Каширського району, а також скарби в селах Борочиче, Брани, Ласків, Лудин, Сераховичі. Так, у борочицькому скарбі загальною вагою близько 50 кг було понад 1500 римських золотих і срібних монет. В бранівському скарбі знаходилися римські медальйони, багато срібних монет.

В Іпатіївському літописі під 981 р. зазначається, що земля дулібів-волинян входить в Київську Русь. Князь Володимир Великий заклав місто неподалік від давнього городища Велинь й назвав його Володимиром. У "Повісті минулих літ" згадується, що в 988 р. князь Володимир Святославович віддав це місто своєму синові Всеволоду в удільне володіння.

Місто Володимир стає не тільки політичним, а й релігійним центром князівства. Звідси християнство, яке вже тут було в IX ст., поширювалося на землі інших племен,

Розвиваються й міцніють міста краю. Так, в Іпатіївському лі¬тописі Луцьк вперше згадується 1085 р., Бужськ, Перемиль, Турійськ, Шепель – 1097 p., Чорторийськ – 1100 p., Устилуг – 1150 p., Камінь – 1196 p., Любомль, Рай – 1287 p. Значення їх підкреслюється історичними згадками про них. Зокрема, в давньому літописі Володимир називається 105 разів, Луцьк – 33, Любомль – 5, Турійськ – З рази.

Першим волинським князем, який перебував на княжому столі у Володимирі, згадується Всеволод Володимирович (988p.), згодом – Святослав Ярославович, Олег Святославович, Святополк Ярославович та інші. Династію Мономаховичів, яка княжила на Волині понад 200 років, започаткував внук Володимира Мономаха князь Ізяслав, який княжив у Володимирі в 1136-1154 рр. Волинь з 1157 р. відокре¬милася в самостійне від Києва князівство. Князь Мстислав Ізяславович споруджував тут храми, зміцнював князівство.

Величі і могутності набула Волинь за князя Романа Мстиславови¬ча (1171-1205), полководця, будівничого, дипломата. Він захищав край від нападів з півночі ятвягів, литовців, а з півдня – половців, будував і зміцнював фортеці в Берестє, Кобрині, Любомлі, Ратно, Камені.

В 1199 р. Роман Мстиславович приєднав до свого князівства Галичину. Постала могутня Галицько-Волинська держава, яка була значною політичною та економічною силою. Літопис називає князя Романа Мстиславовича мудрим правителем, який "одолів усі погансь¬кі народи, мудрістю ума додержуючи заповідей божих".

За князя Данила Галицького (1205-І264 pp.), сина Романа, Галицькo-Во¬линська держава мала великий авторитет у Європі. Данило був визнаний королем й посилював могутність князівства, він мужньо відбирав усі зазіхання угорців на Галичину.

Увійшов у історію Волині як князь-книжник і філософ Володимир Василькович (1269-1289). Він за двадцять років свого князюван¬ня дбав про розвиток міст, будував церкви і монастирі, писав і роз¬давав книги. Як і його дід Данило, мав титул "короля Руci і князя Володимирії" волинський князь Юрій І (1301-1315) У 1340 р. волинські бояри проголосили князем Любарта, сина Великого князя Литовського Гедиміана, Любарт прийшов на волинський престол вже будучи одруженим з княжною Бушею – дочкою луцького князя Лева. Як волинський князь, Любарт правив майже 50 років, правив за традиціями і законами своїх попередників.

Проте за наступників Любарта Волинь поступово переходить під Литовське князівство. Вища на той час давня українська культура переймається литовцями, а давня українська мова стає другою офіційною мовою Литви. Польські королі розширюють свою експансію на схід, відірвавши західну частину Волині. Після Люблінської унії 1569 р. шляхетська Польща захоплює всю Волинь і створює Волинське воє¬водство, де проводить політику національного і релігійного пригноб¬лення.

Боронило батьківську віру і звичаї українське козацтво. Народ повставав проти наруги поневолювачів. У 1592-1593 рр. волиняни були в загонах повстанців Христофора Косинського, в 1594-1596 рр. – серед козаків Северина Наливайка, який 1595 р. на деякий час здобув місто Луцьк. В боротьбі проти національного і релігій¬ного утиску велику роль зіграло Луцьке православне братство, створене 1617 р. при Чеснохресному монастирі і церкві. Волиняни брали найактивнішу участь у визвольній війні українського народу 1648-1654 рр. На її початку загони великих повстанців очолив Федір Липка. В козацьких військах під хоругвами і булавою гетьмана Бог¬дана Хмельницького волиняни воювали за свою волю і віру, вони пережили трагедію Берестечка, раділи своїм перемогам над понево¬лювачами. Постала в боротьбі українська держава згодом зазнала руїн. На Волинь почали повертатися старі порядки, відтак ще біль¬шими стали національні і релігійні утиски. Патріоти краю, такі як Данило Братковський та інші, боролися за приєднання Волині до Гетьманщини і створення єдиної української держави. 1702 p. поневолювачі схопили і стратили Д. Братковського.

У 1704 р. проходив Волинь із своїм військом гетьман Іван Мазепа, 1768 р. захопила цей край і стихія гайдамацького повстання, названого Коліївщиною.

З другим поділом Польщі 1793 р. частина Східної Волині ві¬дійшла до складу Російської імперії, а в 1795 р., після третього поділу, – вся Західна Волинь увійшла до Росії. Була утворена Волинська губернія.

Ударні армії російських військ знаходились на Волині під час наполеонових війн 1810-812 рр. У 1831 р. після повстання по¬ляків царський уряд ліквідував багато польських шкіл, а згодом (у 1839 р.) і церковну унію.

Царськими указами і різними циркулярами 1847, 1863, 1876 рр. заборонялися українська література, друкування україномовних книг.

Ще в 1847-1848 рр. на Волині, як і в усій Правобережній Україні, було проведено інвентарну реформу, що мала закріпити за селянами землю, якою вони користувалися. За реформою 1861 р. селяни викуповували цю землю за цінами в декілька разів вищими від реальних, що викликало опір й відчайдушні виступи, повстання проти влади.

Друга половина XIX ст. характеризується значним промис¬ловим розвитком краю, створенням нових підприємств. У 1873 р. було побудовано залізницю Здолбунів-Ковель, у 1877 р. Люблін-Ковель.

Внаслідок впровадження на початку XX століття столипінської аграрної реформи у волинських селах за 10 років переселено на ху¬тори 14 відсотків селянських дворів. Тоді значка кількість землі була власністю поміщицьких господарств.

У роки першої світової війни через Волинь декілька разів проходила лінія фронту між російськими, з одного боку, і австро-німецькими військами, з другого. В червні 1916 року російські війська під командуванням генерала Брусилова прорвали фронт, зай¬няли Луцьк і відтіснили австро-німецькі війська на лінію річки Стохід. Більше року протримався фронт на цій лінії, внаслідок цього було знищено багато довколишніх населених пунктів.

Революційна віхола на початку 1917 р. в Росії, повалення самодержавства сприяли утворенню в Україні Центральної Ради на чолі з М.Грушевським. З утворенням УНР відновлювалась українська державність. Після захоплення влади у Росії більшовикам розпочався їх наступ на Україну. На Волині радянську владу прого¬лошувала 126-та дивізія під командуванням прапорщика О.Дмитрієва, в якій переважний вплив справляли більшовики. У 1918 р. Волинь була окупована німецькими військами, у грудні 1918 р. в Луцьку й інших містах знаходилися військові сили Директорії. З травня 1919 р. Волинь окуповують поляки, яких у липні 1920 р. відтіснили червоноармійці.

У вересні 1920 р. край потрапляє під польську окупацію, майже на двадцять років прикриту Ризьким договором 1921 р. Утворюється Волинське воєводство з центром у Луцьку. Забороняється українська мова в державних установах, школах. Землю роздають польським колоністам-осадникам. Численні страйки, виступи населення проти влади придушуються.

Вкрай низьким був життєвий рівень населення на Західній Україні. Влада намагалася за будь-яку ціну втриматися, посилюючи репресії. Відомо немало судових процесів над членами найбільш впливових політичних сил, що боролися проти тодішнього окупаційного режиму, зокрема, ОУН і КПЗУ.

Внаслідок підступного акту Молотова-Ріббентропа по суті було розв’язано Другу світову війну, поділено сфери впливу. 1 вересня 1939 р. гітлерівці розпочали окупацію Польщі. 18 вересня цього ж року в Луцьк вступили частини Червоної армії, відтак встановлено ряднську владу. 4 грудня 1939 р. утворюється Волинська область. Поряд з такими діями, як впровадження української мови, розвиток системи освіти, охорони здоров’я, розпочалися насильницька колекти¬візація, а також політичний терор.

22 червня 1941 р. Волинь однією з перших зазнала нападу гітлерівської Німеччини. Під сильним натиском переважаючих сил фашистів відступили частини розміщеної на Волині 5-ї армії. 8 липня 1941 р. область повністю окупували гітлерівці. Принагідно скажемо, що вже в перші дні війни енкаведисти розстріляли в’язнів Луцької, Ковельської тюрм, у тому числі й тих, кого затримали лише за дрібні побутові порушення.

Війна принесла на Волинь неймовірні страждання й руйнації. Фашисти знищили 165 300 жителів області, понад 20 тисяч волинян вивезли до Німеччини на каторжні роботи. Спалено і понищено 107 сіл. Пограбовано і вивезено цінну сировину, майно підприємств, господарств, багатьох громадян.

Звірства окупантів викликали активний рух опору. До весни 1942 р. в області вже сформувалося сім місцевих партизанських загонів, а всього ж в роки війни діяло більше 50 загонів й з’єднань.

З 1942 р. на Волині почали створюватися бойові сили Української Повстанської Армії. На її території діяли сотні, курені, рої воєнної округи "Турів" групи УПА-Північ, які формувалися в основ¬ному з місцевого населення і мали його підтримку.

Початок звільнення Волині від фашистської окупації настав у січні 1944 р. в результаті наступальної операції 13-ї армії 1-го Українського фронту. 2 лютого було очищено від німецьких фашистів місто Луцьк, до 10 лютого – Ківерці, Маневичі. У березні 1944-го – Камінь-Каширський, Любешів. 4 липня були визволені Турійськ, 6 лип¬ня – Ковель, 18 липня – Стара Вижівка, 19 липня – Любомль, 20 лип¬ня – Володимир-Волинський, 21 липня – Устилуг. Визволені вони вій¬ськами 13-ї, 2-ї Гвардійської, 8-ї Гвардійської, 69-ї, 1 і 2 тан¬кових армій.

У 1944-1945 рр. в діючу армію було мобілізовано і кинуто на фронт 107 тис. волинян. Тисячі з них загинули або пропали без вісті.

В повоєнні роки трудівники краю піднімали з попелу і руїн міста і села, відновлювали народне господарство.

Вже 1949 р. промисловість Волині досягла довоєнного рівня. Проте на селі насильницькими методами здійснювалася колективізація сільського господарства. Багато чесних господарів під приводом ганебного "розкуркулення" було відірвано від землі, вивезено до Сибіру, в табори гулагу. Тоталітарна система всіляко переслідувала інтелігенцію, ско¬вувала свободу слова, будь-яке вільнодум’я.

Докладніше про Луцьк, Володимир-Волинський, Олику, Зимне