Головна
Контакти
Мандруємо Україною
Автономна республіка Крим
Вінницька область
Волинська область
Дніпропетровська область
Донецька область
Житомирська область
Закарпатська область
Запорізька область
Івано-Франківська область
Київська область
Кіровоградська область
Львівська область
Миколаївська область
Одеська область
Полтавська область
Рівненська область
Сумська область
Тернопільська область
Харківська область
Хмельницька область
Черкаська область
Чернівецька область
Чернігівська область
Архітектурні споруди за видами
Корисні посилання
Про нас
Організація турів
Готелі України Блог Гостьова книга
/ Івано-Франківська область / Болехів

Болехів


Болехів – місто, яке лежить на самому кордоні Івано-Франківської та Львівської областей. Місто це – транзитне. Колись тут пролягав головний торговельний тракт, що йшов до Стрия. І зараз по трасі, яка проходить крізь місто, пролітають, не зупиняючись, автобуси, фури, автомобілі. Всі поспішають у своїх справах, і нікого не цікавить життя цього маленького провінційного містечка. Часто через місто прямують екскурсійні автобуси до популярних серед туристів Скель Довбуша. От і ми якось побачили Болехів з вікна такого автобуса, а потім, за рік, спеціально заїхали сюди, щоб познайомитися з містом ближче.

Перша письмова згадка про болехівські землі відноситься до 1371 р. У документах XV ст. згадується Болехів Волоський. У 1546 р. у Болехові, на Старій Бані, було споруджено перше підприємство – солеварню (старовинна солеварня збереглася у місті й досі). У 1603 р. Болехів отримав магдебурзьке право. У XVI-XVII ст. його кілька разів грабували та руйнували кримські татари. Населення міста брало активну участь у національно-визвольній війні 1648-1657 рр. і в опришківському русі XVIII ст.

З 1772 р. місто входило до складу Австрії, з 1919 р. – до складу Польщі, а у 1939 р. приєднано до СРСР.

До Другої світової війни близько 65% мешканців міста були євреями, 18% – поляками, 16% – українцями. Свого часу єврейське населення міста сягало і 78%. Під час Голокосту з 3000 євреїв Болехова вижило лише 48. А останній єврей покинув місто у 2003 р. У 2006 р. у США вийшла книга Даніела Мендельсона «Зниклі: пошук шести з шести мільйонів», у якій автор намагається відтворити історію своєї родини, що колись жила у Болехові. Шестеро з його предків були знищені нацистами. Книга стала світовим бестселером.
Зараз про численну єврейську громаду нагадує лише велика синагога, на фасаді якої майорить гордовитий напис – «Клуб шкіряників».

До речі, про шкіряників. Шкіряне виробництво ще з давніх часів було одним з основних у Болехові. У ХІХ – 1-й пол. ХХ ст. тут працювало багато шкіряних майстерень, і за радянських часів професійний «профіль» міста не змінився. Тільки от великі шкіряні заводи наробили багато лиха. За весь час роботи цих підприємств місцеві мешканці потерпали від токсичних викидів шкіряного виробництва. Зараз у малесенькому місті діє аж три шкіряних підприємства. Зазвичай, українці не зважають на екологію і протестують проти закриття шкідливих виробництв, аби робота була, якщо навіть від того всі нафіг повиздихають. А от мешканці Болехова вже доведені до того, що вимагають закриття шкіряних підприємств, адже, кажуть, нема чим у місті дихати, а вода та ґрунт повністю отруєні. Погодимося, дихати важливіше ніж заробляти. Коли вже усі українці це зрозуміють, а особливо багаті? Хоча багатим що – їхні діти будуть жити в Англії та Америці.
Через це багаторічне забруднення місцеві мешканці навіть трасу перекривали. Цікаво, допомогло?

Раз вже пішло тут про проблеми, то згадаємо ще одну – дороги. У Болехові вони одні з найбільш вражаючих в Україні у сенсі роздовбаності. Ви бачили на фотографіях поверхню Місяця? Ото можна просто засняти фрагмент міжнародної траси, яка проходить Болеховом, і буде вам місячна поверхня з усіма кратерами. Тільки у Болехові кратерів набагато більше. До речі, на виїзді з міста у бік Долини помітили, що будується нова помпезна церква. Судячи з усього, будівництво багато грошей коштує. І, мабуть, викидаються вкладаються вони для того, щоб у храмі люди з ранку до ночі просили Бога скинути їм з неба нові дороги та очисні споруди. Просто так.

Продовжимо. З історією Болехова пов'язані імена багатьох видатних людей. До них насамперед належить Наталія Кобринська (1855-1920) – українська письменниця і громадська діячка, організатор жіночого руху на Прикарпатті, можна сказати, одна із засновниць українського фемінізму. Її батьком був відомий громадський діяч Галичини, член австрійського парламенту Іван Озаркевич. Кобринська організувала у місті курси для дівчат, де навчала їх мистецтву ведення домашнього господарства, і займалася культурно–просвітницькою діяльністю. Згодом першою у Галичині подала до віденського парламенту петицію з проханням законодавчо закріпити за українськими жінками право на вищу освіту. Вона товаришувала з Ольгою Кобилянською, яка була послідовницею та ученицею Кобринської і часто відвідувала Болехів. Її двоюрідна сестра Софія Окуневська стала першою в Австро–Угорщині жінкою–лікарем і доктором медицини. Кобринська створила першу українську жіночу організацію і видала жіночий часопис «Перший вінок» із творами сімнадцяти письменниць, зокрема, Лесі Українки, Олени Пчілки, Дніпрової Чайки, Людмили Старицької тощо.

Згадаємо тут і про Івана Франка, який часто бував у місті, гостював тут у друзів та збирав матеріали до своїх творів. Дружив Франко, звичайно ж, і з Наталією Кобринською, образ якої він змалював у своєму вірші «Вандрівка русина з Бідою» (вандрівка – то мандрівка):

В Болехові баталія.
Там Кобринська Наталія
В величезний будинок
Всіх зібрала русинок.

Одна варить, друга місить,
Третя хлопські діти тішить,
Ті годують маленьких,
А ті миють пеленки.

А Натальця з старшенькими,
Пильно держить школу з ними,
Учить хлопців і дівчат,
Як з Бідою воювать.

Каже русин: «Щасть вам боже!
Отеє справді діло гоже!
Вперве бачу не в жарті,
Що й попівни щось варті!»

(«Попівна» – це Кобринська: її батько був священиком.)

У місті діє будинок-музей, точніше, просто музей Кобринської, тому що її власний будинок був спалений через те, що вона хворіла на тиф, від якого й померла.

Зараз Болехів – це місто Долинського району Івано-Франківської області (раніше існував окремий Болехівський район) із населенням бл. 10,7 тис. осіб. Через Болехів протікає річка Сукіль. Місто не належить до надто привабливих для туристів, але тим, хто цікавиться старовиною, тут є що оглянути.

По-перше, привертає увагу струнка ратуша (1863) – дуже симпатична будівля рожевого кольору, в якій зараз розміщується міська рада. (От коли ми відвідали місто у 2013 р., ратуша була вже не рожевою, а оранжевою, що теж незвично.)

Поруч із нею є декілька старовинних кам’яниць та, як спочатку здалося, нова помпезна церква. Виявилося, не нова: побудована вона була у 1909 р. і називається на честь Святих Жон Мироносиць. І хоча вона архітектурно нецікава, все ж таки сучасна дзвіниця поруч – ще гірша.

У місті є ще декілька культових споруд: костел Успіння Пресвятої Діви Марії (1 пол. ХІХ ст.), який зараз відреставрований, греко-католицька церква Святої Параскеви (1860), а також дерев’яна церква Успіння Святої Анни (1870), але останню ми, на жаль, не побачили.

У центрі міста збереглося декілька старовинних будинків ХІХ ст., зокрема, хочеться відзначити колишній готель Брюкенштайна (зараз будинок місцевого «Укртелекому»), а неподалік, на вулиці Коновальця, стоять поруч два симпатичних особнячки: колишня вілла доктора Клейнберга та житловий будинок, де зараз розміщується лікувальний заклад (на фото нижче).
Багато у центрі міста більш скромних будинків, які, тим не менш, мають якусь старовинну чарівність: от історичний музей, заснований у 1967 р., розміщується у цікавому особнячку.

Як доїхати? Як ми тут вже згадували, через Болехів проходить жахлива міжнародна траса, по якій ви можете доїхати будь-яким автобусом напрямку зі Львова до Івано-Франківська (і, звичайно ж, навпаки). А ще у Болехові є залізниця. І до міста ви можете доїхати унікальним потягом «Стрий-Івано-Франківськ», який ходить два рази на день. Складається він із дизеля і півтора вагона з дірками у підлозі, які були списані на металобрухт десь у 50-х рр. до нашої ери. Їде ця диво-техніки з середньої швидкістю 10 км/год. Контингент пасажирів – бухі селяни з торбами. Але ж дешево! До речі, якщо скористаєтесь цим пепелацом, то зверніть увагу на дві цікаві старовинні печі у, м’яко кажучи, задрипаному будинку болехівського вокзалу.
Інші згадані у тексті будівлі Болехова можна побачити у нашій галереї.

Серпень 2009, липень 2013
Збільшити зображення
Болехів. Костел Успіння Пресвятої Діви Марії, 1820-1830-ті рр.
Збільшити зображення
Болехів. Церква Святої Параскеви, ХІХ ст.
Збільшити зображення
Болехів. Колишня вілла Клейнберга, ХІХ ст.
Збільшити зображення
Болехів. Колишній готель та ресторан Брюкенштайна, 1900-1905.
Збільшити зображення
Болехів. Будинок краєзнавчого музею.
Збільшити зображення
Болехів. Залишки старовинної забудови на вул. Січових Стрільців.
Збільшити зображення
Болехів. Старовинний будинок на вул. Січових Стрільців.
Збільшити зображення
Болехів. Ратуша, 1863.