Зі слів літописця Нестора «У рік 6393 [885]. … володів Олег деревлянами, полянами, сіверянами, радимичами, а з уличами й тиверцями мав рать». Слов'янські племена уличів та тиверців жили по верхів'ях ріки Західний Буг, правих приток Прип'яті, центром яких було місто Володимир. За угорськими хроніками, так званими «Нотаріями короля Бели», місто існувало вже у 884 р. під назвою Ладомир. Перша літописна згадка про місто під назвою Ладомир відноситься до 866, а Володимир – до 988 р. Вона збереглась у «Повісті временних літ». У 906 році ці племена брали участь у поході Олега проти греків. Це означає, що волиняни ввійшли до складу Русько-Київського князівства ще на початку Х століття. Це був період об'єднання східнослов'янських племен в єдину державу – Русь.

Вперше Володимир-Волинський згадується в літописах під 988 роком, коли київський князь Володимир Святославич, прозваний «Великим» здійснив похід на захід. Тут на землях волинян та бужан, на правому березі річки Луги, підпорядкував язичне місто під назвою Ладомир. І у 988 році нарік його своїм іменем – Володимир. У цей період Ладомир стає значним культурним, торгівельним та військовим центром. Місто знаходилось у прикордонні і в центрі Волинської землі, на перетині важливих шляхів. По утворенню єдиної держави з центром в Києві роль Володимира зростає. Його вигідне стратегічне розташування зумовлювало розміщення тут великих торгівельних осередків та місій, в тому числі зарубіжних.
Відповідно тут зосереджувались і значні військові сили. Один із сухопутних шляхів до Європи проходив через Володимир. За 12 кілометрів поблизу міста через річку Буг, біля військової фортеці Вотня (нині Устилуг) існувала значна переправа. В політичному відношенні місто набуло статусу столиці Волинської землі.

У хроніках раннього середньовіччя Володимир згадується як столиця значних слов'янських племінних об'єднань. Варто згадати про ранньо-слов'янське поселення VI-IX століть – Зимнівське городище, що в 5 кілометрах від міста. Це поселення на початку IX століття було повністю знищене варварами. Ймовірно, що частина жителів, після руйнування поселення вибрала новим своїм осідком місцевість, на якій тепер знаходиться місто. Тобто цілком можливо, що в історії Володимира маємо один з найбільш ранніх випадків так званого «перенесення міста». Бурхливий розвиток Володимира в Х-ХІ столітті призвів до того, що в його міську територію було внесено і Зимне, де споруджено монастир, відомий з 1054 року, і виник один з міських некрополів, що нараховував майже 500 курганів.

Місто мало дуже міцні, досконалі укріплення. На високих земляних валах були збудовані стіни з кількома воротами. У Х-ХІІ ст. у місті були розвинуті зброярське, ювелірне ремесла, гончарство та кам'яне будівництво. Археологічні знахідки на відомих пам'ятках давнини свідчать про високий рівень ремісників Володимира. З міста був поширений експорт зброї, ювелірних виробів за межі Волині. На початку ХІІ ст. у місті орієнтовно нараховувалось понад 20 тис. жителів. За літописними та археологічними знахідками княжий період відзначався значним економічним розвитком, в тому числі будівництво. У місті було побудовано 8 кам'яних храмів (Х-ХІІІ ст.), разом з дерев'яними – понад 20 храмів і палаців. У ХІІ ст. у місті склалась своя архітектурно-будівельна школа.

992 року у Володимирі засновано єпископську кафедру. Першим єпископом Володимирської кафедри став Стефан I. При кафедрі була заснована школа, де вчили грамоти, писання й переписування церковних книжок та документів не тільки слов'янською, але й грецькою та латинською мовами. У 1097 році у Володимир заради перевірки шкіл та вчителів приїжджав літописець Нестор.
Центральна частина укріплень – це було городище «Волинського типу». Дитинець займав площу 1,5 гектарів мав два виходи – з північної сторони великий, і менший, з південної; був оточений валом, по верху якого розміщені дерев'яні стики з галереями та баштами. Навколо дитинця був викопаний рів, по якому був пропущений один із рукавів річки Смоча. Окольне місто також являло собою лінію валів та ровів, що оточували дитинець, ансамбль Успенського собору та кілька монастирів з житловими забудовами. Воно мало майже правильну півкруглу форму, чому сприяло радіально-кільцеве планування вулиць. У місті було троє воріт – Київські, П'ятницькі та Гридшині.

Пізніше князь Володимир віддає місто в удільне володіння своєму сину Всеволодові. Відтоді Володимир стає столицею Волинського, а з 1199 року Галицько-Волинського князівства – державним, адміністративним, торговельним і культурним центром не тільки Волині, але і сусідніх князівств та земель. Наприкінці XIII – початку XIV століття у Володимирі-Волинському писався Галицько-Волинський літопис (Волинська частина). Володимир відігравав велику роль в торгівлі між півднем і північчю, використовуючи водяний шлях річкою Буг через Дрогочин до Балтійського моря і річкою Прип'ять до Києва. Для розвантаження суден у місті були обладнані спеціальні «узвози». Місцеві купці вели торгівлю з багатьма країнами Європи і Азії. Ймовірно, що вже у другій половіні XIII століття Володимир користувався міським правом, яке боронило як купців, так і ремісників від місцевих феодалів.

Володимирський престол часто переходив з рук в руки, тут довго не могла сформуватись окрема князівська династія. Міжусобиці, що часто спалахували між нащадками Володимира Великого, сповільнювали розвиток міста. Засновником династії став внук Володимира Мономаха Ізяслав Мстиславович. Його нащадки князювали на Волині майже два сторіччя.

У 1199 році володимирський князь Роман Мстиславович об'єднав галицькі і волинські землі в одну велику державу. Цей великий державний діяч і полководець був на престолі у Володимирі і Києві. Певний період керівництво державою здійснювалось з єдиного стольного града Володимира. Бурхливі часи, лиха доля принесла дітям великого князя Романа по його смерті, які змушені були поневірятись по чужих краях із своєю матір'ю, а у дорослому віці всі сили віддали боротьбі з боярством і татарами.

Часті міжусобні війни, напади ятвягів та литовців, а від 1240 року руйнівні напади татар, завдавали величезної шкоди місту. Особливо трагічно закінчилися напади татар на Володимир у 1241 і 1261 роках, коли не тільки замок, але й ціле місто було стерте з лиця землі. Данило Галицький, князь Василько, а пізніше його син Володимир Василькович, боронили та відбудовували Володимир. Після Володимира Васильовича на володимирському столі княжили: від 1292 р. Юрій I, Андрій I, Лев II і Болеслав, Юрій II (у 1340 р.) На цьому лінія Романовичів обривається. На печатках грамот Юрія II постаті останніх володимирських князів на троні одягнені в мантії із короною на голові (що свідчить про королівський титул), а також з мечем на коні.

Після трагічної смерті Юрія II (він був отруєний), польський король Казимир захопив Володимир і почав тут будувати великий мурований замок, однак невдовзі змушений був відступити, залишаючи замок князю Любарту Гедиміновичу недобудованим. З невідомих причин Любарт нищить кам'яний замок. Після 1341 року, коли столиця під брязкіт мечів переходить до східного міста Луцька, Володимир стає центром удільного Волинського князівства.

Як видно з документів, місто Володимир в 13-14 ст. веде велику торгівлю з Польщею, Чехією та Тевтонським орденом, але відсунення кордонів і перенесення столиці князівства спричиняє майже цілковите припинення торгівлі. Володимир, безустанно плюндрований татарськими загонами, стає поступово містом-руїною. В 1324 році місту було надано Маґдебурзьке право.

У складі Литви воно перебувало до Люблінської унії 1569 року, коли Польща і Литва об'єднались в одну державу. Після Люблінської унії місто перейшло до корони Польської. Володимир стає місцем перебування уніатських митрополитів. У XVI стю було дві ревізії замку. Із актів ревізії 1545 року відомо, що Володимирський замок знищений пожежею. Король Казимир разом з дружиною відвідав Володимир і велів відбудувати замок, тоді ж він віддав Володимирське староство князю Олександру Сангушковичу. З ревізії 1552 року дізнаємося, що замок побудовано з дубового дерева стараннями городничого Солтана, і що він має п'ять веж. B'їздна чотирикутна, інші круглі, королівський палац, побудований з соснового дерева і покритий ґонтою, є церква Іокима і Анни та дванадцять домів. I ледве місто починає підніматися після татарських нападів 15 ст., як знову було пограбоване та спалене в 1657 р., під час шведської війни. З люстрації 1765 року відомо: замок, що стоїть посеред боліт, обнесений валами, і міст через болото дерев'яний пошкоджений. Ворота дерев'яні, в два яруси. На першому – в'язниця для простих людей, на другому – для шляхтичів. У місті діють цехи: кушнірський, пекарський, різницький, ковальський, шевців та кравців, налічується сорок будинків. З люстрації 1789 року: населення – 202 чол., дерев'яний замок розібрано, міщани скаржаться на відсутність ратуші. Народ настільки збіднів, що вже не в змозі платити податки.

Для підняття благоустрою міста король Казимир II Ягемонович на початку 14 ст. дарує Володимиру магдебурзьке право, яке в 1509 році було підтверджено королем Сигізмундом I. В 1570 році король Сігізмунд Август знову підтвердив це право, установив цехи, забезпечив свободу промислів і торгівлі, заснував два рази в неділю базари і три двотижневі ярмарки в рік, а також дав право мати свою міську печатку з зображенням св. Георгія Змієборця на коні. 1774 року король Станіслав-Август підтвердив місту магдебурзьке право і збільшив число ярмарок.

У найтяжчі часи, в 1593 і 1652 роках, відбувалися у Володимирі так звані сеймики Волинського воєводства, урядував міський суд Київського воєводства, сеймики Київського воєводства. Сеймики проходили в Успенському соборі, побудованому ще за часів Мстислава Ізясловича (1154-1162 рр.), або в домініканському костелі.

У 1786 році у місті відкрито аптеку, взагалі, першу на Волині. У місті діяла друкарня.

У 1588 році князь Костянтин Острозький реформує давню школу при православній кафедрі, призначаючи двох вчителів з слов'янської та грецької. На початку XVII ст. школа переходить під патронат єпископа Іпатія Потія. Його наступник реєструє її на зразок єзуїтських колегій, пізніше ця школа переходить до Василіан. У вісімнадцятому столітті школа у Володимирі називається колегіумом і має шість класів. Колегіум отримує статус вищого навчального закладу. В ньому навчалось більше 400 учнів, а також освіту тут здобували Феофан Прокопович та Стубелевич.
1795 року місто Володимир приєднано до Росії як повітове місто новоутвореної Волинської губернії і перейменовано у Володимир-Волинський. Школа (колегіум) переходить під управління Волинської навчальної округи і як усі школи підлягає Фадею Чацькому, як п'ятикласна повітова школа. Після першого польського повстання 1831 року школа була закрита і лише в 1869 р. у Володимирі-Волинському знову було відкрито двокласну російську повітову школу. В цей же рік було відновлено Волинську єпархію і призначено православного єпископа.

В 1887 році в пам'ять 900-річчя Хрещення Русі у Володимирі при Василівській церкві було засноване Православне Свято-Володимирське Братство, одним із основних завдань якого було збереження древніх церковних пам'ятників, в тому числі збереження Мстиславового храму від дальшого руйнування. В число завдань входило обладнання сховища древніх літературних та інших пам'яток і бібліотеки з книг релігійно-мирського змісту.

У 1892 році у Володимир-Волинському налічується 8836 жителів; 1199 будинків (з них 133 кам'яні); тютюнова фабрика та трубочний завод, на яких працювало 33 робітники. Вулиці не бруковані, лише подекуди прокладені дерев'яні тротуари у дві-три дошки. Чотири рази в рік бувають ярмарки.

Трохи оживила місто побудована у 1908 році залізниця, яка сполучила Володимир з Ковелем, а тим самим з Варшавою та Києвом. Місто славилось своїм гончарним промислом, при міському магістраті до 70-х років XIX століття існувала цехова управа гончарів.

Hа початку Першої світової війни майже все населення міста було евакуйоване на схід. Залишилися лише підрозділи Бородинського полку. У 1915 р. Володимир-Волинський зайняли австрійські війська. Під час окупації містом командував військовий посадник українець Гнат Мартинець. У цей час при сприянні Українських Січових Стрільців, що перебували тут, створилися школи. У Володимирі українська школа нараховувала понад 300 дітей.

З 1921 по 1939 роки Волинь була у підпорядкуванні Польщі. У цей період місто носило назву «Владзімеж».

Безкінечні війни у період княжої доби, першої і другої світових воєн, знищили не тільки унікальні пам'ятники старовини, а і його населення. Статистичні дані говорять, що місто у 1864 році нараховувало 5922 чол., Луцьк – 4970, Ковель – 3286. Через 50 років населення Володимира-Волинського досягло 18 тис. чоловік. Після Першої Світової війни, у 1921 році, Володимир-Волинський мав 11623 жителі, а за наступне десятиліття населення досягло тієї кількості, яку воно мало в часи літописної слави – 20 тис. чол. До Великої Вітчизняної війни місто нараховувало 25 тис.чол., а після – всього 7 тис.чол.

Від 1939 року і до сьогодні Володимир-Волинський є адміністративним центром однойменного району, а з 1975 року – містом обласного підпорядкування. Ніколи не занепадала роль зручного географічного розташування міста, і в різний час воно було як стратегічним військовим пунктом, так і значним торговельним центром.

Ілюстрована розповідь про місто
Готелі Володимира-Волинського