Головна
Контакти
Мандруємо Україною
Автономна республіка Крим
Вінницька область
Волинська область
Дніпропетровська область
Донецька область
Житомирська область
Закарпатська область
Запорізька область
Івано-Франківська область
Київська область
Кіровоградська область
Львівська область
Миколаївська область
Одеська область
Полтавська область
Рівненська область
Сумська область
Тернопільська область
Харківська область
Хмельницька область
Черкаська область
Чернівецька область
Чернігівська область
Архітектурні споруди за видами
Корисні посилання
Про нас
Організація турів
Готелі України Блог Гостьова книга
/ Чернігівська область / Козелець

Козелець

Козелець розташований десь між Києвом і Черніговом, звідси, напевно, й байка про те, що з дзвіниці знаменитого козелецького собору Різдва видно ці два міста. Неправда. Не видно. Навіть спеціально у дуже ясну погоду поїхали, залізли на дзвіницю, вдивлялися-вдивлялися, але нічого, крім околиць власне самого Козельця, не побачили. Може, наступного разу підзорну трубу взяти…

Щодо історії Козельця, то колись місто було більш значним і поважним, ніж зараз, і назву мало більш солідну – Козлоград. З 1649 р. було воно центром козелецької сотні Переяславського полку (з 1654 р. – Київського), а невдовзі Богдан Хмельницький надав Козельцю магдебурзьке право (1656). З 1708 р. до Козельця було переведене полкове управління Київського полку, і тут оселилися полковник та інша козацька старшина. Місто залишалося адміністративним центром полку до 1781 р. З 1782 р. Козелець став повітовим містом.

Найпривабливішою пам’яткою міста є неймовірної краси собор Різдва, який можна сміливо назвати найгарнішим храмом у стилі українського бароко. Чому саме тут виникло таке диво? Справа в тім, що ці місця є батьківщиною видатної родини Розумовських. Саме неподалік Козельця, у Лемешах, проживав козак Григорій Розум з дружиною Наталією та синами – Олексою та Кирилом, яким доля раптом подарувала незвичайне життя. У 1731 р. Олекса завдяки унікальному голосу потрапляє до Петербурга, де починає співати у палацовій церкві. Там його побачила донька Петра І царівна Єлизавета та закохалася у нього. У подальшому колишній свинопас отримав чини камергера, генерал–поручика, а з 1756 р. – генерал–фельдмаршала, був нагороджений орденом Андрія Первозванного й отримав великі маєтності у Росії та Україні.

У 1744 р. відбулося таємне вінчання цариці Єлизавети та графа Олексія Розумовського. Кажуть, що вінчалися вони у невеликому дерев'яному палацику у Козельці, який не зберігся до наших днів. Під час цієї поїздки Єлизавети в Україну козацька старшина за підтримки Розумовського переконала царицю відновити гетьманство й обрала гетьманом Кирила Розумовського, молодшого Олексієвого брата.
Збільшити зображення
Козелець. Собор Різдва, 1752-1763, арх. Андрій Квасов, Іван Григорович-Барський.
Збільшити зображення
Козелець. Собор Різдва, 1752-1763, арх. Андрій Квасов, Іван Григорович-Барський.
Збільшити зображення
Козелець. Собор Різдва, 1752-1763, арх. Андрій Квасов, Іван Григорович-Барський.
Збільшити зображення
Козелець. Гробниця графині Наталії Розумовської.

Саме за гроші Кирила (в основному) й був зведений собор Різдва, а замовником та керівником, якщо можна так сказати, будівництва була мати – Наталія Розумиха. Вважається, що авторами проекту є видатні архітектори Андрій Квасов («головний архітектор Малоросії») та Іван Григорович-Барський, але дехто вважає, що автором проекту був Бартоломео Растреллі.

Собор вражає своїми розмірами – неочікувано побачити такий розмах і пишність у глухій українській провінції. До того ж, храм у доброму стані. Витриманий він у барочних формах, його фасади прикрашені рясною ліпниною у вигляді рослинних орнаментів, так характерних для українського бароко. До храму прибудовані три так званих паперті круглої форми, які додають йому ще більшого об’єму і пишності. Усередині храм вражає не менше. Тут є неймовірної краси унікальний величний іконостас XVIII ст., майстерно вирізаний з липи і прикрашений позолотою. Існує версія, що він був виконаний у Італії для собору Смольного монастиря у Петербурзі, але за активного сприяння братів Розумовських перевезений до Козельця. Не віриться, що таке можна вирізати з дерева! Розписи іконостасу виконані художником Григорієм Стеценком. Стіни також прикрашені ліпниною. А у нижній частині храму розташована так звана «тепла» церква, де зберігається гробниця графині Наталії Розумовської.
Збільшити зображення
Козелець. Собор Різдва, 1752-1763, арх. Андрій Квасов, Іван Григорович-Барський. Деталі фасаду.
Збільшити зображення
Козелець. Собор Різдва, 1752-1763, арх. Андрій Квасов, Іван Григорович-Барський. Деталі фасаду.
Збільшити зображення
Козелець. Собор Різдва. Різьблений іконостас роботи італійських майстрів, живопис Григорія Стеценка.
Збільшити зображення
Козелець. Собор Різдва. Різьблений іконостас роботи італійських майстрів, живопис Григорія Стеценка.

Будувався храм протягом 1752-1763 рр. Поруч із храмом знаходиться висока струнка дзвіниця, з висоти якої не видно ані Чернігова, ані Києва (див. початок статті).

Поруч із собором Різдва є міський парк, у якому збереглося ще одне свідоцтво колишньої значимості Козельця – будинок полкової канцелярії. Справа у тому, що у 1708 р. до Козельця було переведене управління Київського полку і залишалося тут до 1781 р. Для розміщення управління полком на замовлення полковника Юхима Дарагана і була зведена ця будівля у 1756-1760 рр. за проектом все тих же Квасова та Григоровича-Барського. Після скасування полкового устрою тут розташувався козелецький магістрат. За радянських часів тут розмістили каральні органи із в’язницею у підвалі, а під час Другої світової війни німці вирішили не перепрофілювати призначення будівлі й розмістили тут гестапо. Зараз тут бібліотека.

Є у Козельці ще два цікавих храми, усі розташовані у центрі. Це діюча Миколаївська церква (1781-1784) та Вознесенська церква (1866-1874), у якій розташований абсолютно нудний музей ткацтва.

Тепер більш докладно зупинимося ще на одній видатній пам’ятці Козельця. Сюди не завжди доходять або доїжджають туристи, а якщо і проїдуть повз, то не помітять руїни, яка є насправді пам’яткою національного значення. Йдеться про садибу «Покорщина», яка належала родині Розумовських, а потім – Дараганів. Юхим Дараган був козелецьким полковником, а його дружиною була Віра Розумовська – сестра Олексія та Кирила. Наталія Розумовська, яка придбала садибу у 1744 р. спеціально до приїзду імператриці до Козельця, подарувала потім її своїй доньці як посаг. Потім, коли рід Дараганів згас, садибою володіла інша славетна українська родина – Галаганів. Навіть не віриться, що тут гостювала сама імператриця Єлизавета, – зараз тут гостюють хіба що місцеві алкоголіки. Головна будівля садиби – невеликий панський будинок – ледь-ледь тримається і ладний завалитися він сильного вітру. Усередині там лише сміття, дірява підлога та облуплені стіни. Поруч із панським будинком стоїть невелика кам’яна будівля – полкова скарбниця, де зберігалася казна.

У 1975 році на території садиби кіностудія Ленфільм знімала деякі сцени до художнього фільму «Звезда пленительного счастья». А зараз тут можна знімати хіба що документальний фільм під назвою «Ще не вмерла Україна, але вже скоро».
Збільшити зображення
Козелець. Садиба Дараганів у Покорщині, 2 пол. XVIII ст.
Збільшити зображення
Козелець. Садиба Дараганів у Покорщині, 2 пол. XVIII ст.
Збільшити зображення
Козелець. Садиба Дараганів у Покорщині, 2 пол. XVIII ст.
Збільшити зображення
Козелець. Будинок полкової скарбниці у Покорщині, 1 пол. XVIII ст.

Дай Бог, щоб панський будинок дожив до того моменту, коли щось зрушиться з місця.

Листопад 2010