Перші поселення на території сучасної Черкаської області відомі ще в палеоліті.

У західній частині регіону (сучасні Тальнівський, Уманський, Маньківський райони) 6 тис. років тому набула поширення всесвітньо відома трипільська культура.

На території області виявлено понад 100 городищ, поселень і курганних могильників скіфської епохи.

На початку нашої ери землі Черкащини складали ядро формування давньослов'янських племен. З писемних джерел відомо, що в ІV-VІІ ст. територію краю населяли племена союзу антів, пізніше – полян. У часи Київської Русі регіон відігравав важливу роль захисту південного порубіжжя. У Х-ХІІІ ст. укріплені міста-фортеці Воїнь, Родень, Канів, Корсунь одночасно були значними центрами ремесла, торгівлі і культури. У 1144 р. в Каневі було споруджено Успенський собор, який зберігся до наших днів і є цінною історико-культурною пам'яткою.

Розвиток краю перервала монголо-татарська навала, яка завдала землям Черкащини великих спустошень. Незважаючи на це, в ХІV ст. починається поступове відродження життя. В цей час Черкаси з прилягаючими територіями, як і більшість українських земель, переходять під владу Великого князівства Литовського. Після утворення у 1449 р. Кримського ханства зростає їх захисне значення в обороні південних кордонів литовської держави.

Черкащина, а передусім Черкаси і Канів, стає центром формування українського козацтва, яке почало відігравати важливу роль у захисті населення від кримськотатарської агресії і у боротьбі проти соціального та національно-релігійного гноблення з боку Речі Посполитої, під владу якої перейшли землі регіону після Люблінської унії (1569). Як організатори козацтва в історію увійшли черкаські старости Остафій Дашкевич і Дмитро Вишневецький.

У ХVІ – на поч. ХVІІ ст. краєм прокотилася хвиля козацько-селянських повстань, які переросли у визвольну війну під проводом Богдана Хмельницького та утворення козацької держави, військово-політичним центром якої став Чигирин. Після згасання національно-визвольного руху за Андрусівським договором 1667 р. лівобережна частина Черкащини відійшла до Росії, а правобережна – до Польщі.

У наступному столітті територія краю була епіцентром гайдамацького руху, кульмінацією якого стало повстання Коліївщина, що вибухнуло в 1768 р. Уродженцями краю були Максим Залізняк, Іван Гонта, Йосип Шелест та інші ватажки цього повстання.

Після третього поділу Речі Посполитої правобережна частина Черкащини відходить до Росії, утворивши, крім лівобережного Золотоноського повіту Полтавської губернії, ще п'ять повітів Київської губернії – Звенигородський, Канівський, Уманський, Черкаський і Чигиринський.

У ХІХ ст. в регіоні розвиваються галузі переробної промисловості, насамперед цукроварної, у 1876 р. через Корсунь і Смілу прокладається залізниця Київ-Одеса.

Соціально-економічні процеси супроводжуються активізацією суспільно-політичного руху. У першій пол. ХІХ ст. частішають селянські виступи, а в 1870-х рр. поширюється народницький рух.

У 1917-1920 рр. на території Черкащини на хвилі національного піднесення установлюється влада УНР, гетьманату і Директорії, формуються перші загони Вільного козацтва. Радянська влада утвердилася у 1920 р.

На поч. 1920-х рр. на території Черкащини замість повітів утворюються райони, які входять до чотирьох округ – Уманської, Черкаської, Золотоноської і Шевченківської (Корсунь). Згодом залишається дві укрупнені округи – Уманська і Шевченківська (Черкаси).

Під час Другої світової війни на території сучасної області у лютому 1944 р. відбулася Корсунь-Шевченківська битва. Центром партизанського руху був Холодний Яр.

7 січня 1954 р. Указом Президії Верховної Ради СРСР була утворена Черкаська область. До її складу увійшли три міста обласного підпорядкування: Черкаси, Сміла, Умань і 30 районів Вінницької, Київської, Кіровоградської та Полтавської областей.

Зараз на Черкащині мешкає бл. 1,23 мл. жителів.

Докладніше про Черкаси, Канів, Умань