Головна
Контакти
Мандруємо Україною
Автономна республіка Крим
Вінницька область
Волинська область
Дніпропетровська область
Донецька область
Житомирська область
Закарпатська область
Запорізька область
Івано-Франківська область
Київська область
Кіровоградська область
Львівська область
Миколаївська область
Одеська область
Полтавська область
Рівненська область
Сумська область
Тернопільська область
Харківська область
Хмельницька область
Черкаська область
Чернівецька область
Чернігівська область
Архітектурні споруди за видами
Корисні посилання
Про нас
Організація турів
Готелі України Блог Гостьова книга
/ Львівська область / Лаврів / Історія монастиря у Лаврові

Історія монастиря у Лаврові

Церква св. Онуфрія, яку, очевидно, збудував галицький князь Лев Данилович (великий вшановувач цього святого), була одною з перших триконхових церков України, орієнтованих на візантійсько-атонські зразки. За гіпотезою, в храмі зберігалися мощі св. Онуфрія. Церква характерна центричністю споруди, хрестоподібним планом та розміщенням куполу на точці "золотого перетину". В різні часи поєднувала ознаки таких стилів: романського, готики, ренесансу, бароко, класицизму. Вівтарна частина у формі трилисту (триконху) та простір під куполом датуються археологами XIII ст. Планування та техніка зведення храму вказують на майстрів візантійської школи за участю українських.

У ХІV-ХV ст. добудували бабинець, стіни якого згодом розписали фресками. В 1675-1705 рр. спорудили бічні крила, притвор, центральний купол, а також п'ять інших бань. Стилістично храм увібрав ознаки бароко, композиційно – тип українських п'ятикамерних храмів XVII ст. У 1860-1867 рр. усі бані (крім центральної) зняли – їх замінив звичайний дах.

Під час перебудови 1910-1914 рр. було знищено багато цінних стилістичних ознак княжої доби та декоративних елементів XVII ст. Натомість з'явилося псевдороманське оздоблення, яке дисонує з архітектурною цілісністю споруди.

У той час відомий митець Модест Сосенко віднайшов фрески середини XVI ст. під живописом 1872 р. маляра Яблонського. Для України це унікальна знахідка, оскільки розписи майстрів цього періоду поза Лавровом знаходяться у Польщі (Люблін, Краків, Сандомир, Посада Риботицька), а для нашої країни в цей час був характерним іконопис.

Фрески збереглися лише на трьох стінах бабинця (хоча за матеріалами археологічного дослідження були і в центральній частині храму). Вони розміщені 3-ма поясами – регістрами на північних і південних стінах, а у дуже малих фрагментах – на західній стіні. Нижній ярус "Акафіст Богородиці" є історично цінним в українському мистецтві. Другий регістр розпису – ланцюг медальйонів, на яких зображено Святих зі згортками в руках. Третій (найвищий) відтворює події Вселенських соборів, з якого збереглись лише два фрагменти.

Над фресками працювало щонайменше п'ять майстрів. Серед них були українці – митці провідної в той час на західноукраїнських землях Перемишльської школи українського релігійного малярства. Лаврівські фрески мають цілу низку аналогій серед збережених у регіоні пам'яток тогочасного іконопису. Унікальність лаврівського живопису полягає в тому, що він один з найдавніших.

На території монастиря у 1983-1986 рр. проводилися археологічні дослідження Карпатською архітектурно-археологічною експедицією під керівництвом Михайла Рожка. В храмі виявили поховання як давньоруського періоду, так і пізніших часів (крипти), а також велику кількість кераміки XIII ст.

У підземеллях Онуфріївської церкви знаходиться некрополь, відомий упродовж багатовікового існування Лаврівського монастиря. Його корені сягають ще давньоруських часів, коли тут перед будівництвом Онуфріївської церкви знаходився цвинтар. У вівтарній частині храму було знайдено нішу – аркасолію, в якій у давні часи могли зберігатися останки князя Лева. Після прибудови бічних крил у другій пол. XVII ст. виникають крипти: Винницьких – у південному крилі, а також дві у центрі храму – південна і північна, частину якої використовували ще у княжі часи. У них ховали відомих духовних та світських осіб, зокрема у XVII ст. Київського православного митрополита Антонія Винницького, Перемишльських греко-католицьких єпископів Інокентія та Юрія Винницьких, молдовських господарів Константина Басараба та Степана Петричайка. У 1860 р. за наказом державної влади під час перебудови храму більшість останків було перенесено на цвинтар (гора Св. Івана).

У підземеллях церкви також зберігаються останки людей, імена яких нам невідомі.
Існують перекази про підземне сполучення храму з церквою Св. Івана на горі та Спаським монастирем.

Легенда пов'язує виникнення церкви Св. Івана на горі з Чортовим, або Спаським каменем, який знаходиться на горі у с. Спас (7 км від Лаврова) і є важливим об'єктом туризму. Церква Св. Івана спочатку була дерев'яна і вперше згадується у 1760 р. У 1804-1814 рр. її замінили новою цегляною спорудою, а у 1950-х рр. знищили "активісти". Поруч з руїнами церкви є кладовище, на якому поховано багато ченців та видатних духовних осіб. На цій території у давньоруський час знаходилось оборонне городище.

Лаврівський монастир був відомим центром освіти. З 1693 р. тут знаходився новіціят, що згодом переріс у семінарію. Славною була Головна окружна школа, яку заснували у 1788 р. Навчання у ній було безплатне. З 1837 р. до школи приймали лише обдарованих дітей. Директор Мар'ян Максимович залучав до викладання фахівців з дипломами вищих богословських та педагогічних закладів, заснував конвікт для багатих, за кошт яких вчив бідних. У 20-30-х рр. XX ст. у монастирі містився Василіянський ліцей, який продовжив кращі традиції Головної окружної школи.

В архіві Лаврівського монастиря зберігались пергаментні листки XII-XIII ст., грамоти князя Лева, польських королів ХV-ХVIvст., рукописи, писані золотом; стародруки, рідкісні видання, грамоти гетьманів, владик та молдовських господарів (XVI ст.), книги П. Могили, Л. Барановича з дарчим записом монастиреві. У Лаврові постали в XVII ст. два нотні ірмолої, один з яких належить перу Йосипа Крейницького, другий – невідомих авторів. Ці рукописи є цінними пам'ятками як рукописної книги, так і духовної української музики. Вони свідчать про те, що у Лаврові у XVII ст. була сформована школа хорового співу, композиції, укладання, редагування та переписування нотних книг. Лаврівська бібліотека була однією з найбільших у Західній Україні у XIX ст. Монастир передплачував майже всі існуючі видання Австро-Угорщини. На початку XX ст. при монастирі був створений церковний музей, який з роками придбав прекрасну колекцію стародавніх ікон ХV-ХVIII століть, у тому числі Білинську чудотворну ікону.

Лаврівський монастир був місцем прощ та численних відпустів на свята Св. Онуфрія, Благовіщення, Вознесіння, Різдва Івана Христителя, Чесного Хреста. У 1932 р. Лаврів – осередок Апостольства молитви та культу Христового Серця.

З метою дослідження історії, культури, архітектури, живопису та архіву Лаврів відвідували відомі діячі України: І. Нечуй-Левицький, Я. Головацький, І. Франко, М. Грушевський, І. Крип'якевич, О. Барвінський, В. Щурат, О. Духнович, А. Шептицький. З Лаврова походить відомий іконописець, художник-абстракціоніст Карло Звіринський.

Інформацію взято з цього сайту.