Скелі Довбуша – це пам’ятка природи, розташована на висоті 668 м над рівнем моря неподалік від села Бубнище у Долинському районі Івано-Франківської області.

Скелі Довбуша являють собою скелясті виступи каменю-пісковику заввишки до 90 м, які утворилися тут понад 70 млн. років тому. Територія пам’ятки поросла буковим та смерековим лісом.

За археологічними даними, до поширення християнства тут існувало язичницьке капище, а пізніше тут, ймовірно, був заснований християнський монастир. У XVIIІ ст. це місце облюбували загони карпатського Робін Гуда Олекси Довбуша. Тут переховували вони свої скарби і переховувалися самі. (Взагалі, складається враження, що у Карпатах нема такого каменю, який не був би пов'язаний з ім’ям Олекси.)

Комплекс – це мальовниче скупчення каменів, розкиданих на порівняно невеликій території.

Окремі каміння стоять у вигляді свічок у віддалені від основного комплексу. Ці камені рясно обвішані молодими альпіністами, а також хрестами та меморіальними табличками у пам’ять про їхніх попередників. Чесно кажучи, не розуміємо таких розваг. Але кожному своє... Так от, ці камені мають свої назви: Відьма, Броненосець тощо.

Основна частина комплексу – це таке собі скупчення кам’яних брил. У стінах скель вирубано декілька печер невеликого розміру. За даними істориків, зроблені були печери у Х ст. У той час і ще декілька століть потому комплекс слугував фортецею. Печери були місцем проживання, переховування скарбів, була й печера-стайня. Одна з печер має природне походження – це невелика ущелина, яка перекривалася дерев’яними колодами, для чого у стінах її вирубані спеціальні пази. Також у комплексі є криниця, вирубана у скелі, перекрита аркою. Зараз вона має глибину усього 4 метри, а раніше була набагато глибшою і слугувала великим резервуаром для дощової води.

Отже, ця природна фортеця не поступалася штучним – природа сама створила оборонний комплекс. Один з окремих високих каменів був, наприклад, сторожовою вежею (або ж донжоном, як кажуть розумні люди).

Ще в Україні подібна фортеця є в селі Урич (Тустань).

Тепер про сучасний людський фактор. Ми була у Скелях Довбуша не самостійно, а з організованою екскурсією. Треба віддати належне нашому гіду Василю Петровичу, який не перетворив екскурсію в нудне пережовування фактів і цифр, а супроводив поїздку живою розповіддю «не під фонограму», додавши до тексту ще декламування віршів і виконання пісень. Ще запам’ятався традиційний для таких екскурсій прохід через Чортову ущелину. Це щось! Особливо для тих, чия вага перевищує норму: тут все відбувається, як у незабутньому мультику про Вінні-Пуха, коли він наївся в гостях у кролика. Дуже забавний атракціон.

Але ж що тут, як завжди, дратує? Як завжди, популярний об’єкт перетворений на засіб заробляння грошей з наступним складанням їх до кишені, і жодної копійчини на розвиток об’єкту. Територія сильно, як кажуть французькою мовою, засрана (у прямому і переносному сенсі). Тут є багато коней для катання туристів, так від продуктів їхньої

життєдіяльності стоїть нестерпний сморід. Також тут існують різні колиби, які на туристах непогано заробляють, але ж чомусь не можуть впорядкувати територію навколо та зробити пару нормальних туалетів. До речі, відвідання однієї такої колиби входило у нашу екскурсію. Називається цей заклад... Ну, на численні прохання власників прибираємо його назву. Сподіваємося, вони виправилися.

Одним словом, при відвідуванні Скель Довбуша рекомендую абстрагуватися від сучасних «благ цивілізації» для туристів, і тоді ця прекрасна пам’ятка стане перед вами у всій своїй красі. Це дійсно прекрасно!!!

Ще фото:

Бубнище. Скелі Довбуша.

Липень 2008, серпень 2009

Про Олексу Довбуша