Закарпатське село Чинадійово має декілька назв, декілька залізничних станцій та декілька замків.

Щодо назв, то тут, як завжди на Закарпатті, як би не назвати місцевість, тільки б не за правилами української мови. Адже закарпатці вважають, що вони – русини, а в русинів – своя мова, не українська. Внаслідок чого маємо таких варіантів декілька: Чинадійово, Чинадієво, Чинадієве. Але наш сайт користується канонічним порталом Верховної Ради України, який майже прямо вказує – «Чинадійово». Чому майже? Тому що найближчою залізничної станцією він же називає вже «Чинадієве». Ну ви зрозуміли… Тобто, називайте, як хочете. У будь-якому випадку означають усі ці назви одне й теж – чинити дію.

Тепер щодо залізничних станцій. Дійсно, в Чинадійові їх аж три. Причому дві з них називаються однаково – «Чинадійово», а от третя – «Санаторій Карпати». Так, не дивлячись на віддаленість від селища, цей санаторій відноситься офіційно до Чинадійова. Там знаходиться один з двох чинадійовських замків – широковідомий розцяцькований мисливський палац Шенборна.

А той замок, який ми тут зараз спробуємо вам пропіарити, не так широко відомий. Але з точки зору історичної цінності, що, як відомо, вимірюється давністю об’єкту та пов’язаними з ним подіями, маловідомий, нерозрекламований і зовні задрипаний чинадійовський замок не менш, а може й більш цінний.

З 1214 р. ця місцевість була відома під назвою Сент-Міклош. Цю назву селище зберегло аж до 1944 р., але неофіційна слов’янська назва існувала весь цей час паралельно.

У 1450 р. бароном Перені у Сент-Міклоші зводиться замок, який добудовували графи Телегді. Взагалі замок зазнавав численних перебудов, набувши в остаточному варіанті рис романських оборонних споруд.

У 1657 р. замок був сильно пошкоджений князем Єжи Любомирським, точніше, його рейтарами, які мстилися за вторгнення трансильванського князя Дьйордя II Ракоці у Річ Посполиту в союзі зі шведами. Невдовзі замок був відбудований, але як оборонна споруда став втрачати своє значення.

Вважається, що саме тут у 1682 р. почалося кохання між трансильванської княгинею Ілоною Зріні та ватажком куруців (повстанців проти Габсбургів) Імре Текелі. Трохи згодом замок Сент-Міклош відігравав велику роль під час визвольної війни угорців проти Габсбургів 1703-1711 рр. Наприкінці червня 1703 р. син Ілони Зріні провідник повстанців князь Ференц ІІ Ракоці зупинявся в замку. До своєї еміграції до Речі Посполитої князь бував тут ще кілька разів. У 1708 р. сюди, дізнавшись про наближення ворогів, з Хустського замку перебираються сім’ї феодалів, що підтримували повстання куруців.

У 1728 р. великі земельні володіння разом із Сент-Міклошем були подаровані імператором Карлом ІІІ графу Фрідріху Шенборну. В 1734 р. замок значно перебудовується й набуває палацових рис, остаточно втративши свій оборонний статус. За 15 років тут був розбитий сад за проектом австрійського паркового майстра Ференца Башінду (зараз саду не існує).

У 1839 р. була проведена реставрація палацу, під час якої в одній зі стін був знайдений замурований людський скелет («чудова» підстава для легенд про привиди замку).

Під час Другої світової війни тут була фашистська тюрма. За радянських часів у замку розміщувалася сільрада, потім – управління місцевим лісгоспом. Перед Олімпіадою 1980 р. в районі почали будувати автотрасу, і в палаці розмістилась казарма стройбату. В цей період палац зазнав великих нищівних перепланувань. Згодом поруч виникла автобаза, «завдяки» якій палац «заріс» різними потворними конструкціями і металобрухтом.

У 2001 р. замок орендував мукачівський художник Йосип Бартош. Перші кошти (мільйон форинтів) на відбудову виділило Міністерство культури Угорщини. Також орендар сподівався (чи ще сподівається) на допомогу нащадка графа Перені – дипломата, представника Угорщини в Євросоюзі. Але якщо подивитися на сучасний стан замку, то відразу видно: важко його господарям. Бракує коштів. Та й морально теж важко, адже багато хто заважає. І не тільки влада. Народ наш не любить тих, хто розумний та культурний. Наприклад, коли господарі замку встановили на дорозі красивий стилізований дороговказ, то місцеві рогулі його розтрощили. Чому? Тому що дурні та темні. І страшно те, що таких людей серед нас – більшість. А у владі – майже всі.

Чинадійово. Замок Сент-Міклош, XIV-XVIII.

Чинадійово. Замок Сент-Міклош (XIV-XVIII) всередині.

Чинадійово. Замок Сент-Міклош (XIV-XVIII) всередині. Одна з відремонтованих кімнат.

Зараз у замку 13 кімнат. Деякі з них вже відремонтовані і пропонують різні експозиції з досить цінними експонатами, наприклад, книгами з власної бібліотеки графа Шенборна тощо. Для відвідувачів тут проводяться екскурсії за бажанням, але можна й самим оглянути. Цікаво, що плата за вхід відсутня, але можна пожертвувати на ремонт. Може це й правильно, адже саме за таких умов завжди хочеться дати більше, ніж коштував би квиток.

Щоб знайти замок, який ховається від очей проїжджаючих, треба вийти з електрички на тій (одній з двох) станції «Чинадійово», що відразу після станції «Санаторій Карпати» (якщо їхати з боку Сваляви). Біля станції, зовсім трошки вглиб села, і стоїть наш сумний сирота. Поруч із замком є дві церкви. В Іллінській (1937), що при дорозі, зберігається «реліквія» – дерево з хрестом усередині (на жаль, не бачили), друга – Миколаївська (XVIII ст.), що біля замку, була з’єднана з ним підземним ходом.

Зазначимо, що архітектурні пам’ятки – це не все, що є цікавого в Чинадійові. Тут така гарна природа!!! Мальовничі схили гір вкрити високими стрункими буками, тут повно ягід і грибів. А неподалік санаторію «Водограй» є дуже мальовничий водоспад, або, власне, водограй Скакало, який виник на місці виходу на поверхню вулканічних порід і утворюється потоками річки Синявки. Усім радимо прийняти душ під крижаними потоками: коли виходиш з-під нього, то повітря навколо здається гарячим. Біля водоспаду росте багато дикої ожини, і коли її бачиш, то стаєш теж диким: стільки ягід і безкоштовно!!!

Буковий ліс навколо Чинадійова.

Буковий ліс навколо Чинадійова. Унизу - водоспад Скакало.

Водоспад Скакало біля Чинадійова.

У лісі навколо Чинадійова.

Серпень 2010