Ніжин – це давньоруське місто на Чернігівщині. Вперше згадується в «Повісті временних літ» у 1147 р. як Уненеж. А багато істориків вважає, що битва на Нежатиній ниві, згадана під 1078 р. у тому ж джерелі, відбувалася теж на місці сучасного Ніжина. У 1514 р. вперше згадується назва Ніжин.

Нас до Ніжина привели видатні пам’ятники архітектури. Тут, мабуть, збереглася найбільша в Україні кількість старовинних церков на душу населення. Ми побачили їх тут аж 14. Ну хіба ж це багато? Для великого міста, може, небагато, але для райцентру, де зазвичай є ну максимум три старовинні церкви, це дуже багато. До того ж, культурна цінність цих храмів надзвичайна, адже вони в більшості ілюструють найцікавішу сторінку українського храмобудування – добу українського бароко.

Тільки от стан багатьох пам’яток Ніжина дуже поганий. Так, це не новина, що в нашій країні пам’ятки архітектури дуже часто не підтримуються в належному стані. Але це не стосується старовинних православних церков у містах, адже численні українські патріархати постійно ведуть боротьбу, хто швидше вхопить старий храм. А у Ніжині, мабуть, церков настільки багато, що патріархати навіть не намагаються їх зайняти, адже все одно мешканців у місті не вистачить, щоб ходити до всіх цих церков. Тому і відновлювати їх тут невигідно.

Отже, пішли оглядати.
Розпочнемо з найдавнішої та найпомітнішої споруди міста – Миколаївського собору. Це найстаріший храм у формах раннього козацького бароко на Чернігівщині, і один з найстаріших в Україні. Здається, тільки церква в Сулимівці в Київській області старша. Хоча деякі дослідники сулимівського храму доводять, що він був заснований аж на початку XVIII ст. Таким чином Миколаївський собор є найстарішим храмом українського бароко. Збудований він був ще у 1650-х рр. Це зразковий екземпляр для побудови хрещатих козацьких храмів у другій пол. XVII – на поч. XVIII століть. Класична класика українського козацького бароко!

Собор був зведений за підтримки ніжинських полковників Івана та Василя Золотаренків. Можна зустріти інформацію, що в соборі Хмельницький вінчався з сестрою Золотаренків Ганною. Але це не так: це вінчання відбувалося в Корсуні. У Миколаївському ж соборі у 1663 р. склав присягу гетьман Іван Брюховецький, обраний на чорній раді в Ніжині.

Перейдемо до другої за «помітністю» церкви Ніжина – Благовіщенського собору (1702-1716), що знаходиться неподалік Миколаївського. Засновником його був митрополит Стефан Яворський, майбутній президент Святішого Синоду РПЦ.

Трошки нетипова форма у цього храму. Є тут і барокові риси, і якісь прикмети давньоруської архітектури. Але в цілому велично і гармонійно.

Під час нашого приїзду у 2007 р. собор був у дуже поганому стані, але у 2017-му ми побачили його вже майже як новеньким. Тільки от відреставрувати таку величезну махину, і при цьому підбити знизу дах пластиковою вагонкою – це щось зовсім незрозуміле. Благовіщенський собор є частиною монастиря, у дворі якого ростуть дуже класні великі червоні яблука та груші. Дивно, але їх ніхто не збирає, гниють собі на землі. А ми назбирали і навіть до Києва привезли повний рюкзак. Такі смачнючі!

Тепер давайте перемістимося у квартал грецьких церков. Їх тут на трьох квадратних метрах цілих три. Точніше, грецьких дві, але третя, не грецька, розташована зовсім поруч, тому віднесемо її до грецької купи.

Але спочатку про греків. Вони з’явилися в Ніжині ще за часів Хмельницького. Тоді Греція вже два століття перебувала під владою Османської імперії, і греки шукали притулку в багатьох країнах світу. Розквіт грецької громади Ніжина прийшовся на XVIII ст. Кількість греків у місті доходила до 7%. Не так вже і багато, але вони були дуже потужними, мали власне самоврядування та успішно займалися торгівлею, обсяги якої були більшими, ніж у всіх разом взятих навколишніх українських купців. Наприкінці XVIII ст., коли Ніжин та інші українські міста стали занепадати внаслідок ліквідації місцевого самоврядування та перетворюватися га глуху провінцію, греки стали залишати його. Хоча і зараз у Ніжині є декілька людей, які ідентифікують себе як греків – нащадків тих, що жили тут колись.

Грецька церква Всіх Святих була збудована на поч. ХІХ ст., коли бароко вже відійшло, і на зміну йому прийшов класицизм. У вигляді храму є навіть щось давньогрецьке, а саме портики з колонами і фронтонами. А зовсім поруч з нею стоїть Михайлівська церква (1719-1729), яка хоча і має ледь помітні риси бароко, але все ж таки більше нагадує якісь зовсім давні церкви перших християн без жодного стилю. Поруч із двома грецькими стоїть обшарпана Троїцька церква (1727-1733), перебудована в ХІХ ст. у стилі класицизм.

Ці три церкви складають єдиний історико-архітектурний комплекс, який є унікальним для України. Територіальна близькість трьох церков надає неповторності цьому куточку Ніжина. Відчуття, наче знаходишся у сценічних декораціях.

Є в Ніжині ще один грецький храм – церква Костянтина і Олени (1819-1820). Це, мабуть, єдиний храм, до якого ми їхали маршруткою, адже знаходиться він у віддаленні від центру, на старому цвинтарі. За церквою знаходяться старовинні поховання греків. Нещодавно в церкві розпочалися богослужіння, але стан її просто жахливий.

У центрі розташований будинок грецького магістрату, збудований у 1785 р. Колись тут було самоуправління грецької громади, а тепер – звичайний житловий будинок. Дуже задрипаний, слід сказати. Ще у Ніжині збереглася старовинна аптека (1777), відкрита теж греком лікарем Михайлом Лігдою. Знаходиться аптека навпроти базару.

І якщо ми вже згадали про базар, то і там є на що подивитись. Прямо посеред базару є фортеця, церква та електростанція. Справа в тому, що базар розташований на місці колишнього ніжинського замку, який виник на поч. XVII ст. Зараз на цьому місці стоїть Богоявленська церква (1721), оточена міцним, хоча й невисоким муром.

От на цьому мурі і висить табличка «Ніжинський замок». Звичайно, ніякий це не замок, а просто міцні церковні мури, в яких (в мурах) знаходяться торгові лавки. В цілому комплекс дуже цікавий. А щодо замку, то нічого подібного до того, що ми уявляємо під словом «замок», тобто, кам’яної фортеці з вежами, тут не було. А були, як і в усій Лівобережній Україні, земляні укріплення.

А в іншому боці базару збереглася цікава споруда у стилі українського модерну – перша ніжинська електростанція (1914-1916).

Тепер давайте підемо до міського парку, мальовничого і цікавого. Називається він Графський парк.

Тут розташована будівля ніжинського університету. Первісно це була гімназія вищих наук, заснована на початку ХІХ ст. братом канцлера російської імперії Олександра Безбородька Іллею.

В університеті, який протягом свого довгого існування трансформувався в різні навчальні заклади, навчались видатні люди. Наприклад, у 1821-1828 рр. тут вчився Гоголь. Відомий український поет ХІХ століття Віктор Забіла сидів з Гоголем за однією партою. Також тут вчилися два українські поети-байкарі: Леонід Глібов та Євген Гребінка. Останній, до речі, крім байок, написав вірш «Очи черные», який був покладений на музику німця Флоріана Германа. Ось вам і «російський» романс! (Ну, це просто довідкова інформація.) Взагалі, в університеті вчилося дуже багато людей, які, може, й не так широко відомі зараз, але які зробили великий внесок у розвиток літератури, мистецтва, науки.

Графський парк є улюбленим місцем прогулянок ніжинців, тут є доріжки, лавочки, і навіть ставки. Якщо пройти через весь парк, то на його околиці можна побачити старовинну Воздвиженську церкву (1775). Проста ззовні, всередині церква дуже цікава. На її стіні є меморіальна табличка про те, що тут у 1891 р. була похрещена Ольга Хохлова – відома балерина балетної трупи Сергія Дягілєва, дружина Пабло Пікассо.

Повертаємось знов до центру. Крім вже описаних, у самому центрі, біля Благовіщенського монастиря, є ще одна церква, яку можна навіть назвати найкрасивішою в місті. Це церква Іоанна Богослова (1752). Ця легка ажурна споруда дуже нагадує за своїм стилем церкви Миколи та Покрови на київському Подолі, або навіть собор Різдва Богородиці в Козельці. Архітектором тих церков є видатний майстер українського бароко Іван Григорович-Барський. А от про те, що він є автором ніжинської церкви Іоанна Богослова, достовірних відомостей нема. Але характерний почерк Григоровича-Барського у цій церкві дуже помітний.

Архітектура цього храму надзвичайно витончена, і разом з тим дуже оригінальна: церква двоповерхова, а з одного боку до неї прибудовані цікаві сходи, від яких вже майже нічого не залишилося. Так, церква перебуває в дуже поганому стані, є однією з найзанедбаніших у місті. Сфотографувати її у всій красі складно: заважають густі дерева, а з іншого боку – сонце, що засвічує об’єктив. У дворі цієї церкви знаходиться будинок, в якому у 1773 р. народився Федір Лисянський – син місцевого священика, нащадок козацько-старшинського роду, видатний мореплавець, організатор першої російської навколосвітньої експедиції.

Одним з цікавих об’єктів Ніжина є комплекс споруд поштової станції ХІХ ст. Зараз тут розташований музей пошти, що складається з маленької експозиційної зали та кімнати станційного наглядача. Будете в Ніжині – відвідайте: за 5 гривень зможете дізнатися цікаві факти з історії поштової служби. До речі, тут, на пошті, у родині поштаря, у 1860 р. народився один з найвідоміших українських художників Микола Самокиш.

А ніжинські церкви все не закінчуються. От ще одна – Спасо-Преображенська (1748-1757). Один з найцікавіших ніжинських зразків українського бароко перебуває в занедбаному стані вже давно. Тут довгі роки ведуться роботи, але різниці між 2007 та 2017 роками, коли ми бували у Ніжині, ми не помітили. Як не було нічого, крім нових куполів, так і залишається. Хоча, якщо зайти у двір церкви, може скластися враження, що її ремонтують. Але, мабуть, то сліди якогось давнього ремонту. Церква ще зветься Тарасовою. У травні 1861 р. в ній відбувалося богослужіння над труною з тілом Шевченка, яку через Ніжин везли з Петербурга до Канева.

Наступна – Покровська церква (1757-1765). Черговий зразок барокової архітектури. Стримана та струнка. З площі, на якій вона розташована, видно ще один храм – Василя (1769-1788). Невеликий, але дотепний храм у стилі все того ж бароко, був єдиною церквою, яка не була закрита в радянський період.

Якщо піти на захід від центру, то на вулиці Овдіївській є Вознесенська церква, збудована на початку ХІХ ст., у вигляді якої збереглися барокові риси., а також Введенський жіночий монастир з центральною спорудою – Введенською церквою (1778) у стилі… українського бароко. У нас є тільки старе фото 2007 р. з ще напівзруйнованою дзвіницею. Зараз дзвіниця вже відбудована. А раніше цікавіше виглядала, наче якась древня вежа.

Загалом в Ніжині збереглася досить велика кількість старовинної забудови. Чисельні одноповерхові будиночки, зовсім непримітні, раптом виявляються двохсотлітніми пам’ятками історії. І ми тут далеко не про все написали, а тільки про найпомітніше. Насправді в Ніжині зберігся величезний історико-архітектурний спадок, який міг би бути цікавий загалу туристів, а не тільки «фанатам». Але все потребує реставрації, ремонту, відновлення. Ну, ви зрозуміли.

Ну, і про огірок ніжинський слід сказати. Колись Катерина ІІ спробувала ніжинського огірка і сказала, що віднині буде їсти тільки його. З тих пір і до початку ХХ ст. слава про ніжинські огірки ширилася, і вони безперебійно постачалися до монаршого столу, поки монархія не закінчилася. Спеціалісти кажуть, що ніжинського огірка вже нема, втрачений він. А той, що зараз є, несправжній. Тим не менш, у Ніжині є пам’ятник: гранітний солоний огірок лежить на гранітній діжці.

Наостанок зауважимо, що це місто дало світові набагато більше, ніж просто овоч. Наприклад, крім перелічених в статті, ще багато славетних ніжинців залишили слід в історії. Неподалік Ніжина, в селі Заньки, у 1854 р. народилася видатна актриса Марія Заньковецька, в Ніжині вона жила та працювала. А ще тут у своїх бабусі та дідуся Марії та Миколи Москаленків зростав відкривач космічних просторів Сергій Корольов. Кажуть, що «Чому я не сокіл, чому не літаю?» була його улюбленою піснею, яку співала йому бабуся. Відклалася пісня у пам’яті дитини… Ось так маленький Ніжин спонукає до великих справ.

А знаходиться він зовсім поруч. Щоденно з Києва до Ніжина їдуть декілька електричок. Менше двох годин – і ви вже в царстві чарівної провінційної старовини. Проведіть тут свій вихідний.

Травень 2007, вересень 2017