Люди мешкали на території Чернігова ще за часів з неоліту і бронзи. За ранньої доби Чернігів був центром племені сіверян, а з ІХ ст. увійшов до складу Київської Русі.
Уперше Чернігів згадується в літописі під 907 роком. З ІХ-Х ст. до наших часів збереглися місця поховань князів і бояр (наприклад, Чорна Могила, Х в.).

У ХІ – ХІІІ ст. Чернігів був центром Чернігівського князівства. Перші князі: Мстислав Володимирович (побудував новий кам'яний княжий двір і почав будову Спаського собору), згодом Ярослав Мудрий, його син Святослав, родоначальник чернігівської династії, та інші. Наприкінці ХІ ст. в Чернігові постало єпископство.

Татарська навала перервала зростання Чернігова на тривалий час. Близько 1353 Чернігів підпав під владу Литви, з 1503 – Москви. Тоді побудовано фортецю і розбудовано також передгороддя. Чернігів не раз зазнавав руйнації від татар (зокрема 1482 і 1497).
У 1618 Чернігів перейшов до Речі Посполитої і був з 1635 головним містом Чернігівського воєводства. У 1623 місто отримало Магдебурзьке право. У 1646 році архімандрит Єлецького монастиря Кирило Ставровецький (Транквіліон) збудував першу друкарню в Чернігові.

Піднесення життя Чернігова почалося, коли він увійшов до складу козацько-гетьманської держави і став центром Чернігівського полку. На цей час припадає розквіт культурного життя Чернігова, він став одним з перших культурних центрів України. Культурне відродження Чернігова пов'язане з діяльністю архієпископа Лазаря Барановича, який переніс до Чернігова друкарню, закладену ним у Новгороді-Сіверському у 1675 році. Навколо Барановича утворився літературно-мистецький гурток. З ініціативи Л.Барановича й коштом гетьманського уряду й чернігівської козацької старшини, відновлено і перебудовано в бароковому стилі чернігівські пам'ятки, зокрема Троїцький собор. Особливе значення мало створення у 1700 році Чернігівського Колегіуму, який став одним з головних осередків освіти і науки Гетьманщини.

По ліквідації козацько-гетьманської держави Чернігів з 1782 став центром Чернігівського намісництва, у 1797 – Малоросійської губернії, а з 1808 – Чернігівської губернії. Тоді місто нараховувало бл. 4 000 мешканців. У той час у Чернігові діє дрібна місцева харчова промисловість, цегельні, свічковий і миловарний заводи тощо.

В кінці XVIII – поч. ХІХ ст. в Чернігові згуртувалося коло українських «дворянських патріотів», які боронили автономні права України й вимагали визнання дворянських прав для козацького стану. Вони досліджували історію України, збирали історичні документи, літописи й на підставі їх складали записки про історію й права українського шляхетства, які поширювали по всій території Лівобережної України.

В кінці ХІХ ст. культурне життя Чернігова значно активізувалося. Головними осередками його були: Чернігівське земство і його статистичний комітет, Губернська Архівна Комісія (заснована 1896 з ініціативи О.Лазаревського й Г.Милорадовича), яка у своїх «Трудах» видала в 1897 – 1915 багато документів, Музей Тарновського, подарований його фундатором В.Тарновським (молодшим). На межі ХІХ-ХХ ст. в Чернігові працювали письменники М.Коцюбинський (похований у місті), Б.Грінченко, В.Самійленко, М.Вороний, М.Чернявський, маляр І.Рашевський, історик В.Модзалевський та ін. Коло цих визначних діячів гуртувалася й виховувалася українська молодь, здебільше вихованці Чернігівської гімназії й Духовної семінарії. У 1916 засновано педагогічний інститут.

У 1917 році в Чернігові створені загони Вільного Козацтва і влада перейшла до Центральної Ради. В цей час пожвавилось українське культурне життя (в-во «Сіверянська думка», щоденник губернського земства «Чернігівщина», орган губернської Ради Селянських Депутатів «Народне Слово», укр. школи тощо). З березня 1918 до січня 1919 року місто було під владу уряду УНР. З кінця 1919 року в Ч. утвердилася радянська. влада. У 1925-1932 рр. Чернігів був центром Чернігівської округи. В 1932 році утворено Чернігівську область.

Фотогалерея Чернігова