Головна
Контакти
Мандруємо Україною
Автономна республіка Крим
Вінницька область
Волинська область
Дніпропетровська область
Донецька область
Житомирська область
Закарпатська область
Запорізька область
Івано-Франківська область
Київська область
Кіровоградська область
Львівська область
Миколаївська область
Одеська область
Полтавська область
Рівненська область
Сумська область
Тернопільська область
Харківська область
Хмельницька область
Черкаська область
Чернівецька область
Чернігівська область
Архітектурні споруди за видами
Корисні посилання
Про нас
Організація турів
Готелі України Блог Гостьова книга
/ Закарпатська область / Мукачево / Звіт про поїздку до Мукачева (2006)

Звіт про поїздку до Мукачева (2006)

Краса Закарпаття почалася для нас ще до виходу з поїзда в кінцевому пункті призначення – Мукачевому.

Поїзд «Київ-Ужгород» мав прибути до Мукачева о 9.00, а ми вже з сьомої ранку стирчали у відкритому вікні поїзда, намагаючись сфотографувати красу гір.

Краєвиди були один одного краще. Інколи поїзд їхав між зеленими горами, то заїжджав на височенний міст, то до тунелю. Таким чином набралася невеличка колекція фотографій гірських пейзажів, і все це не виходячи з поїзда. Тому радимо всім за дві-три години до Мукачевого прокидатися і ставати біля вікна. І дивитись-дивитись. Таке у телевізорі рідко показують.

Нарешті приїхали до Мукачева. Відразу ж ми вирішили владнати проблему ночівлі. Якщо не подбати про це заздалегідь, доведеться жити в люксі, а ми не олігархи. Далеко не олігархи. На жаль. У Мукачевому є вибір готелів, навіть біля самісінького вокзалу є якійсь мотель. Обрали ми заклад «Водолій» (мабуть тому, що я – Водолій). Цей готель знаходиться прямісінько під замком. У номері все є, навіть, що дивно, кондиціонер (працює). Тільки ось підлога на 2 поверсі чомусь дуже трясеться. На першому поверсі – кафе, де готують угорські страви. Хазяї – угорці. Взагалі там було нормально, нам сподобалось.

Після поселення ми відразу пішли до замку, називається який «Паланок». Це пам’ятка XIV-XVII ст.
З 1396 до 1414 р. замком володів подільський князь Федір Коріатович, якому на території замку встановлено пам’ятник. Протягом ХV-ХVІ століть замок знаходився у руках багатьох володарів. У 1633 р. Мукачівській замок придбав трансільванський князь Дєрдь І Ракоці з правом успадкування. Князі династії Ракоці перетворили замок на столицю свого князівства і володіли ним до 1711 року.

Зараз Паланок є туристичною Меккою. Ще тут традиційна точка збірки молодят. Споруда дуже велика, складається з декількох, скажемо так, ярусів, а по периметру замку йдуть аркади. Експозиції у залах дуже цікаві, тут є на що подивитися. У Паланку ми зробили чи не найбільшу кількість фото, бо все тут якесь казково-лялькове. Замок також виконує бажання – для цього треба просто потриматися за палець Коріатовича. І чомусь тут шкода стає інших українських замків – зовсім занедбаних. Але це ліричний відступ. До речі, коротка історія замку з нашими фото тут.

Після оглядин замку почалося те, що нам найбільше не подобається у поїздках, – дощ. Після двох годин у готелі ми зрозуміли, що благати небо марно. Тому додивлятися Мукачеве вирішили за будь-якої погоди.

Перше, що ми подивилися після замку, – це заклад громадського харчування з назвою «Трактир», в якому ми вирішили продовжувати чекати закінчення дощу. Розташований «Трактир» на центральній вулиці імені славетного закарпатського поета О.С. Пушкіна. На наш погляд, це найкращий заклад міста, тому що інших ми тоді просто не знайшли. Ціни на страви – як у недорогому кафе Києва, на напої – зовсім низькі. І так скрізь. Взагалі, у нас поїздка по Закарпаттю мала яскраво виражений кулінарний ухил. Це така особливість Закарпаття.
Після «Трактиру» ми остаточно зрозуміли, що цей дощ надовго, і тому оглядали всі інші красоти міста в темпі. Там є на що подивитись.

Наприклад, ратуша. Нагадує більше казковий палац. Точніше, палацик. Колір – надзвичайний: чи то бірюзовий, чи то морської хвилі. Одним словом – зелений. А вхід – як до печери. Увінчують ратушу два прапори – український і закарпатський. Побудовано це диво було у 1904 р. за проектом Яноша Бабули-молодшого.

У місті є пара-трійка культових споруд у традиційному закарпатському стилі, з високими гострими шпилями. Є церква у православному стилі. А найстарішою культовою спорудою міста є каплиця Святого Мартина (покровителя міста), побудована у XIV ст., яка знаходиться у дворі римо-католицького костелу на вул. Миру. Ще у центрі є декілька старовинних красивих будинків, пам’ятників (наприклад, Кирилу і Мефодію), вулиці вкриті бруківкою – тобто присутнє все те, що зазвичай формує обличчя старовинних західноукраїнських міст.

У місті ми виявили ще одну видатну пам’ятку – Свято-Миколаївський монастир на Чернечій горі. Розповідаємо, як туди йти. У центрі міста переходите міст через Латорицю і повертайте праворуч. Йдете вздовж річки, по дорозі милуєтесь красою, збираєте сливи й аличу з дерев, якими засаджений берег (у сезон, звичайно). Такою приємною дорогою (ще й дощик лупить в нашому випадку) приходите до монастиря такого собі яскраво-зеленого кольору. Складається він зі споруд XVIII ст., більш сучасної церкви і старовинного цвинтаря з красивими надгробками. Монастир жіночий. Вважається найстарішим монастирем в Україні. І хоча споруди його належать до XVIII століття, але ж перші поселення монахів тут були засновані ще у ХІ ст. (монахи прибули сюди з Анастасією, донькою Ярослава Мудрого, дружиною угорського короля Андрія І).

Взагалі місцевість біля монастиря якась гарна, приємна, і атмосфера спокійна. Може вплинуло на наші враження те, що ми прийшли туди ввечері, коли вже нікого у монастирі не було. Тим не менш, навіть дощ вщух, і повернулися ми вже в місто, яке світило вечірніми вогнями під ясним зоряним небом. Вечірнє Мукачеве виявилось не велелюдним, та й ми поспішили до готелю відпочивати.

Наступного дня була дуже гарна погода, тому вирішили подивитись все те ж саме ще раз. Через брак часу ми пробігли містом галопом. Єдине, що нас затримало, це кафе «Eduscho», яке ми не побачили попереднього дня. Ми так були вражені цінами, що вирішили понадкусювать все, що там було. Взяли по три різних десерти (тобто разом шість) і два чаї. Все це – в районі 19 гривень. В Києві за ту ж ціну – один чай і два десерти. Так що кияни в такі хвилини стають дикими. Як ми.

Підсумовуючи все, що ви зараз прочитали, можна сказати, що Мукачеве – одне з найкрасивіших міст України, відвідати яке – священний обов’язок всіх і кожного.

Серпень 2006

Про Мукачеве неофіційно
Історія Мукачева
Фотогалерея Мукачева
Замок "Паланок"
Готелі Мукачева