Місто Козелець знаходиться точнісінько між Києвом та Черніговом. З центрального автовокзалу Києва можна потрапити до Козельця за годину автобусами, що їдуть на Чернігів.

УВАГА! Козелець знаходиться дещо в стороні від траси Чернігів-Київ, тому не всі автобуси туди заїжджають. Наприклад, приватні маршрутки, що йдуть з «Лісової», до Козельця не заходять.

Козелець – це райцентр у Чернігівській області. Містечко типове для Центральної України з усіма атрибутами, тобто Леніним, тітками на велосипедах і прекрасним собором у центрі міста.

Саме собор Різдва Богородиці (1752-1763) був тим орієнтиром, що спонукав нас приїхати до Козельця. На наш погляд, це найкраща споруда в стилі українського бароко в Україні (ну, і у світі відповідно). Коли бачиш такі величні споруди у провінційних містечках, то відразу впадає у вічі контраст між величчю і красою архітектурного шедевру і вбогістю, серед якої він височить. І так по всій країні. До якого ж все-таки жалюгідного стану доведена наша країна! Убогі міста і села, вбогі вулиці і будинки. Похмурі люди… І все це в багатій Україні з найродючішою землею! До чого ж завжди ненавиділи цю землю ті, хто нею управляв!

От і собор Різдва стоїть серед провінційного Козельця і нагадує про колишню пишність останнього гетьмана (чи то псевдогетьмана) України. Але ж то все давно минулося.

До чого тут гетьмани? А ось до чого: саме коштом Кирила і Олекси Розумовських був збудуваний цей красень-собор. Архітекторами його були Андрій Квасов та Іван

Григорович-Барський, автор церкви Покрови на Подолі в Києві. Такий храм, як собор Різдва в Козельці, був би кращим і в Києві.

Храм вражає не тільки ззовні, але й всередині. Тут зберігся унікальний дерев’яний іконостас. Це просто шедевр. До речі, всередині собору все дозволяється фотографувати. Принаймні, священик і церковні служки нам цього не заборонили робити. Тому заходьте у нашу галерею і насолоджуйтесь, якщо ви ще не бачили цього дива на власні очі.

Ще одна знаменита споруда міста – дзвіниця собору Різдва (1766-1770). Найбільшою брехнею про дзвіницю є те, що з неї в ясну погоду можна побачити Київ і Чернігів. Насправді – не можна. Хоча дуже хотілося б. Дзвіниця зазвичай закрита для відвідувачів, але можна попросити в церкві, щоб вам відкрили. З верхнього ярусу видно всі околиці міста. На жаль, ми були в Козельці в листопаді, тому ті пейзажі були сірі й одноманітні.

Поруч з собором є парк, у якому знаходиться єдина у місті пам’ятка не культової, а громадської архітектури – будинок полкової канцелярії (1756-1760) все тих же Квасова і Григоровича-Барського. Це такий собі охайний бароковий будиночок, в якому зараз міститься дитяча бібліотека.

А ось з іншого боку від собору Різдва є ще одна церква. Як її знайти? Якщо стояти обличчям до головного входу собору, тобто до воріт, то по цій вулиці, на якій стоїш, слід йти направо. Трохи пройти і повернути знов же праворуч. Там буде барокова Миколаївська церква (1771-1784). Вона дуже проста, з одним куполом, без зайвих архітектурних викрутасів. Але ж вона дуже органічно вписана в оточуючий пейзаж. Якраз коли ми там були, то поруч жодної людини не було. Саме в такі моменти, коли ніщо не нагадує про сучасність, відчувається присутність історії.

Але ж повертаємося знов до собору і повз нього йдемо на центральну площу. Знов же, ця площа така ж, як і десятки інших площ районних центрів нашої Батьківщини. Але й на ній є дещо цікаве. Це церква Вознесіння (1866-1874). Цей храм дуже відрізняється своєю архітектурою від типових церков. Навіть не знаємо, до якого стилю її віднести. Дуже цікава! У церкві діє музей чогось, але скоріш за все, ткацтва. Експозиція музею якась дивна: експонатів замало, тому й не можемо точно згадати, чому все це присвячене. Там є декілька вишиванок і якісь вирізки зі статей і репродукції портретів Розумовських.Мабуть, можна було б цікавіше щось зробити.

Більше нічого цікавого на площі нема, якщо не вважати за таке будинок ресторану «в стилі вампір». Яскравий зразок радянського колгоспного класицизму, який навів на нас сум.

Ще одна річ, яка затримала нас в Козельці – Георгіївський монастир з прекрасним собором (1741-1770). Знаходиться він не зовсім у Козельці, а поруч, у Данівці. Пішки йти не рекомендуємо – далеко. Ми взяли таксиста, який звозив нас туди і назад. Що таке монастир у Данівці? Ми так зрозуміли, що це одне з місць паломництв релігійно залежних людей. Як ми це зрозуміли? Ну, по-перше, туди не можна заходити в брюках (жінкам, звісно). Зайти-то я зайшла, але настрій-таки зіпсували. По-друге, там не можна фотографувати навіть на вулиці. Ми ж, звичайно сфотографували, але наслухалися крику. По-третє, там багато непривітних злих жінок. Запам’ятайте ці основні прикмети місць православного паломництва. Насправді, там зберігається чудотворна ікона під назвою «Аз есмь с вами и никтоже на вы». Такі справи. Ми вирішили зі своїм уставом в чужому монастирі не затримуватися, тому швиденько поїхали звідти. Ну а якщо Ви хочете побачити Георгіївський монастир, то ось Вам корисні поради:
1. Зробіть набожний вигляд.
2. Вдягніть спідницю і хустку (чоловікам необов'язково).
3. Фотографуйте з-під поли.
І тоді Вам пощастить більше, ніж нам.

Ну що ж. Всі пам’ятки Козельця ми оглянули. Жалкуємо про те, що була погана погода, і ми не змогли побачити краси тутешньої природи. У місті є річка Остер, на неї, до речі, дуже красивий краєвид з дзвіниці відкривається. А ще недалеко від Козельця є село Лемеші, в якому є Трьохсвятительська церква. Це батьківщина Розумовських. На жаль, через негоду у нас не було натхнення дивитися церкву в той день Тому привід поїхати до чудового Козельця ще раз у нас є.

Листопад 2006

Подорож до Козельця 2010+багато фото
Галерея Козельця 2006