Бердичів – місто обласного значення, розташований на на березі річки Гнилоп'ять, притоки Тетерева.

Деякі дослідник історії Бердичева вважають, що назва міста походить від давньослов’янського слова «берда» – гора, урвище, або ж від власного імені Бердич; інші – від слова «бердиш» – так називалася бойова сокира слов’ян. На гербі сучасного Бердичева зображено сокиру та жезл Меркурія, що символізує місто як давній центр торгівлі.

Перша письмова згадка про Бердичів відноситься до 1545 р. Ця дата вказується у двох джерелах: у люстрації (переписі населених пунктів) Київського воєводства за 1545 р. як власність Василя Тишкевича та в описі Житомирського замку за цей самий рік.

Територія, на якій розташований Бердичів, належала Київській Русі. На цю землю поширювалася влада Золотої Орди у часи феодальної роздробленості.

У XIV-XVI ст. Бердичівщина входила до складу Великого князівства Литовського. Після Люблінської унії 1569 р. увійшла до складу Речі Посполитої.

Наприкінці XVI ст. Януш Тишкевич почав споруджувати замок, у 1627 р. заснував кляштор, а у 1630 р. подарував його орденові босих кармелітів під будівництво монастиря. У 1642 р. було зведено і освячено костел, якому Тишкевич передає старовинну ікону Божої Матері, що з давніх давен вважається чудотворною. Її встановили у нижній частині храму, який дістав назву «дольного». На поклоніння іконі з усіх частин Речі Посполитої сходилися безліч прочан. У 1756 р. відбулася коронація Чудотворної ікони Божої Матері Бердичівської, корони надіслав Папа Римський Бенедикт XIV. Кляштор є одним з найвизначніших архітектурних комплексів України і одним з найбільш украплених монастирів-фортець Європи.

Костел ордену босих кармелітів було передано католицькій громаді міста лише у 1991 р. Оригінал ікони Божої Матері втрачено у 1941 р., тому виконано точну її копію. Крім санктуарію та Чудотворної ікони Божої Матері Бердичівської відомими історичними пам’ятками є бердичівські календарі, які друкувалися у кармелітській друкарні, бібліотека з загальною кількістю книг до 6 тисяч томів та зі стародруками кін. XV ст., кармелітська школа.

У 1793 р., після приєднання Правобережжя до Росії, Бердичів стає містечком Житомирського повіту Волинської губернії. У цей період тут діяли цегельні, пивоварня, млини, 6 капелюшних фабрик, шкіряний завод, 4 миловарні, каретна, меблева фабрики тощо. Від 1765 р. у Бердичеві проводилось близько 10 ярмарків на рік, найвідомішим з яких був Онуфріївський, який тривав 6 тижнів. За рівнем обігу товарів ярмарки порівнювали з лейпцизькими. Бердичів стає одним з осередків торгівлі хлібом, а з 2 пол. ХІХ ст. – одним з найважливіших центрів кінних ярмарків. У місті діяло чимало купецьких контор, що забезпечували економічні зв’язки між різними регіонами. На поч. 60-х рр. ХІХ ст. оборот торгівлі у Бердичеві визначався у 40 млн. карбованців.

Провідну роль у розвитку міста відігравала єврейська громада. Серед 2,8 тис. купців міста у 1846 р. абсолютну більшість складали євреї. Половина з восьми бердичівських банків належала євреям. Саме їхні банки проводили фінансові операції з банками Парижа, Лондона, Відня, Рима і Константинополя. Більшість населення міста також була єврейська. Наприклад, у 1860 р. з 54 тис. мешканців 50 тис. були євреями.

Від 2 пол. ХІХ ст. роль Бердичева як торговельного центру занепадає. Ярмарки стали задовольняти лише внутрішні потреби. У 1856 р. Онуфріївський ярмарок був переведений до Києва. З побудовою залізниць Київ-Одеса (1871), Київ-Брест (1873) з’явились нові торговельні центри, і Бердичів утратив роль торговельної бази.

Втративши першість у торгівлі, Бердичів у останні десятиріччя ХІХ ст. зазнав промислового піднесення завдяки залученню значних іноземних інвестицій. На 1887 р. у Бердичеві налічувалося близько 30 заводів і фабрик та 35 дрібних підприємств.

З кін. XVIII ст. Бердичів стає одним з центрів хасидизму. Перші згадки про заснування у Бердичеві кагалу належать до 1712 р. У 1785 р. рабином був обраний Леві Іцхак бен Меїр Бердичівський і залишався ним до смерті (1810). Його ім’я є святим для всіх євреїв, а його могила у Бердичеві – місце паломництва для хасидів усього світу. У вченні Леві Іцхака підкреслюється релігійна цінність життєвих радостей, принцип близькості до Божої присутності і значення молитовної екзальтації, яка доходить до «звільнення від цілісності». На відміну від інших хасидів, Леві Іцхак дозволяв відвідувати синагогу простому люду.
У Бердичеві є чимало місць, пов’язаних з єврейською релігією і культурою.

У ХІХ с. Бердичів відвідували видатні діячі культури: гостем князя Радзивілла був Фредерік Шопен; у 1858-1868 рр. тут жив класик єврейської літератури Менделе Мойхер-Сфорім (Шолом Абрамович); не раз тривалий час у місті перебував Шолом-Алейхем (Шолом Рабинович). Восени 1846 р. місто відвідав Тарас Шевченко як художник археографічної комісії, яка збирала у Південно-Західному краї народні перекази, пісні та відомості.

Бердичів назавжди увійшов до історії світової культури як місто, у якому 14 березня 1850 р. у костелі Святої Варвари брав шлюб видатний французький письменник Оноре де Бальзак з графинею Евеліною Ганською.

З містом пов’язана доля родини Рубінштейнів, що дала світу відомого композитора і музиканта Антона Рубінштейна (1829-1894). У Бердичеві народився англійський письменник польського походження Джозеф Конрад (1857-1924).
У квітні 1861 р. у місті перебував відомий анатом, хірург і педагог Микола Пирогов.

У кінці ХІХ ст. у Бердичеві діяло 4 православних церкви: Успенська (1837), Миколаївська (1848), Троїцька (1836), Усіх Святих (1891); 2 костели, хоральна єврейська синагога, 74 єврейські молитовні будинки.

З 1923 р. Бердичів стає районним центром.

7 липня 1941 р. місто було окуповане німцями. Під час Другої світової війни нацистами було знищено 38 тис. євреїв Бердичева.
Місто було визволене 5 січня 1944 р.

Зараз населення міста складає 77,2 тис. осіб.

Фотогалерея Бердичева
Готелі Бердичева