Вперше Тернопіль згадується у 1540 р., коли польський король Сигізмунд І видав грамоту краківському каштеляну, великому коронному гетьману Янові Амору Тарнавському на місцевість у Теребовлянському повіті з умовою побудувати над річкою Серет фортецю.

Спорудження замку проводилось у 1540-1448 рр. Навколо нього почали осідати люди. Укріпив і добудував замок син Яна Тарнавського Кшиштоф, а згодом – Томаш Замойський, який отримав місто як придане дружини – доньки князя Олександра Острозького.
З боку міста замок був захищений глибоким ровом і земляним валом та укріплений частоколом. Із заходу його захищали води штучного ставу, створеного у 1548 р. По кутах стояли великі вежі. Для оброни замку утримували невеликий загін. Крім того, всі міщани повинні були мати власну зброю.

За свою історію замок піддавався частим нападам завойовників. Ще під час будівництва, у 1544 р., татари вчинили першу спробу нападу на місто. Під час облоги жителі Тернополя стояли на смерть, утримуючи замок до приходу із Сандомирка королівського війська.

Найбільш серйозних руйнувань зазнав замок під час турецько-татарських набігів у кінці XVI – на поч. XVII ст.

У 1548 р. місто отримало магдебурзьке право, згідно з яким Тернополю надавались привілеї: було дозволено три ярмарки на рік і щотижневі торги. Вигідне розташування Тернополя на торгових шляхах сприяло швидкому зростанню ремесел й торгівлі.

У 1550 р. Тернополю було надано привілей, за яким купці, що їхали з Галича, Коломиї і Коропця до Кременця та інших волинських міст, повинні були проїжджати через Тернопіль і платити мито на його розвиток.

У 1570 р. при церковній парафії тернопільські міщанами було організовано братство, якому власник міста князь Острозький виділив 235 моргів землі, кошти на утримання школи і шпиталю для перестарілих і хворих людей.

Тернопільські міщани брали участь у визвольній війні 1648-1657 рр. У 1649 р., коли армія Богдана Хмельницького обложила Збараж, у Тернополі розпочався рух на підтримку козаків. Значна частина жителів міста влилася до козацько-селянського війська.

У 1672 р., коли на Поділля вторглася могутня армія Оттоманської імперії, війська Шишмана-паші спустошили місто. Повторно Тернопіль був зруйнований у 1675 р. Татари спалили замок, зруйнували водяні млини, греблю. Загалом протягом 1544-1698 рр. Тернопіль зазнавав спустошення з боку татар чотирнадцять разів. Із опису 1690 р. видно, що тут були тільки 40 будинків (до набігу татар їх було 420), будівлі замку стояли без даху, підвісний міст не мав ланцюгів.

Щоб пожвавити економічне життя міста, уряд надав у 1724 р. Тернополю додатково привілей на влаштування щорічного ярмарку у липні.

З 1749 до 1779 рр. велося будівництво костелу домініканців. Розпис інтер’єру здійснив польський художник Станіслав Строїнський зі Львова.

У 1772 р., після першого поділу Речі Посполитої, Тернопіль перейшов під владу Австрії. За новим адміністративним поділом він став окружним містом, що сприяло збільшенню населення. До міста прибуло багато німецьких колоністів, які користувалися значними привілеями. Місце для отримання житлових приміщень колоністи отримували там, де бажали. Ліс та інші будівельні матеріали їм надавали безкоштовно. Вони звільнялися на 10 років від сплати різних податків.

Після зміни статусу був значно змінений вигляд міста. У центрі були прокладені дерев’яні, а згодом і кам’яні тротуари, почалося будівництво адміністративних і житлових будинків. На початку ХІХ ст. граф Францішек Коритовський перебудував замок у палац. Тоді ж були знесені всі оборонні споруди.

У 30-40-х рр. ХІХ ст. у Австрії назрівала революція. Це змусило одного з останніх власників Тернополя Тадея Туркула у 1843 р. укласти з бургомістром контракт, за яким він відмовився від своїх прав на місто за 175 тис. флоринів сріблом, і воно стало вільним. У 1844 р. Тернопіль отримав цісарську грамоту, якою йому надавалися права вільного королівського міста й герб «Леліва».

У другій половині ХІХ ст. зростанню економіки сприяло будівництво залізниць. Особливо велике значення мала лінія Львів-Підволочиськ через Тернопіль, яка запрацювала у 1870 р. Це була перша залізнична магістраль на Тернопільщині. Згодом залізнична колія з’єднала місто з Бережанами, а у 1906 р. – зі Збаражем. Були вимощені шосейні дороги до Бережан, Бродів, Залізців, Збаража, Підволочиська, Скалата, Теребовлі.

На початку ХХ ст. Тернопіль став важливим центром оптової торгівлі. У значних розмірах велася торгівля спиртом-сирцем, борошном. Зростала роздрібна торгівля. У цей час у місті було 167 крамничок, 181 шинок, 18 заїжджих дворів. Для обслуговування торгівлі відкрилися кредитно-банківські установи, філії Галицької ощадної каси, крайового банку тощо.

На початку ХХ ст. у Тернополі активізувалася українська громада. Було створене товариство «Громада», відкрилася українська державна гімназія, були створені культурно-просвітницькі і спортивні товариства «Просвіта», «Бесіда», «Січ», «Пласт», «Сокіл», вихованці яких у Першу світову війну влилися до лав Українських січових стрільців.

У роки Першої світової війни Тернопіль був ареною активних бойових дій, що завдало значної шкоди місту. Австрійці і росіяни грабували населення, забирали коней, худобу, спалювали покоси. Росіяни вивезли з монастирської церкви великий 12-тонний дзвін, унікальну колекцію монет, рідкісні твори мистецтва та музейні цінності.

Після розпаду Австро-Угорщини у 1918 р. мешканці Тернополя стали на захист Західноукраїнської Народної Республіки. З 21 листопада 1918 р. до 2 січня 1919 р. Тернопіль був столицею ЗУНР. У будинку, де нині середня школа № 4, працював уряд, який згодом переїхав до Станіславова (Івано-Франківська).

16 липня 1919 р. поляки зайняли місто. Польська влада проводила колоніальну політику в усіх сферах життя краю. Українці обмежувалися у правах, польський уряд впроваджував заходи щодо знищення української культури. Було закрито українську гімназію, зі шкільних бібліотек вилучалися книжки українською мовою.

Протидіючи польському засиллю, українці почали відновлювати роботу таких організацій, як «Луг», «Сокіл», «Просвіта», «Рідна школа», «Пласт», спортивний клуб «Поділля». Особливо активно діяв молодіжний український націоналістичний осередок в українській гімназії, які очолювали Роман Паладійчук та майбутній лідер ОУН Ярослав Стецько.

У 1922 р. Тернопіль став центром новоствореного воєводства, що охоплювало 17 повітів.

У 1939 р. Західна Україна була приєднана до СРСР, 4 грудня 1939 р. Тернопіль став центром області.

Великих руйнувань місто зазнало під час Другою світової війни. У 1944 р. у руїнах лежало 85% будинків. Тернопіль доводилося відбудовувати заново. У 1951 р. було відбудовано замок, у 1957 р. побудовано новий обласний музично-драматичний театр ім. Шевченка.

Зараз у місті діють економічний університет, медична академія, технічний і педагогічний університети. У місті мешкає 218 тис. жителів.

Галерея Тернополя
Готелі Тернополя і передмість
Ще до вашої уваги нотатки про Тернопіль у нашій розповіді про подорожі на Тернопілля у 2005 році.