Головна
Контакти
Мандруємо Україною
Автономна республіка Крим
Вінницька область
Волинська область
Дніпропетровська область
Донецька область
Житомирська область
Закарпатська область
Запорізька область
Івано-Франківська область
Київська область
Кіровоградська область
Львівська область
Миколаївська область
Одеська область
Полтавська область
Рівненська область
Сумська область
Тернопільська область
Харківська область
Хмельницька область
Черкаська область
Чернівецька область
Чернігівська область
Архітектурні споруди за видами
Корисні посилання
Про нас
Організація турів
Готелі України Блог Гостьова книга
/ Івано-Франківська область / Калуш / Історія Калуша

Історія Калуша

Перша письмова згадка про Калуш була знайдена у дванадцятитомнику Галицьких гродських книг (Галицьке староство, яке було у той час під Польською короною) і датована 27 травня 1437 р. Йшлося про «суд у найближчий вівторок після Трійці з участю королівського чоловіка Драгуша із Калуша проти Митька із Куроша».
Назва міста вірогідно походить від слова «калюші» – природні сольові джерела, у яких у давнину добували сіль.

У XV ст. Калуш стає значним поселенням, яке володіло соляними промислами. Новозбудованому костелові дарується перша солеварня. У 1553 р. соляні промисли були передані польським королем шляхтичеві Сем’яковському за вірну службу.

До 1549 р. Калуш залишався селом, яке входило до складу Галицького староства. У 1549 р. польський король Сигізмунд Август уповноважує белзького воєводу, коронного гетьмана і галицького старосту Миколу Сенявського заснувати місто Калуш з відповідною юрисдикцією на самоврядування. З цього року Калуш стає «вільним містом» на магдебурзькому праві з власним гербом, який трьома топками солі на червоному тлі свідчить про солеваріння як основний промисел. У місті був створений магістрат, який очолював бургомістр. З того часу Калуш перетворився на адміністративний центр, до якого належала низка сіл. За розпорядженням короля на узгір’ї було збудовано замок, який від самих низин оточували вали. Будівлі, що належали замку, були сполучені підземними ходами. Калуш перетворився на фортецю для боротьби проти турецьких і татарських набігів.

Калушани доклали чимало зусиль, аби звільнитися з-під польської опіки за часів визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Восени 1648 р. у місті було створено українське самоврядування на чолі з бургомістром Грицем Воликовичем. Але у грудні того ж року українських урядників у Калуші спіткала жахлива трагедія: усіх їх було страчено поляками.

Під час першого розподілу Польщі у 1772 р. Калуш, як і вся Галичина з частиною Волині, потрапляє під владу Австрії. Ремісники розгортають тут виготовлення солі, селітри, поташу тощо.

У 1848 р. у Галичині скасовують панщину та впроваджують демократичні інститути, дозволяють навчати дітей рідною мовою, відкривають читальні. У 1884 р. у Калуші побував Іван Франко, який виступав тут у Народному домі на літературно-мистецькому святі з лекцією про Самійла Кішку. На межі ХІХ-ХХ ст. у Калуші постає філія «Просвіти».

У 1918 р., після Листопадового Чину, коли постала Західноукраїнська Народна Республіка, калушани під проводом отця Андрія Бандери (батька Степана Бандери) роблять спробу визволитися з-під польської опіки. Вони взяли владу в свої руки. У місті було створено державно-повітове управління секретаріату ЗУНР, почала виходити газета «Голос Калущини», було організовано українську гімназію.

У 1920 р. Калуш разом з усією Галичиною знов потрапляє під владу Польщі, а у 1939 р. – Радянського Союзу.

1 липня 1941 р. калушани проголошують Акт відновлення української самостійної держави. 2 липня у Калуш увійшли угорські частини, які згодом передали владу німцям. За наказом керівника калуського гестапо у місті було розстріляно близько 7 тисяч євреїв, чимало калушан вивезено на каторжні роботи до Німеччини. У відповідь на злочини завойовників Чорний ліс, що неподалік Калуша, стає партизанським краєм. Героїчний спротив підпілля тривав тут аж до середини 1950-х рр.

Зараз у маленькому Калуші виробляться один відсоток всієї промислової продукції України. Історія розвитку промисловості міста сягає давніх часів.

Згідно з люстраціями (описами королівських маєтків) за 1565-1566 рр., у Калуші було десять соляних джерел і декілька у навколишніх селах. Біля Калуша була солеварня, що використовувала ропу трьох криниць.

У 1771 р. калуські солевари мали 12 криниць. Тут працювали 33 ремісники (серед них було 5 бондарів). Біля солеварні стояла кузня, у якій виплавляли залізо і виробляли черуни для солеварень. Згодом австрійський уряд увів державну монополію на сіль і заборонив використовувати надра. Наприкінці XVIII ст. зменшується експорт солі і розпочинається процес закриття солеварень. У Калуші солеварня існувала до 1848 р.

З 1656 р. у промислових умовах варили знамените калуське пиво. Воно славилося в Європі. Його в спеціальній тарі експортували до Польщі, Угорщини, Франції. Калуске «Цісарське» конкурувало з баварським, чеським, львівським пивом, і навіть сам цісар Австро-Угорщини смакував їм.

У 1808 р. калушани, брати Фельчинські, започаткували у Калуші фабрику, що відливала знамениті дзвони. Дзвони Фельчинських здобували гран-прі на світових виставках у бельгійському Льєжі (1927) і Парижі (1928).

У травні 1804 р. під час поглиблення шахти біля Калуша були знайдені так звані «гіркі» солі – каїніт та сильвініт. У 1867 р. у центрі повіту, якому тоді належало 90 сіл, було засноване акціонерне товариство для розробки калійних родовищ. Тоді за два роки у Калуші збудували фабрику, що переробляла калійні руди. І з того часу започатковано хіміндустрію, яка набула свого найбільшого розвитку у 50-60-х рр. ХХ ст.

Галерея Калуша
Готелі Калуша