Церква Пантелеймона в селі Шевченковому – це один з небагатьох храмів часів Київської Русі, що дійшли до наших днів, та єдина пам’ятка давньоруського зодчества в Галичині.

Наступні два абзаци можете не читати, бо вони дуже нудні.
Дата побудови церкви, яка найчастіше згадується у присвячених ній статтях, – 1194 рік. При цьому засновником храму вважається Роман Мстиславович, об’єднувач Галицького і Волинського князівств, батько Данила Галицького. Звідси і незвична для того часу посвята церкви: начебто названа вона була на честь діда князя Романа – князя Ізяслава Мстиславовича, християнським ім’ям якого було Пантелеймон. І тут ми зауважимо, що у 1994-му князь Роман правив не у Галичі, а у Володимирі. А галицьким князем був Володимир Ярославович. Логічно було б саме його назвати засновником церкви, але у нього не було діда Пантелеймона.

З іншого боку, зустрічається дата заснування церкви 1200 рік. Тоді князь Роман був вже князем об’єднаного Галицько-Волинського князівства і міг заснувати храм. Але на стінах церкви є графіті, які деякі вчені ідентифікують 1194-м роком, який припадає на князювання саме Володимира Ярославовича. Але якщо у 1994-му графіті вже було нашкрябане, то храм вже стояв. Тобто він був збудований раніше. Наприклад, при тому ж князі Романі, який встиг зовсім трошки покерувати захопленим ним Галичем у 1188 році. І при всіх цих нестиковках єдиної авторитетної і узагальнюючої думки ми не зустріли.

Як би там не було, храм був побудований наприкінці XII століття, і процес його будівництва, можливо, тривав за різних князів.

Коли Галичина опинилася під владою Польщі (1349), храм став католицьким і був перейменований на честь святого Станіслава. Він став кафедральним собором галицького архієпископа. (Слід зауважити, що до 1945 року село Шевченкове звалося Святий Станіслав, що свідчить про те, що воно просто виросло навколо костелу.) Після перенесення кафедри до Львова (1 пол. XIV ст.) храм перебував у довгому запустінні. Наприкінці XVI ст. він був переданий ордену францисканців, які розпочали тут бурхливе будівництво і реконструкцію.

Взагалі, за своє довге існування церква Пантелеймона зазнавала численних руйнувань та перебудов. Найбільше постраждала вона у 1915 р. під час артобстрілу.

Той храм, що ми бачимо зараз, звичайно ж, виглядає не так, як на початку XIII ст., автентичним він є тільки частково. У 1997-1998 роках він був реконструйований у гіпотетичному первісному вигляді, в романському стилі. Тобто, ще 25 років тому він мав зовсім інший вигляд, який отримав, скоріш за все, від згаданих вище францисканців, які на рубежі XVI-XVII ст. зробили з нього типовий бароковий костел.

Поруч із церквою є дзвіниця, яка була побудована під час будівельних робіт, що вели ті самі францисканці у новому монастирі на початку XVII ст. Також біля храму є залишки фундаменту келій монастиря.

Церква Пантелеймона разом із пам’ятками міста Галича, села Крилос (саме на місці цього села, а не в сучасному Галичі, розташовувався стародавній Галич), костелом кармелітів у селі Більшівці складає Національний заповідник «Давній Галич». Якщо ви захочете побачити всі пам’ятки заповідника, треба приділити цій справі цілий день, адже розташовані вони на достатніх відстанях одна від одної. Але всі варті уваги.

Тепер про головне. Для тих, хто теж захоче побачити Пантелеймонівську церкву, але планує, як і ми, їхати громадським транспортом, розповімо про складнощі.

Доїхали ми до Галича потягом, а от звідти до Шевченкова йшли пішки. Ми б із радістю під’їхали якоюсь попутною машиною, але ані на шляху туди, ані назад ми жодної не зустріли. Не зустріли і жодної маршрутки. Ось такі справи. Слід сказати, що від Галича до церкви йти більше 4 км в один бік. Але на шляху є дещо цікаве. Біля Галича тече річка Луква, ви переходите міст, і відразу за мостом починається село Залуква. Шлях до села Шевченкова лежить через всю Залукву. В цьому селі ми неочікувано натрапили на одну дуже цікаву і цінну історичну пам’ятку – старий караїмський цвинтар. А також встигли посвятити паску в місцевій церкві. Так що недаремно ми пройшли такий довгий шлях. Єдине, що день для подорожі ми обрали невдалий – дощовий та похмурий. Тому і фото наші трошки похмурі.

27 квітня 2019 р.