У Київській області є дві Сулимівки: одна – в Яготинському районі, друга – в Бориспільському. Об’єднує їх те, що колись ці села належали козацькому роду Сулим. Ми розповімо про ту Сулимівку, що в Бориспільському районі.

Задля чого варто їхати до Сулимівки? Заради прекрасної Покровської церкви, яка є окрасою не тільки села, а і всієї Лівобережної України.

В Інтернеті ви можете знайти багато інформації про цей храм, яка, разом з тим, є досить одноманітною . Майже в усіх статтях, які ви знайдете, вказано, що церква була збудована у 1620-х роках, і є, таким чином, найдавнішим храмом у стилі українського бароко в нашій країні. У 1990-х роках деякі історики та реставратори спростували цю дату і на основі проведених досліджень назвали нову – 1708 рік. До того, як постав мурований Покровський храм у Сулимівці, тут існував попередній, дерев’яний, теж Покровський. Згодом він занепав, і на його місці побудували новий, вже мурований. Скоріш за все, саме про дерев’яний і йдеться у збережених письмових джерелах. Так дуже часто буває, що датою побудови якогось храму вважають дату виникнення попереднього дерев’яного храму з такою ж назвою, про який і йдеться в джерелах.

Ми не знаємо, яка дата насправді вірна, але схиляємося до пізнішої, адже початок XVII століття для появи такої грандіозної споруди в такому невеличкому селі, яким була Сулімівка в той час, трошки зарано. Хоча не виключено, що у гетьмана Івана Сулими було багато грошей, і хто знає…

Церква стоїть в самому центрі села, апсидою до дороги, а обличчям до яру. На жаль, ми не потрапили всередину. Слід зазначити, що для поїздки до Сулимівки ми спеціально обрали Великдень, щоб церква була відкрита. Та виявилося, що вона була відкрита о п’ятій ранку. На дошці оголошень ми побачили розклад богослужінь на найближчі дні. Як нам здалося, краще за все приїздити сюди в суботу о 17.00, але це не точно. На жаль, ми не знайшли жодного фото з інтер’єру церкви. Але кажуть, що там нічого цікавого немає, адже цінна ікона і портрети представників роду Сулим зберігаються у Національному художньому музеї.

Поруч з церквою розташований старовинний одноповерховий будинок з дерев’яними колонами. З одного боку цей будинок дуже занедбаний і порожній, з іншого виглядає трошки краще, там є пластикові вікна (дивно, що споруда встояла, коли їх вставляли). В цій частині будинку розташований фельдшерський пункт. Споруду прийнято називати садибою Сулим ХІХ століття. Не знаємо, правда це чи ні. Адже зустрічали іншу інформацію, що садиба знаходилася в парку. Дійсно, поруч є парк: видно, що старовинний, і видно, що це саме парк, а не ліс, адже є деякі ознаки регулярності. Бачили ми там якусь розвалюху, але на маєток вона не схожа.

По дорозі до Сулимівки ми також проїжджали повз дерев’яну церкву Архистратига Михайла в селі Мала Стариця (ХІХ ст.).

І про корисне. Як доїхати до Сулимівки громадським транспортом? З АС «Дарниця» м. Києва до села їде автобус. Ми поїхали на тому, що об 11.00. Їхали трошки більше години. За півгодини ми все оглянули і поїхали о 12.30 назад на тому ж автобусі. Якщо захочете затриматись в Сулимівці довше, то наступний зворотній автобус аж о 17.00.

28 квітня 2019 р.