Бердянськ
Ви знаєте, де найкрасивіше в Україні море? В Бердянську! Не вірите? Адже хто там був, скаже, що море тут сіре, каламутне, мілке і до того ж Азовське. Та й сам Бердянськ – далеко не Майамі-Біч. Може і так, але тут є один великий жирний бонус – Бердянська коса, яка перетворює цей звичайний курорт на щось неймовірне!
Бердянська коса – одна з найбільших серед 27 кіс Азовського моря: її довжина складає 23 км, а ширина – від 60 м до 2 км. Бердянськ розташований у місці впадіння в море річки Берда, завдяки якій тут і намило косу.
Якщо ви думаєте, що Бердянська коса розташована десь далеко від цивілізації і туди важко дістатися, то це не так. Коса розташована в самому місті. Щоб доїхати до неї, треба сісти на одну з маршруток, на якій написано «на косу» і проїхатись від 15 до 40 хвилин залежно від того, яку частину коси ви обрали для відпочинку – Ближню, Середню чи Дальню. Влітку 2018 року проїзд на косу коштував 8 грн, а маршрутки ходили до 22:00.
Автомобільна дорога проходить майже через всю косу. По праву руку від дороги – Бердянська затока, яка біля берега нагадує якийсь захаращений лиман, місцями дуже непривабливий, а по ліву руку – широкі піщані пляжі і прекрасне Азовське море.
Отже, Азовське море часто недооцінюють. Багато людей взагалі не вважають його морем, презирливо називаючи калюжею. Така думка існує перш за все через те, що це море неглибоке. І це правда – середня його глибина складає 8 метрів, а максимальна – 13,5 метрів. Як для моря, цифри дійсно смішні. Ви можете зайти в Азовське море, йти довго-довго, а вода все по коліно. Здається, що це море зовсім безпечне, і в цьому його підступність. Коли ми їхали до Бердянська, прочитали в новинах, що напередодні у цій «калюжі» потонуло четверо людей.
Коли ми приїхали на косу, на морі був шторм! Це видовище справило на нас дуже сильне враження! Море було бурхливе і дуже красиве! Насправді цей шторм за якоюсь там шкалою вимірювання штормів був невеликим, в той день був просто невеличкий вітер. Але хвилі в людський зріст нас вразили. Зайти в море було неможливо навіть по коліно, тому що ці потужні хвилі швидко затягували з великою силою.
На жаль, у нашій розповіді ми не зможемо описати курортну інфраструктуру коси, та і не вивчали ми її, тому що в цей невеличкий проміжок часу просто хотілося насолодитися морем. Тому практичних порад у нас буде небагато, але ми спробуємо вас заманити на косу своїми фотографіями.
Перед поїздкою ми нічого не знали: де там пляжі, де краще виходити з автобуса тощо. Тому скажемо вам так: виходьте будь-де, скрізь класно! Ми, наприклад, спочатку проїхали від центру хвилин 15 і за порадою якогось мужика вийшли на наступній зупинці після дельфінарію. Це Ближня коса. Як нам здалося, найбезлюдніша.
Крім, власне, моря, тут ми бачили невеличкі водойми, біля яких кучкувалися люди, обмазані грязюкою. Насправді, на косі є декілька озер (на вигляд – великі калюжі), грязі з яких є лікувальними. У деяких з них солоність така ж висока, як у Мертвому морі. У нас не було часу на експерименти з грязями.
Ми пройшли вздовж берега кілометри зо три. Інколи нам траплялися на шляху якісь маленькі готелі, кафе, але що було незмінним – це неперервний великий пляж без парканів і перешкод. Місця – хоч кіньми гуляй!
Середню частину коси ми через брак часу бачили тільки з вікна автобуса. Нам здалося, що це найрозвиненіша з точки зору туризму частина. Тут є великі готелі, санаторії, бази відпочинку, магазини, ринок. Але й людей тут більше. Мабуть, тут ви не зможете бути на пляжі на самоті.
Найширша, найбільша і найгарніша частина коси – Дальня. Туди їхати треба на маршрутці до кінцевої зупинки. Маршрутка не їде до самого краю коси, тому, щоб туди потрапити, вам треба буде пройтися пішки. Саме на дальній частині Бердянської коси розташований приватний сектор, тут є цілі вулиці з приватних будинків, які, до слова, завішані табличками типу «Вільні кімнати» або «Пиво, раки». Крім будинків місцевих мешканців, тут ми побачили чи не найстарший в Україні маяк, якому у 2018 році виповнилося 180 років. Потім через заповідні (про що буде нижче) землі ми пішли до берега моря.
Пляжі Дальньої коси подекуди більше нагадують якісь дикі місця не в Україні – такі вони неосяжні! Лежиш тут, загоряєш, а до найближчої людини – з півкілометра. Цікаво, що тут, на Дальній косі, зовсім не було шторму, а навпаки, був штиль. Тут зовсім інший мікроклімат. На самому краю коси людей побільше, але ж поки туди дійдеш вздовж берега моря, то можна сильно пригоріти на сонці, назбирати три кіло ракушок, а також побачити нудистів, в основному чоловічої статі, які мальовничо (як їм здається) стоять вздовж берега в античних позах.
Дальня коса є частиною Приазовського національного природного парку. Тут ростуть рідкісні рослини, живуть червонокнижні птахи і комахи. Це одне з найгарніших місць в Україні, що ми бачили. Коли ввечері ми поверталися до маршрутки, то йшли дорогою, що проходить через мальовничі зарості комишів. Ми бачили якісь скромні, але дуже красиві квіти, як в українському степу. Скрізь траплялися якісь невеличкі водойми. Дуже гарна тут природа – якась заспокійлива.
В такій короткій розповіді важко описати враження про всю красу і чарівність Бердянської коси. Просто повірте нам, що тут класно! Тому приїздіть сюди, не пожалкуєте.
Єдине, що хочеться додати, що не всім треба сюди їхати, а тільки культурним людям. На жаль, без негативу не можемо обійтися у будь-якій розповіді про красоти України. Що ми хочемо сказати? Люди – ви свині! Не всі, звичайно ж, а тільки ті, що свині. Коли на Ближній косі ми йшли вздовж берега Бердянської затоки, то побачили, що все узбережжя щільно всипане сміттям: пляшками, пакетами, стаканами і всім, чим тільки можна. Шар цього непотребу місцями просто суцільний, йдеш як по сміттєзвалищу. Це в голові не вкладається! Як можна їхати за красивими пейзажами на відпочинок, і ті ж самі пейзажі псувати? Боюсь, якщо людина цього не розуміє, то не зрозуміє ніколи. Таким людям потрібно сидіти вдома. Хоча вдома або в салоні авто, з вікон якого вони викидають сміття, у них зазвичай чисто.
На території заповідника трапляються міні-звалища. Ну як буває зазвичай? Одна «людина» залишила декілька пляшок від пива, потім інша додала корки від кавуна, потім третя – якийсь пакет з мотлохом. Так і виник імпровізований смітник. От цікаво завжди було: невже порожня пляшка або пакет від чіпсів такі важкі, що вам вартує великих зусиль донести це до смітника? Чи дворянський титул не дозволяє прибирати за собою? Це просто огидне свинство! Із заповіднику ми виходили на пляж через сміттєзвалище!
Давайте з коси повернемося до Бердянська. Це порівняно невелике (трошки більше 110 тис. мешканців) місто в Запорізькій області. Місто це портове і до того ж промислове, що не додає привабливості тутешньому морю (коси це не стосується). Крім того, центр, який ми оглянули мимохідь, справляє трошки гнітюче враження. Перший раз в житті ми побачили у великому місті ґрунтову набережну. Ні, частково вона забрукована плиткою, але в якийсь момент плитка раптово закінчується без усілякої логіки і якогось художнього завершення. От просто клали плитку клали, а потім кинули і пішли бухати. І до сих пір не повернулись.
В районі Східного проспекту, де був наш готель, набережна земляна. Це просто якийсь битий шлях в степу з обгризеними кущами замість клумб. Таких набережних ми ще не бачили!
На набережній розташована ротонда, яка є символом курортного Бердянська. Також тут можна побачити традиційні для українських міст дурацькі пам’ятники. В бердянському випадку – це пам’ятники Бичку-годувальнику та Жабі. Також ви можете знайти тут атракціони, включно з чортовим колесом, яке світиться вночі і в абсолютно темному Бердянську стане вам за орієнтир. А ще тут є центральний пляж з шикарним видом на Бердянський порт. Не розуміємо людей, які відпочивають тут. Невже так важко проїхати декілька хвилин на косу?
На жаль, у місті дуже багато сміття. Бердянськ – це взагалі одне з найбільш засмічених міст України, що ми бачили. Але про це вже і так забагато у нашій статті. Треба більше позитиву!
Слід згадати про архітектурні пам’ятки Бердянська. Їх тут небагато. Ми відзначимо три.
Перша – караїмська кенаса (1899, вул. Земська, 16). Цікава будівля, захована у звичайному дворі з непривітними мешканцями (Кенаса? Яка ще кенаса?! А ну валіть звідси!!!). Стан цієї пам’ятки наразі поганий, адже довгий час тут розміщувався спортивний клуб. До речі, караїми, яких у світі залишилося менше двох тисяч, живуть в Бердянську і зараз. Їх тут менше двадцяти, принаймні, тих людей, які знають, що вони караїми. Насправді, нація тоді і живе, поки люди усвідомлюють, що належать до неї. А якщо людина забула про своє коріння, то нехай в ній тече хоч 100 відсотків крові певної національності, це націю від вимирання не врятує.
Іншою цікавою будівлею Бердянська є лютеранська кірха (1903, вул. Лютеранська, 21), заснована німецькими колоністами, яких на початку ХХ ст. було тут близько тисячі. Жили вони тоді в місцевості під назвою Німецька Слобідка. Поряд з кірхою збереглася старовинна будівля німецького лютеранського училища. В наш час кірха діюча, її відвідує близько 50 прихожан різних національностей.
Йдемо далі. Головний корпус Бердянського державного педагогічного університету (1870-ті, вул. Шмідта, 4). Колись це була чоловіча гімназія. Ця будівля у псевдоготичному стилі, між іншим, є єдиною пам’яткою архітектури національного значення в Бердянську.
Це найцікавіші, на наш погляд, споруди. У центрі міста зустрічається й інша старовинна забудова, але назвати її системною не можна.
Завершити нашу розповідь хочеться, згадавши ще раз прекрасне узбережжя маленького, але такого чарівного і близького з дитинства Азовського моря.
Серпень 2018
|
