Подорож одного дня. Коростень.

20 Травня 2022

Кожен українець, який вчив історію у школі, чув про Коростень. Адже саме тут відбувалася найвідоміша подія, описана у Повісті временних літ: у 945 році місцеві мешканці древляни буквально розірвали київського князя Ігоря за те, що він вимагав у них непомірну данину. В якості помсти дружина Ігоря свята княгиня Ольга спалила Коростень (тоді Іскоростень) разом із мешканцями. За це вдячні коростенці у ХХІ столітті поставили Ользі пам’ятника.

Слід сказати, що у Коростені взагалі багато різних пам’ятників. Як ви, мабуть, знаєте Житомирщина відома покладами різного цінного каменю. У багатьох місцях вздовж річок граніти виходять на поверхню, утворюючи чарівні пейзажі, а штучні кар’єри перетворюються на мальовничі прозорі озера.

І не дивно, що місцевий камінь активно використовується в оздобленні тутешніх міст. Наприклад, коли ми були в Коростишеві, нам здалося, що там буквально все зроблене з граніту, включаючи сміттєві урни. Але повернемося до Коростеня. Крім вищезгаданої Ольги, тут ви можете побачити величний пам’ятник князю Малу в золотому шоломі. Князь Мал вважається правителем древлян Х століття, тим самим, що боровся з Ігорем і Ольгою. На честь нього навіть назване одне з міст Житомирщини – Малин, але це не точно. Стоїть князь Мал на високому пагорбі, грізно дивиться у бік Києва і таким чином символізує місцевий патріотизм і важливість дотримання балансу між місцевим самоврядуванням та центральною владою. Поруч із Малом на місці давньоруського городища збудована імітація дерев’яного замку.

Наступний коростенський пам’ятник встановлений на честь Малуші, ключниці княгині Ольги. До чого вона в Коростені? А ось до чого. Справа в тому, що її батьком був такий собі Малк Любечанин, якого більшість істориків ототожнюють із князем Малом. А стоїть Малуша тут не сама, а зі своїм сином Володимиром. Майбутнього хрестителя Київської Русі вона народила від сина Ольги Святослава. Дорослому Володимиру Святославовичу окремий пам’ятник також тут є.

Зовсім несподівано було зустріти в Коростені пам’ятник Добрині Нікітічу. Та виявилося, що Добриня є рідним братом Малуші, тобто сином Малка Любечанина (князя Мала). Тільки от цікаво, чому він Нікітіч, а не Малкович? У будь-якому разі усі події тих часів, родинні зв’язки і реальність персонажів – це здебільшого легенди і версії істориків. Коростенці скористалися цими легендами і версіями для того, щоб зробити своє місто привабливішим для туристів. Адже старовинних пам’ятників архітектури, а тим більше пам’яток часів Київської Русі, у місті немає – Коростень був майже повністю зруйнований під час Другої світової війни.

А от чим вас може вразити Коростень по-справжньому, так це своєю природою. Справа в тому, що місто розташоване на берегах річки Уж, яка самою своєю назвою… ну, ви зрозуміли. Ми вже казали про велику кількість граніту та іншого цінного каменю на Житомирщині. Так от, у Коростені береги Ужа буквально зроблені з граніту, але не людиною, а природою. Вздовж берегів також розкидані різних розмірів валуни, які разом із густими деревами утворюють таємничі пейзажі. Серед цих валунів можна зробити пречудові фотосесії. Тільки у нас склалося одне неприємне враження: нам здалося, що коростенці люблять приходити сюди з ящиком пива і потім, коли вип’ють, розбити всі пляшки об валуни. Адже вся земля там засипана битим склом.

Також біля річки знаходиться один дуже цікавий об’єкт – Військово-історичний комплекс «Скеля». Це бункер, побудований у природних гранітних печерах у 1935-1938 роках. На той час це був суперсучасний комплекс з автономними системами забезпечення водою та очищення повітря, тобто хімічна або бактеріологічна атака, а також пряме влучання авіабомби йому були не страшні. Цей бункер міг би витримати і ядерну бомбу, але її в той час, на жаль, ще не існувало. Використовувався цей об’єкт як командний пункт Коростенського укріпрайону. В Інтернеті часто зустрічається назва «Бункер Сталіна», але це більше для привернення туристів – ніякого Сталіна там ніколи не було.

Всередині «Скеля» напхана різним доісторичним мотлохом: протигазами (в тому числі для коней), захисними костюмами, зброєю, особистими речами військових. Це все, звичайно, цікаво, але головного ж побачити не можна: бункер має три рівні, а відкритий для відвідувачів тільки один. Якщо вам ніхто (наприклад, екскурсовод) не розповість про цей об’єкт, то ви й не дізнаєтесь про системи очищення води (наприклад, цистерна для зберігання води була вкрита зсередини сріблом), відновлення повітря, підтримання підвищеного атмосферного тиску (завдяки чому отруйні речовини не могли потрапити всередину) та інші унікальні на той час технологічні новинки, які застосовувалися при спорудженні цього бункера. Але навіть так «Скеля» вражає. Самі тільки двері важать по півтори тонни кожна! Одним словом, рекомендуємо!

Але не «Скеля», не історія і не природа привели нас до Коростеня. Заманив він нас своїми дерунами! Фестиваль дерунів чи День деруна проводиться тут з 2008 року. Ми були на цьому чудовому заході двічі, і обидва рази нам дуже сподобалось.

Що таке День деруна? Це особливий день у другу суботу вересня, коли усе місто перетворюється на грандіозний пікнік, головною стравою якого є звичайний дерун.

І центральна площа міста, і величезний Древлянський парк, і обидва береги Ужа заповнюються десятками тисяч людей, які цілий день їдять, п’ють, співають, танцюють, радіють життю. Все навколо заставлено столами з величезною кількістю різних наїдків та напоїв, шкварчать сотні сковорідок, на яких безперервно смажаться тисячі штук дерунів з начинками і без, скрізь димлять і випромінюють запаморочливі аромати чисельні мангали.

Кожен стіл… ні, це не просто стіл з продуктами, це якась яскрава, чудово оформлена унікальна кулінарно-гастрономічно-етнографічна інсталяція, до якої обов’язково хочеться підійти і скуштувати і дерун, і соління, і канапку, і смажене м’ясце, запити все це домашньою наливкою або настоянкою і піти далі, до наступного столика.

Нам здається, що День деруна – це головна подія не тільки у житті Коростеня, але й у житті всього Полісся. Таке враження, що місцеві мешканці цілий рік живуть в очікуванні, щоб у цей день вийти на вулицю всією родиною у святковому вбранні з торбами різноманітних смаколиків, які готувалися як на весілля.

З’їжджаються сюди з усіх навколишніх містечок і сіл, з усієї України (коли ми їхали з Києва о 7-й ранку, ледь запхалися в електричку), а також з інших країн – ми тут бачили німців, англійців і, звичайно ж, поляків. Деруни і не тільки для гостей готують як місцеві мешканці, так і приїжджі кулінари. Все це з’їдається сидячи на парапетах, валунах, мальовничо розкиданих по Древлянському парку, просто стоячи, або ж напівлежачи по-давньоримськи біля покривал. День Деруна у Коростені – це наш український Октоберфест!

Слід сказати, що до того, як відвідати День деруна вперше, ми не дуже полюбляли цю страву. Було дивно, чому так багато людей вихваляє якийсь холодний синій шматок тертої картоплі. Але тут ми скуштували смачних шкварчащих дерунів і навіть стали інколи готувати їх вдома. Аналогів цієї страви, насправді, багато у різних країнах. Інколи в Україні доводиться чути, як деруни називають «дранікі». Скажіть, будь ласка, що це таке? В самому цьому слові «дранікі» відчувається щось обідране. А от ДЕРУН – це зовсім інше! Дерун – це сила, це міць, це дух! Він сам задере кого хочеш! І навіть пам’ятник йому в Коростені є, звичайно ж гранітний.

Доводилося зустрічати в Інтернеті і негативні відгуки про фестиваль. Може це просто суб’єктивна думка, а може в ті роки, коли ми тут не були, організатори припускались якихось суттєвих недоліків. Ми були на фестивалі у 2017 та 2018 роках, і тоді все було супер! Ми дуже сподіваємось, що і цього року День деруна відбудеться у мирній Україні. І в усі наступні роки.

У кінці хочемо сказати: приїжджайте до Коростеня і в День деруна, і в інші дні. Про час проведений тут у вас залишиться приємна згадка.