Майже кожен українець хоча б раз у житті бував у Одесі. Але є такі туристи, хто при цьому не був у оперному театрі. Це, я вам скажу, ганьба. Адже Одеська опера – головна окраса міста. Красиві оперні театри є і у Львові, і у Києві, але там вони трошки губляться серед інших пам’яток. І тільки цей театр як та перлина у центрі мушлі – справжня коштовність. Дехто (оперні співаки, наприклад, які знаються на театрах) навіть вважає, що Одеська опера – найкрасивіша у світі. У чомусь так і є. Адже вона не тільки старовинна, а й знаходиться біля моря. І місце її розташування – це один з найприємніших куточків Одеси.

Одесити не могли жити без мистецтва з самого початку. Будівля першого театру у стилі класицизм була зведена у 1809 році за проектом відомого архітектора Тома де Томона (в Україні він також спроектував монумент слави у Полтаві). І саме про нього пише Пушкін у своєму «Євгенії Онєгіні»:

Но уж темнеет вечер синий,
Пора нам в оперу скорей:
Там упоительный Россини,
Европы баловень – Орфей.

Зрозуміло, що не тільки Онєгін, але й сам Пушкін бував у театрі. Поет жив у Одесі у 1823-24 рр. На сцені у той час йшли «Сорока-воровка», «Попелюшка», «Севільський цирульник», «Шлюбний вексель», «Італійка в Алжирі», «Щасливий обман», «Семіраміда». Все це написав згаданий поетом Россіні. І на той час це був «свіжак». (Россіні жив одночасно з Пушкіним, частково). Так, Олександр Сергійович любив музику, хоча… Він був закоханий у дружину одного з меценатів театру Івана Різніча Амалію, яка, мабуть, дарувала Пушкіну контрамарки. Він так писав про Амалію у театрі:

А ложа, где, красой блистая,
Негоцианка молодая,
Самолюбива и томна,
Толпой рабов окружена?
Она и внемлет и не внемлет
И каватине, и мольбам,
И шутке с лестью пополам...
А муж – в углу за нею дремлет,
Впросонках фора закричит,
Зевнет и – снова захрапит.

Старий театр, хоч і схожий на античний храм, був не дуже вдало спланований і збудований, тому піддавався численним перебудовам протягом усіх років свого існування. Остання переробка театру завершилася 31 грудня 1872 року, а через два дні він згорів. Це був його остаточний кінець.

Новий театр був закладений через одинадцять років. Запроектували його австрійські архітектори Фердинанд Фельнер та Герман Гельмер, які звели багато театрів по всій Австро-Угорщині (в тому числі у Чернівцях) – усього 47 штук. Але, не дивлячись на багатий досвід архітекторів у побудові саме театрів, для Одеси вони взяли за зразок шикарну будівлю дрезденської опери іншого архітектора – Готфріда Земпера. Будівництво велося з місцевих матеріалів, в основному з ракушняку.

Відкрився новий театр 1 жовтня 1887 року. До речі, самі архітектори жодного разу не були в Одесі під час будівництва. А коли на відкриття все ж таки приїхав Фельнер, він сказав, що цей театр – найкращий у світі!

Театр був не тільки красивим, але й сучасним. Перше електричне освітлення в Одесі потішило саме відвідувачів театру. Спочатку його хотіли освітлювати газом, але все ж таки вирішили не відкладати прогресу; і у Одесі почали будувати першу в Російській Імперії ЦЕС – центральну електричну станцію перемінного струму, яка розташувалася на Старопортофранківській вулиці. Потужність станції становила 160 кВт, напруга – 2000 В, довжина лінії – 2,5 км. Разом із театром в Одесі засвітилося ще й шістсот приватних лампочок. У 1889 році за її зразком була збудована ЦЕС у Царському Селі. У 1890 році віденський бургомістр цікавився роботою одеської ЦЕС, щоб використати досвід при побудові аналогічної станції у Відні.

Спочатку в театрі не було власної трупи, і тут виступали виключно заїжджі російські та європейські гастролери. Причому, найкращі. Тут свого часу диригували всі славетні митці. Краще за всіх публіка приймала Чайковського, якого виносили зі сцени на руках (в хорошому сенсі). Він казав, що такого прийому ніде не бачив: «Если б хоть десятой доли того, что было в Одессе, я мог бы удостоиться в столицах!»
Ходити до театру було дуже престижно. Багатії купували навіть квитки на гальорку, які спекулянти перепродавали їм за шалені гроші.

Театр працював під час Другої світової війни. До місцевої трупи приєдналися артисти-емігранти. У той час обов’язковим була наявність у репертуарі двох-трьох німецьких і двох румунських творів. Весь інший репертуар складала російська та європейська класика. Квитки були недорогими. Перша вистава за румунської окупації відбулася 13 грудня 1941 року, це був «Євгеній Онєгін».
Кажуть, що німці планували підірвати оперу, але не зробили цього. Начебто допомогла у цьому прима-балерина, в яку закохався якійсь головний фашист.
10 квітня 1944 року у звільненій Одесі було піднято прапор саме над театром.

У 1955-56 рр. проводилися роботи з укріплення підвалин театру за допомогою рідкого скла, якого через отвори в основі фундаменту залили 6 млн. літрів. А під час реставрації 1965-67 рр. на позолоту було витрачено 9 кілограмів сусального золота.
До початку дев’яностих років театр дійшов такого стану, що почав буквально розвалюватися. Протягом 1996-2007 рр. його капітально реставрували і ремонтували. Під фундамент було забито 1800 свай.

Зараз театр тішить око і зовні, і всередині. Його архітектурний стиль – стилізація під віденське бароко, популярне у XVI-XVIII ст. А інтер’єр виконаний у ще більш розкішному стилі – французьке рококо. Всі, хто вперше потрапляє до театру, йдуть туди фотографуватися. І не дивно: яке там фойє, які сходи! Все в золоті! А зала, яка має форму підкови, просто неймовірна! Ну, і стеля. От стеля завжди прикраса будь-якого старовинного оперного театру, в тому числі й одеського. Тут вона прикрашена, звичайно ж, позолотою, картинами художника Лефлера зі сценами з творів Шекспіра і шикарною люстрою в центрі.

Видатна радянська співачка Олена Образцова колись сказала про Одеську оперу: «Ваш театр – жемчужина. Я пела практически на всех сценах мира, и я отдаю предпочтение вашему театру даже перед венской оперой, сооружённой по проекту тех же архитекторов». (Зауважимо, що Образцова трохи помилилася: Фельнер і Гельмер збудували у Відні не оперу, а шість зовсім інших театрів. А Віденську оперу запроектував Йозеф Главка – автор резиденції буковинських митрополитів у Чернівцях).
У 2008 році журнал Forbes включив театр до 11 найбільш цікавих місць Східної Європи.

Якщо ви захочете подивитися на внутрішнє оздоблення театру і провести імпровізовану фотосесію у справжньому розкішному інтер’єрі, то ви можете піти сюди на екскурсію (100 грн. з екскурсоводом). Може вам «пощастить», і ви побачите справжній привид опери. Є легенда, що одного разу італійський артист зарізав партнершу прямо на сцені. Звичайно ж, за таких подій тут не може не бути привидів. Інколи тут чутно чоловічий регіт вночі. А ще вночі тут можна зустріти одеського авторитета початку ХХ століття Мішку Япончика, який був любителем відвідати оперу.
До речі, є такий прикольний фільм про бандитську Одесу 20-х років «Зелений фургон». Одна зі сцен відбувається в опері (там ії і знімали). На сцені йде все той же «Онєгін». І тут по-справжньому застрелили артиста, який грав Ленського. І Харатьян повідомляє Адомайтісу: «Там Ленского убили!»

Так от, ми вам радимо відвідати не екскурсію (історію театру ви можете і в Інтернеті прочитати), а відвідати саме виставу. Тим більше, що це і коштує дешевше (квиток від 20 грн.), і інтер’єр оглянете бонусом (чи-то навпаки: до краси театру додасться ще й вистава). Ми тут були два рази, дивилися оперу «Богема» і пару одноактних коротеньких балетів. Нам сподобалося. До речі, театр працює влітку (у серпні так точно), щоб натовпи відпочивальників могли доторкнутися до прекрасного.
Не забудьте під час відвідин театру три хвилини постояти біля дзеркала, до якого ведуть англійські сходи: не будете старіти три роки.

* * *
Финал гремит; пустеет зала;
Шумя, торопится разъезд;
Толпа на площадь побежала
При блеске фонарей и звезд,
Сыны Авзонии счастливой
Слегка поют мотив игривый,
Его невольно затвердив,
А мы ревем речитатив.
Но поздно. Тихо спит Одесса;
И бездыханна и тепла
Немая ночь. Луна взошла,
Прозрачно-легкая завеса
Объемлет небо. Все молчит;
Лишь море Черное шумит...

Серпень 2014

Про Одесу
Галерея Одеси