Багато простору, багато повітря, багато води – це про Дніпропетровськ. Якщо порівнювати його з людиною, то можна зробити це двома словами – молодий і красивий. Саме так. Дніпропетровськ зовсім юний – йому нема й 250 років, динамічний та сучасний.

Набережна Дніпра у центрі міста. Тут завжди багато молоді.

Чимось Дніпропетровськ нам нагадав столицю якоїсь невеликої центральноєвропейської держави. Чому? Не знаю. Але є там такі куточки, що нагадали нам, наприклад, Любляну яку-небудь. Більше атмосферою. Тому що наш Дніпропетровськ, на жаль, бруднуватенький, зачуханенький трошки. Центр – ще нічого (хоча й там ми бачили вічнозелені калюжі ледь не з жабами), а от район вокзалу та автовокзалу – це якійсь жах: ями на тротуарах по коліно і сміття по шию. І це не дивлячись на величезну кількість ду-у-же багатих людей у місті. А скоріш за все, саме через це. Адже якщо в одному місці чогось дуже багато (грошей), то значить воно звідкись взялося, і там, звідки воно взялось, його стало дуже мало. Так що питання: «Де дніпропетровські багатства і чому він такий занапащений?» скоріш риторичне.

Церква Іоана Хрестителя на набережній – вдалий зразок сучасної культової архітектури. На горизонті – знаменитий недобуд "Парус".

Але продовжимо дифірамби – їх буде набагато більше, ніж негативу. Більше за все нагадав Дніпропетровськ американські міста: Атланту там якусь, або ж Чикаго, а то й сам Нью-Йорк. Ну, уявіть собі, широка-широка вода, а на березі – хмарочоси. Типове американське східне узбережжя… Хоча, звичайно ж, ми жартуємо. Ніякий Дніпропетровськ не Нью-Йорк, та й не були ми у останньому, хіба що Нью-Йорк початку ХХ століття, коли хмарочосів там було пара-трійка. Але, все одно, щось є… І не тільки ми це помітили.

Ось такий Нью-Йорк на Дніпрі.
(Фото не наше. Авторе, відгукніться.)

Чомусь Дніпропетровськ хочеться завжди з чимось порівняти. Хоча в Україні порівняти його нема з чим, хіба що з Києвом – у Дніпропетровську машини на тротуарах і у клумбах паркуються, як і у нашій улюбленій столиці. А чим він кардинально відрізняється від усіх обласних центрів нашої країни? А ось чим: це перше місто в Україні, яке нам сподобалося завдяки новій, а не старовинній архітектурі. Старі церкви й будинки тут, звичайно, є, але за цим треба їхати до якогось іншого міста України. А до Дніпропетровська треба поїхати за сучасністю. У Дніпрі нові сучасні височенні будинки (їх, звичайно, в десять разів менше, ніж у Києві) – це обличчя міста. І дуже привабливе, скажу я вам.

Житловий комплекс "Амстердам".

До речі, ви знаєте, як відрізнити справжнього дніпропетровця від приїжджого? А ось як: місцеві своє місто завжди називають просто і зі смаком «Днєпр».

Давайте власне поговоримо про те, де погуляти у Дніпрі, на що подивитися. Точніше, про те, де були ми.

У кожному місті є головна вулиця, свій місцевий Хрещатик. У Дніпрі таких вулиць аж дві, і вони паралельні. Це проспект Карла Маркса і набережна імені Леніна. Так, з назвами вулиць там не дуже склалося – повний совок. Я не кажу, що все треба перейменовувати на честь Степана Бандери, але ж хіба важко повернути хоча б центральній вулиці стару назву – Єкатерининський проспект. Вже якось красивіше звучить. А то таке враження, що українських міст до 1917 року не існувало. Вже навіть в усіх великих містах Росії центральні вулиці позбавилися совкових назв, а ми все ніяк не можемо розпрощатися з проклятим минулим, з маніакальною завзятістю повторюючи: «Це наша історія». Яка, нафіг, наша історія?!

Троїцький собор, 1837, арх. Людвіг Шарлемань, Петро Вісконті.

Але повернемося на Єкатерининський проспект Карла Маркса. Наприкінці ХХ століття російський письменник Володимир Гіляровський писав: «Головний проспект, що тягнеться прямою лінією, може посперечатися з кращими вулицями світових столиць. Широкий, прорізаний вздовж двома стрічками бульварів і двома лініями рейок електричного трамваю, проспект закінчується на горі, величезним Потьомкінським садом, що висить на березі Дніпра». Таким колись був центральний проспект Дніпропетровська. Потрапити на нього можна відразу, прибувши до міста на потязі: починається проспект від привокзальної площі.
Що ж цікавого на проспекті?

У СРСР інколи будували гармонійні та довершені будівлі.
Мерія Дніпропетровська, 1983, арх. Павло Нірінберг.

Почнемо, мабуть, з зелені. Проспект, дійсно, дуже зелений. Адже він не просто проспект, а бульвар. Посеред нього простягаються трамвайні колії і пішохідні доріжки з кущами, деревами, клумбами, ліхтарями. Дуже гарне місце для прогулянок, якщо б не трамваї… Що засмучує, так це вічне будівництво дніпропетровського метро. Так, є там таке. Нові станції, що будуються, знаходяться на проспекті Карла Маркса, тому він у трьох місцях зіпсований довгобудами у вигляді оточених парканами «острівців» з якимись жахливими конструкціями. Але про метро скажемо згодом.

Забудований проспект в основному величними спорудами у стилі «вампір» періоду сталінізму та іноді цікавими еклектичними будинками рубежу ХІХ-ХХ століть. Як архітектурний комплекс – непогано, а от з дійсно видатними пам’ятками там не дуже.

Проспект Карла Маркса – заповідник сталінського ампіру.

У різних місцях проспекту ви знайдете, наприклад: красивий торговий центр «Пасаж», який просто вразив нас своїми блискучими ескалаторами, оперний театр – сірий та радянський, театри російської та української драми (обидва – пам'ятки архітектури національного значення), історичний музей імені Яворницького зі знаменитою діорамою «Битва за Дніпро» та зібранням симпатичних половецьких баб. Баби стоять прямо на проспекті, такі гарні, можна з ними сфотографуватися. Поруч – гірничий університет і Преображенський собор (обидва – пам’ятки архітектури національного значення). Ще на проспекті є парк Глоби з атракціонами, пивом, дитячою залізницею та красивим літнім театром; мерія у дуже цікавому напівкруглому радянському будинку, католицький костел, магазини, кафе та багато іншого.

Зібрання половецьких баб біля музею Яворницького.

Окремо згадаємо пару-трійку своєрідних старовинних будівель на проспекті.
Передусім, хочеться відзначити будинок Хреннікова, або ж Український будинок (нині – готель «Україна») (1910-1914). Він створений у стилі українського модерну. Тобто, це модерн, але з українськими мотивами. Це як «Мерседес» з орнаментом вишиванки, десь так. Будинок простий, в принципі, але прикрашений різнокольоровою майолікою по всьому фасаду. А колись він був непростим – його увінчували шатра на дахах, такі, як в українських козацьких церквах. В Українському будинку розміщувалися магазини, квартири, кінотеатр. А створений він був за ініціативи та за планом Володимира Миколайовича Хреннікова, місцевого купця-українофіла, мецената, члена «Просвіти». На відкритті будинку в 1914 році у кінотеатрі демонструвався фільм «Ніч перед Різдвом» під акомпанемент музики з опери «Запорожець за Дунаєм». (Ну, це просто бандерівщина махрова!!!)

Зараз і колись. Будинок Хреннікова, 1910-1914, арх. Петро Фетисов.
Старе фото здається привабливішим.

Є ще на проспекті красивий «Будинок губернатора», або ж будинок «Приватбанку» (1840-1850). Названий не на честь того губернатора, що з «Приватбанку», а на честь ще царського губернатора, для якого казна придбала цей будинок у 1887 році. Ну а що, принаймні все по-чесному: держава офіційно купує губернатору триповерховий будинок, а то ж він все одно вкраде гроші і побудує. Насправді, тут була губернаторська адміністрація (здається, для нинішніх ОДА три поверхи дуже замало). А до того тут був англійський клуб, де місцеві крутьки збиралися культурно потусуватися. Місце було ну таке престижне, що і уявити важко, адже сам Катеринослав був містом задрипаним на той час, і, як свідчать сучасники, мешканці його були у переважній масі своїй, м’яко кажучи, рогулями. А тут раптом такий заклад – англійській клуб! Там було все дуже чинно і благородно. Головний архітектор міста середини ХІХ ст. Андрій Достоєвський (брат, до речі) навіть казав, що такого клуба він більше не бачив. А зараз цей будиночок з готичними вікнами скромно стоїть собі так у тіні мерії, навіть непомітно якось.

Дніпропетровська готика – Будинок губернатора (1840-1850).

Цікавими «відгалуженнями» від проспекту Маркса є два порівняно нові бульвари – Європейський та Катеринославський.
Почнемо з першого. Яким місцем він бульвар – нам невідомо. Адже бульвар – це така вулиця, де посередині дерева. А на Європейському бульварі – нема (точніше, є. але не посередині), тому будемо називати його площею. Проте є тут, наприклад, карусель з кониками як у Парижі: по телевізору коли показують Париж, то завжди там крутиться така карусель на фоні Ейфелевої вежі, грає акордеон, а Шарль Азнавур співає Sous le ciel de Paris. Хоча, може то Ів Монтан. На наш погляд, цей атракціон не виглядає у Дніпрі природно (хоча й якось виправдовує «європейську» назву площі). Кожна річ має бути на своєму місці: каруселі – у Парижі (їх там біля тридцяти, до речі), а у Дніпропетровську – трубний завод. У Києві така карусель теж була донедавна на Хрещатику, але зараз зникла. Не користувалася попитом. Європейська площа має також торговий центр «Європа», де увечері стоять величезні черги за пивом – є там супермаркет. На площі постійно хтось жахливо співає, ввечері бухає молодь, дуже гамірно і неприємно. Нам цей «куточок Європи» не сподобався.

На вході до торговельного центру "Пасаж" встановлена жіноча туфля з каструль та кришок, а всередині у вас зарябить в очах від сюреалістичних ескалаторів.

Інша річ – Катеринославський бульвар, під який замаскували коротенький відрізок вулиці Виконкомівської (та що ж за назви такі!). От цей бульвар – красивий: там є дуже гарний працюючий(!) фонтан, ростуть якісь екзотичні маленькі деревця, стоять кам’яні лавочки (використовувати камінь для лавок – безглуздо, але красиво). А більш за все нам сподобалися вдало скомпоновані сучасні будівлі, з яких найсимпатичнішим є «біг-бен» – годинникова вежа бізнес-центру «Босфор». Тут можна посидіти у кафе чи прошвирнутися по магазинах. Або ж просто прогулятися бульваром. Безумовно, це найбільш приємне місце Дніпропетровська. І ввечері обов’язково сюди прийдіть – тут гарна ілюмінація.

Катеринославський бульвар, безумовно, є найприємнішою територією міста.

Тепер давайте перемістимося ближче до річки і прогуляємось другою головною вулицею Дніпра – набережною імені Леніна, яка є найдовшою в Європі – 32 км (у міста багато будівельно-архітектурних рекордів, про що напишемо нижче). Що ж то за набережна? Якщо ви не були у Дніпрі, то бували, напевне, у якомусь курортному місті. От набережну Ялти бачили? Тут приблизно щось таке. Юрби народу, якісь сумнівні заманухи для публіки, лотки, ресторани-поплавки, музика тощо-тощо. Кафе там у цілому не дуже багато, але… всі бухають. Де? На траві! Уздовж набережної простягається широкий газон з деревами, клумбами та абстрактними скульптурами (деякі з еротичним ухилом), і люди приходять сюди на пікніки з покривалами, їжею, пляшками і всім, чим положено. Сидять собі і культурно випивають під кущами. Такого масового санкціонованого перманентного пікніку в центрі великого міста ми ще ніколи не бачили. Хоча, слід зазначити, тут дуже чисто, усі за собою прибирають – все ж таки можуть, коли захочуть. Чесно кажучи, і ми не втрималися, і розпили під липами пляшку шампанського за довгі і щасливі роки цього славного міста. Потім усе прибрали – та до урни! І ви так робіть завжди, а то перетворили країну на хлів. А краще взагалі не пийте, займайтеся спортом. Ну це так, наболіле.

Масони атакують! Загадкова піраміда на набережній.

З набережної відкривається краєвид лівого берега. Ну що вам сказати? Своєрідно. Якщо у Києві з дніпровських пагорбів вигляд на лівий берег, можна сказати, дуже привабливий, то от у Дніпропетровську на лівому березі якась суцільна індустріальна мракуха. Особливо в очі кидається величезний напис «Перспектива» на одному з будинків. Яка там може бути перспектива?

Типовий Дніпропетровськ. Лівий берег.
(Місто посідає перше місце серед обласних центрів України за забрудненням атмосфери.)

З центральної частини набережної можна потрапити на Монастирський острів, з якого й пішла дніпропетровська історія. Кажуть, що на ньому під час бурі зупинялася княгиня Ольга, коли плавала до Константинополя хреститися, а також декілька наступних київських князів. А ще острів згадується у «Житії Феодосія Печерського» як найпівнічніше місце, куди дійшов Андрій Первозваний. От неправда, усі знають, що він дійшов аж до Києва і провістив його заснування.
Тут є симпатична (хоча й нова) церква, оглядове колесо, аквапарк, пам’ятник Кобзарю і шашлики, запах яких зустріне вас відразу, як тільки нога ваша ступить на острів. А ще є водоспад, штучний, але красивий, і на нього дивитися краще з правого берега.

Монастирський острів. Ліворуч – Церква Миколи (1999), праворуч – штучний водоспад.

Тепер час згадати про найбільшу красу і гордість Дніпропетровська – мости. Дніпро тут ширший, ніж у Києві. Тому й мости більше вражають. Найкрасивіший з них – легкий ажурний Мерефо-Херсонський. Почали його зводити у 1914-1916 рр., але Перша світова все зупинила. Продовжено будівництво було у 1931-1932 рр. Під час Другої світової міст був зруйнований двічі: спочатку радянською армією, яка відступала по мосту і підірвала його за собою, а потім це повторили відступаючі німці, які до того міст відбудували. Завдяки унікальний конструкції та зовнішньому вигляду міст є пам’яткою архітектури національного значення. Безумовно, Мерефо-Херсонський міст – одна з головних прикрас Дніпропетровська. Він має свій рекорд – це єдиний у Європі залізничний міст з криволінійною траєкторією. Тобто, прямо на мості поїзд повертає. Це круто, насправді.

Мерефо-Херсонський залізничний міст (1914-1932).

Тепер згадаємо найстаріший Амурський (Старий) міст. Збудований він був у 1884 році. На той час це була унікальна споруда, яка вражала обивателів своєю грандіозністю настільки, що неможливо було повірити, що таке створила людина. Побудова цього мосту була дійсним проривом, почала вирішуватися вічна проблема роз’єднаності двох берегів Дніпра, яка гальмувала торгівлю, виробництво і все інше. Те, що ми бачимо зараз, звісно, не зовсім первісний міст. Він був підірваний під час війни, а відбудований у 1955 році. У 1977 році Амурський міст подвоївся – до нього прибудували маленького «дублера», аби розвантажити рух. Є у моста секрет – він підйомний. Кажуть, що у ньому піднімається одна секція, аби могли проплисти більш-менш високі судна. Але коли та секція піднімається – мало хто бачив. І фото нема. Допоможіть прояснити, хто знає. Чим нам сподобався Старий міст, так тим, що з нього відкривається найфантастичніший вид Дніпропетровська. От будете у місті, так просто проїдьтеся мостом туди-назад – не пожалкуєте!

Центральний міст (1966).

Не можна не згадати Центральний міст. Порівняно простий, але за розмірами, як і усе у Дніпропетровську, грандіозний. Скрізь зазначено, що довгий час він був найдовшим в Україні – 1478 м. Не можу зрозуміти. Адже міст Патона у Києві має 1543 м. Центральний був збудований у 1966 р., а Патона – у 1953 р. Щось тут арифметика не складається ніяк.
Це три найбільші мости Дніпропетровська. Насправді, їх там більше – великих і маленьких. Але шукайте в інших джерелах, а ми зараз з мостів спустимося під землю – у метро.

У місті ще збереглися цікаві старовинні будиночки.

Ви мабуть знаєте, що метро будували там, де є понад мільйон мешканців. У Дніпропетровську, на жаль, вже нема. Це місто посідає ПЕРШЕ місце у рейтингу п’ятнадцяти міст світу, які найшвидше зникають (1990-2025). На другому, слава Богу, Будапешт, а от на третьому – Донецьк. Ще троє з цих п’ятнадцяти міст – українські: Харків, Одеса та Запоріжжя. А з п’яти українських мільйонників залишилися тільки троє: Київ, Харків та Одеса. Причому остання балансує на межі, а може вже й здулася. Донецьк вже давно відкинувся разом із Дніпропетровськом. До чого це ми? Плодіться і розмножуйтеся, українці!

Спасо-Преображенський собор, 1835, арх. Андреян Захаров.

Так от, метро. Коли ми його побачили, спиталися: навіщо воно тут потрібне? Хто на ньому їздить? Вирішили проїхатися з ознайомчою метою. Значить так: у нашому вагоні їхали ми вдвох, а у інших двох вагонах – ще в середньому по півтори людини на вагон. І заради цих п’ятьох людей заводити таку величезну махіну?! Ну, може ми щось не знаємо, може, цим метром хтось зранку користується (ми ж тут ввечері каталися). І якщо метро у всьому світі, як кажуть, збиткове, то на прикладі Дніпропетровська віриш у це на сто відсотків – воно тут, мабуть, над-над-надзбиткове. До речі, будуються ще три станції (старих є шість) вздовж проспекту Карла Маркса. От навіщо? Адже там так все просто з наземним сполученням. Самі станції метрополітену однакові за дизайном, але різні за кольором. Ось вам жовта.

Типова станція дніпропетровського метро. Назва теж типова – Металургів.

Тепер, власне, про сучасне обличчя міста. Як ми вже казали, на відміну від столиці, зіпсованої назавжди (Боже мій, назавжди!!!) висотками у самому історичному центрі, гіганти Дніпропетровська прикрашають його, осучаснюють і освіжають. Більше того, Дніпропетровськ – піонер українського хмарочособудування. Саме так. У 1975 році тут, на житловому масиві «Перемога», були закладені дві 28-поверхові свічки, які до 1983 року були найвищими будинками України (101 і 95 м). До речі, тут же, поруч, є ї найдовший будинок України і Європи (1974): 1258 квартир у 36 під’їздах, усе це довжиною у більше ніж 800 метрів. Які вони все-таки гігантомани, ці дніпропетровці.

Будинок музею ім. Яворницького, 1905, арх. Григорій Панафутін, Йосип Сендецький.

Але повернемося до висоток. Зараз перші хмарочоси – це дві «непримітні» сірі свічечки, слава яких була затьмарена двома іншими гігантами – баштами-близнюками. Йдеться, власне, про житловий комплекс «Башти» (чи «Вежі»?), який зводився у 1999-2005 рр. Висота цих справжніх красенів – по 129 метрів кожний. На момент побудови це, знов-таки, були найвищі будинки України (зараз їх перевершують деякі київські потвори). Саме «Башти» і створюють той самий силует Дніпропетровська, за який ми і порівняли його з Нью-Йорком на початку статті. І це не тільки наша думка. Вважаємо, що ці два будинки можна взяти за взірець висотного будівництва в Україні. Але, знов же, не у центрі міста, якщо йдеться про нещасний Київ.

"Башти" – найгарніші дніпропетровські хмарочоси.

Далі – «Міст-сіті» («Мост-сіті»). Це торгово-розважальний центр, прикрашений двома круглими скляними висотками з офісами і квартирами, які додають місту ще більшої «діловитості», якою так славиться Дніпропетровськ. Дві скляні колби, одна з яких – Північна башта – має висоту 97,5 м, «причеплені» з боків приземкуватого паралелепіпеду. Саме вони, ці башти, зустрічають вас при в’їзді у місто з Лівого берега по Центральному мосту. В самому «Міст-сіті» нам дуже сподобався торговий центр. Магазини там звичайні, як скрізь, але ж який красивий дизайн інтер’єру зі скляною стелею та приємним фонтаном.

Красивий торговий центр "Міст-сіті".

Від «Мосту-сіті» пробіжимося якісь 150 метрів та підійдемо до «Менори». Що це таке? Менора – це єврейський семисвічник. А «Менора» – це дніпропетровський єврейський центр, що складається з семи веж. Ну що вам сказати? Ці свічки – справжня прикраса міста. Грандіозна будівля дуже вдало вписана у міський ландшафт і, як нам здалося, зовсім не заважає старовинним будиночкам, розташованим біля її підніжжя. Тут є готель, ресторани, всілякі зали для урочистостей, синагога «Золота Роза» тощо. Але особливо просимо звернути увагу на єврейський музей.

"Менора" та синагога "Золота Роза".

Складається він з двох поверхів, на одному з яких відображено історію проживання євреїв в Україні, а на іншому – історію Холокосту. В основному експонати прості, але в цілому задум вражаючий. Звертаємо увагу – музей безкоштовний. Просто заходьте всередину і піднімайтеся вгору чорними сумними сходами. А ще на першому поверсі «Менори» стіни оформлені у вигляді відтворених фасадів старих катеринославських будинків. У «Менорі» проводяться екскурсії, під час яких можна відвідати верхні поверхи, подивитися на місто з висоти. Ми, на жаль, не були. Екскурсії проводяться не кожного дня і у певні години. Відзначимо, що і тут проявилася дніпропетровська гігантоманія: «Менора» – найбільший єврейський центр у світі. Гарний вид на «Менору», ло речі, відкривається у перспективі Катеринославського бульвару.

У "Менорі" можна побачити більше старовинних фасадів, ніж на вулицях міста.

А символом Дніпропетровська є, знов же, найвищій в Україні недобуд. Це готель «Парус», який височіє на березі Дніпра і прикрашає набережну і все місто, якщо дивитися на нього (готель) здаля. Радянський монстр (32 поверхи, майже 100 метрів) почав зводитися ще у 1972 році. Будувався-будувався, поки не прийшов у занепад у 1990-х роках. Зараз «Парус» – притулок малолітніх алкоголіків і наркоманів, але ж як класно він виглядає з набережної, ще й величезним тризубом його прикрасили.

"Каскад-плаза" на Катеринославському бульварі – сучасна краса.

Це основне, що запам’яталося. Причому інформація про висоту, довжину та інші розміри у різних джерелах різна. Та хіба ж то важливо – метр туди-метр сюди. Головне – краса! А ще ці величезні будинки відволікають увагу від розбитих тротуарів, сміття, руйнації старих маленьких будиночків. Дуже зручно: йдеш по Дніпропетровську, дивишся завжди угору, а потворні моменти «нижнього міста» не помічаєш. Ну, це такий сарказм.

Що ж стосується найстарішої (і, відповідно, невисокої) споруди міста, то такою є палац Потьомкіна, який був закладений у 1787-1788 рр. Але то все відносно, адже від первісного палацу, в якому Світліший жодного разу не був, рідний – тільки фундамент. Зараз палац здається скоріше типовим радянським будинком культури у типовому радянському парку Шевченка. А так воно і є – перебудований він був у 1952 році і є Палацом культури студентів.

Найстаріша будівля міста – палац князя Потьомкіна і, за сумісництвом, палац культури студентів.

На початку статті ми порівняли місто з молодою і красивою людиною. Це так і є. От тільки вигляд молодої людини інколи трошки зіпсований поганим способом життя. Треба цей недолік виправляти і повертатися до нормального життя! Тоді це буде просто казкове місто!

От такий він – Дніпропетровськ – місто заводів, прем’єр-міністрів та олігархів. Унікальний та неповторний. Наша краса і гордість. І якщо ви тут ще не були – України не бачили.

Червень 2014

Готелі Дніпра